Чи завжди професійну нагороду отримують найбільш якісні журналістські роботи? Якими критеріями керуються члени комісій, що оцінюють матеріали преси? Чи існує зв’язок між нагородженням за журналістську роботу та порушенням професійної етики? На такі питання відповідь шукає група дослідників із Університету Тарту (Естонія).

Мар’ю Хімма-Кадакас (Marju Himma-Kadakas), Сіґне Іваск (Signe Ivask), Кадрі Саламае (Kadri Salamäe) та Аллан Раявее (Allan Rajavee) у своєму дослідженні “Вплив журналістських нагород на професійні практики” аналізують, хто з естонських журналістів та за які матеріали номінувався на премії Press Award, Bonnier Award та Kuldsulg з 2005 по 2015 рік. Попередні результати дослідження були представлені на конференції CEECOM-2016 в Університеті Тарту.

Група вчених з’ясувала, що за десять років на нагороди в Естонії було номіновано 145 журналістів, 39 з яких – більше, ніж одноразово. Також дослідники поцікавилися апеляціями на журналістські матеріали до регуляторних організацій (Прес-ради та Avaliku Sõna Nõukogu – альтернативної прес-ради) в аналогічний період – їх було 144. Серед 39 номінантів із двома і більше номінуваннями на премії, висновки регуляторної організації (як позитивні, так і негативні) отримували 17 осіб. На графіку сині лінії демонструють, скільки разів людину висували на отримання нагороди, червоні – скільки негативних висновків було винесено, зелені – скільки позитивних.

З’ясувалося, що деякі кандидати номінувалися багато разів і отримували лише позитивні висновки, а інші, попри часте висунення на премії, отримували несхвальні рішення регуляторних організацій. “Є певний зв’язок між нагородженням та апеляціями до регуляторних інституцій. Ми не можемо говорити про єдину схему, але бачимо, що є певні ‘зіркові’ журналісти, у випадку яких помітна закономірність”, – каже Мар’ю Хімма-Кадакас.

Після поверхового огляду ситуації дослідники провели інтерв’ю із членами комісії найбільш впливової премії – Bonnier, а також контент-аналіз номінованих на неї текстів. Погодилася на розмову лише третина членів журі – інші відмовилися, мотивуючи це конфіденційністю. Для дослідників було важливим з’ясувати, які умови застосовуються при оцінюванні матеріалів. Представники комісії серед критеріїв вказували “добре написано”, “приємно читати”, “впливове”, “сприяє змінам у суспільстві”.

Результати контент-аналізу викликали у дослідників запитання щодо прозорості журналістських матеріалів: звідки ця інформація, ця історія; чи самостійно журналіст її знайшов; яким був порядок-денний? Це, за словами авторів, часто залишалося поза текстами. З цього приводу члени журі Bonnier Award під час інтерв’ю казали, що не перевіряють, звідки взялася історія – діє свого роду “презумпція невинуватості журналіста”. Однак, як зазначають науковці, треба врахувати той факт, що представники комісій – це головні редактори, які в силу своєї роботи розуміють контекст і походження певних даних.

За словами Сіґне Іваск, оцінюючи журналістські роботи, члени журі спиралися на внутрішні відчуття, що є добрим чи впливовим; не окреслювали детальніших критеріїв, що це означає. Вони відзначали деякі якості розслідувальної журналістики, але здебільшого наголошували на рисах, притаманних таблоїдним текстам. Це підтвердив і контент-аналіз: у статтях часто використовувалися емоційні слова, судження журналіста без посилання на джерело, драматизація історії, знаки питання і знаки оклику.

Загалом, резюмують автори, система нагородження журналістів не спонукає до порушення професійних практик, але існує певний організаційний вплив на журналіста, на спосіб подачі історії. Тексти, що були відзначені нагородою, мають більше ознак, характерних для “сенсаційної” преси. Через відсутність чітких критеріїв до оцінювання матеріалів існує непряме заохочення до порушення професійних практик, вважають дослідники.

Право на фото: “Stacked Newspapers“, Flickr Binuri Ranasinghe  (creativecommons.org/licenses/by-nc-nd/2.0/#)