Про те, як соцмережі замінюють журналістику, як традиційні медіа мають відповідати на виклики прогресу та як бути цікавими  аудиторії, яка й без журналістів має що почитати говорив головний редактор онлайн-видання Bird in Flight Євгеній Сафонов під час зустрічі у у Школі журналістики Українського католицького університету у Львові. Пропонуємо найцікавіше з його виступу.

Про соціальні медіа і світову кризу

Якби десять років тому ви зайшли до будь-якої нью-йоркської кав’ярні, то побачили б там людей, які читають Daily News чи New York Times – чи друковану, чи в інтернеті. Здавалося, що головний виклик для медіа полягає в тому, щоб перейти в цифровий формат. Але зараз, якщо ви зайдете до цієї кав’ярні, то побачите, що люди читають стрічку новин у Facebook, дивляться відео на Youtube чи фото на Instagram. Соціальні мережі створили потужну конкуренцію традиційним ЗМІ.

Головною причиною кризи, що охопила медіа та медійний бізнес, є порушення звичної економічної моделі, що існувала донедавна. Ця модель полягала в тому, що медіа привертало увагу великої аудиторії за рахунок певного контенту, а потім продавало цю увагу тому, хто її потребує. Понад сто років медіа – газети, журнали, радіо, телебачення – були ексклюзивним постачальником уваги широкої аудиторії. Але тепер їхня монополія підірвана соціальними онлайн-сервісами. Не купуючи газет і не дивлячись телевізор, можна мати уявлення про те, що відбувається у світі.

Медіа біднішають. Закриваються успішні проекти, які, здавалося б, не повинні були закритись. До прикладу, Newsweek розпродує чи закриває свої видання по всьому світу. Деякі традиційно друковані видання переходять в інтернет.

Разом із тим знижується якість журналістики. Журнал Sports Illustrated звільнив усіх фотографів, бо просто не міг собі дозволити платити фотожурналістам хорошу зарплатню. Отже, знижується й рівень професіоналізму людей, які залишаються працювати в медіа. Як наслідок цього слабне попит на те, що ми називаємо традиційними медіа.

Про українську вторинність

Оскільки ми економічно відстаємо від Заходу, то, як правило, запозичуємо вигадані там новинки із будь-якої сфери.  Тому в нас атрофувалася здатність вигадувати нові формати, ідеї, пропозиції – немає такої необхідності. Ми звикли, що по інновації треба їздити на Захід, а те, що було в Америці десять років тому – це своєрідний сценарій того, що має відбуватись в Україні зараз. Напевно, є й речі, які винаходять у нас, але ми на них не акцентуємо.

Коли я працював у херсонській газеті “Гривна”, в нас була кімната, де стояв комп’ютер. Я і ще один хлопець уміли на ньому друкувати. Ми тренувались, тому в нас це виходило досить швидко. Всі інші писали на папері; в редакції була людина, яка набирала текст із рукописів. Цим людям не потрібен був комп’ютер, не кажучи вже про інтернет. Не було й мобільних телефонів – був пейджер, на який ти отримував повідомлення, передзвонював і дізнавався новини.

Тому ми працювали зі справжніми джерелами, мали постійно бути на зв’язку й мусили брати номер телефону в кожного, з ким мали справу. Вийшов на перекур в адміністративній будівлі, розговорився з прибиральницею – запиши її телефон. Якщо в цій будівлі станеться пожежа, й тобі потрібно буде написати про це новину, ти матимеш телефон прибиральниці, яка зможе розповісти, що сталося. Це був суто журналістський підхід до роботи, який послабило поширення інтернету. Тепер від людини, яка пише новини, можна почути: “Хтось повідомив у Facebook, що таке сталося, але не знаю, чи варто писати про це – я ще в новинах цього не бачив”… Журналісти звикли робити вторинні новини.

Про дух сучасної журналістики

Якщо ви збираєтесь бути журналістом, маєте враховувати, що медіа сьогодні мають бути дуже гнучкими, швидко мінятись і враховувати споживацький попит. Те, що було актуально сьогодні, завтра вже може бути нікому не потрібним.

Коли журналісти пропонують мені ідеї для матеріалів, я часто відповідаю: “Друзі, давайте враховувати, що в інтернеті є що почитати”. Ви завжди будете стикатись із тим, що, крім вашого матеріалу, в інтернеті є надзвичайний репортаж із Північного полюсу, розслідування про загибель Бориса Нємцова чи найсвіжіші новини з Києва. Щоб люди прочитали те, що ви написали, воно повинне бути справді яскравим.

Журналістика передбачає проникнення в інші життя, дослідження інших місць. Величезний інтерес до того, що вас оточує, до світу й життя – це головний двигун успіху в журналістиці, а багато запитань і допитливість – головне джерело ідей для добрих матеріалів. І не потрібно ставити запитання, відповіді на які вам уже відомі. Правильна редакційна планерка – це не та, на якій кажуть “а давайте напишемо про це…”, а та, з якої розходяться зі сформульованими запитаннями, на які потрібно знайти відповідь.

Щоб в умовах інформаційного достатку робити матеріали, цікаві для публіки, потрібно шукати форму, що допомагає говорити про складні речі простою й веселою мовою, перетворюючи їх на розваги. Слід чесно визнати, що ми розважаємось, читаючи пресу. Навіть якісь науково-популярні матеріали чи розслідування. Тому слід учитися працювати з розважальними формами.

Право на фото: Аліна Смутко