Медіа є майданчиком для політичних дебатів та гейткіперами (gatekeepers), що визначають порядок денний обговорюваних тем – такі дві основні функції ЗМІ виокремлюють Аннет Хефт (Annett Heft), Бріджит Альфтер (Brigitte Alfter) та Барбара Пфеч (Barbara Pfetsch) у своєму дослідженні «Транснаціональні журналістські мережі як двигуни Європеїзації».

Процеси глобалізації та діджиталізації не тільки торкнулися сфери медіа, але й істотно її змінили. З одного боку Інтернет — бездонне джерело інформації на будь-який смак. З іншого — у перенасиченому інформаційному просторі якісному контенту стало важче бути почутим. Ці фактори змушують журналістів об’єднуватися для того, щоб, по-перше, пропонувати аудиторії більш якісні матеріали, до підготовки яких долучилися б спеціалісти із різних сфер; по-друге, для того, щоб постійно відвойовувати своє право бути вартовими (watchdogs) демократичних процесів, які відбуваються у суспільстві; по-третє, щоб, їх, як посередників між політиками і громадськістю, почули.

Хефт, Альфтер та Пфеч наголошують, що найбільшим успіхом журналістських об’єднань є горизонтальна комунікація — коли розслідування певної теми у конкретній країні стимулює журналістів у країні-сусіда поставити питання: а чи немає подібної проблеми у них. Так, журналістська мережа розширюється, її праця стає об’ємнішою, а увага медіа й громадськості до розслідуваного питання зростає й ставить під сумнів те, що раніше подавалося політиками як статус кво.

Важливе місце в журналістській мережі, йдеться у дослідженні, належить структурі співпраці (collaboration). Так, дослідники визначають три його рівні: низький (обмін інформацією не систематичний, в групі немає чіткої лінії роботи), середній (комунікація добре налагоджена, проте журналісти можуть приймати рішення, не порадившись із колективом), високий (обмін інформацією систематичний, є координаційна рада проекту).

Першим успішним прикладом співпраці журналістів на теренах ЄС, що призвела до відставки всієї Єврокомісії під головуванням Жака Сантера у 1999 році, є розслідування команди журналістів з Брюсселя.  Причиною став корупційний скандал, у якому фігурував французький єврокомісар Едіт Крессен. Журналістське розслідування у цьому випадку отримало не тільки суспільний розголос, але й призвело до конкретних наслідків.

The Farmsubsidy project: як журналісти допомогли фермерам більше, ніж ЄС

У 2004 році двоє данських журналістів  вирішили перевірити, на що в Данії насправді витрачаються субсидії для фермерів, надані Європейським Союзом. Їх розслідування виявило, що всупереч політичному наративу, ці кошти не були спрямовані на підтримку малого фермерства, натомість — підтримували великий агробізнес. Інформація набула розголосу не тільки у національних медіа, але й спонукала журналістів із Британії, Нідерландів та інших країн перевірити, на що витрачаються субсидії у їхніх країнах.

Дослідження Хефт, Альфтер та Пфеч продемонструвало, що на початку проекту співпраця журналістів була слабкою та погано спланованою. Неефективну комунікацію всередині команди науковці пояснюють відсутністю чіткої лінії проведення розслідувань, адже кожен член групи намагався «тягнути мотузку у свій бік». Позитивним є те, що збільшення команди до 15-20 журналістів сприяло збільшенню уваги медіа до розслідуваної ними теми. Так, у європейських медіа за 2009-2010 рік з’явилося 70 статей на тему корупції із субсидіями для фермерів, тоді як у 2005-2006 роках їх було лише 26.

Наразі Farmsubsidy project зібрав журналістів, аналітиків та активістів у більш ніж 10 країнах. Вони, використовуючи право громадян на доступ до інформації, збирають дані про платіжки та одержувачів субсидій на сільське господарство у кожній державі-члені ЄС. До слова, субсидії, виділені Європейським Союзом на сільськогосподарський сектор становлять приблизно 59 мільярдів доларів на рік. А це понад  40% загального річного бюджету Європейського Союзу або близько ста євро на рік із кожного громадянина ЄС.

The Migrants Files project: смерті теж мають значення

Влітку 2013 року семеро журналістів із п’яти європейських країн забили на сполох щодо поверхневого висвітлення у медіа кризи біженців.  Так, вони зауважували, що офіційні цифри мігрантів, котрі загинули у Середземному морі на шляху до Європи, значно нижчі за фактичні. Метою журналістів стало створити базу даних із точними цифрами та інформацією про загиблих. Адже жодна держава-член ЄС не мала точних даних про кількість смертей серед мігрантів.

Ця інформація допомогла визначити найбільш небезпечні маршрути іммігрантів до Європи. Більше того, журналістське розслідування продемонструвало, що фактичні цифри перевищують офіційні щонайменше на 50%.

Цей журналістський проект є прикладом середнього рівня співпраці. З одного боку, комунікація відбувалася систематично — як мінімум, це були 30-хвилинні Skype-конференції щомісяця. Проте, працюючи «в полі», вони могли приймати рішення, ні з ким не порадившись. Нерідко це мало негативні наслідки.

Завдяки журналістському проекту у проміжку з березня 2014 року до квітня 2015 року в 10 європейських країнах з’явилося 30 статей, які висвітлювали проблему смертності серед іммігрантів, що Середземним морем прямували до Європи.

Податкова гавань «Люксембург»: журналісти не втонули у  тисячах сторінок документів

У 2014 році Міжнародна мережа журналістів-розслідувачів (International Consortsium of Investigating Journalists) із 26 країн опублікувала 28 000 сторінок документів, які демонстрували, що понад три сотні компаній і відомих  брендів заробляли шалені капітали та сплачували через спеціальні схеми мізерні податки у Люксембурзі. Дані були опубліковані через 5 днів після того, як екс-прем’єр-міністр Люксембургу Жан-Клод Юнкер став у  2014 році президентом Європейської Комісії. Фінансовий скандал отримав назву Luxembourg Leaks або LuxLeaks. Розслідування у цій справі триває, а тінь й досі падає на репутацію Жан-Клода Юнкера, хоча у відставку він не пішов.

Проект LuxLeaks дослідники Хефт, Альфтер та Пфеч відносять до категорії із високим рівнем співробітництва. Так, комунікація відбувалася не лише у процесі розслідування, але й на підготовчому до нього етапі. Обробка 28 000 сторінок документів вимагала чітких дедлайнів та постійної комунікації із журналістами. Була сформована команда координаторів, котра керувала процесом. Це допомогло не лише опрацювати величезний обсяг документів, але й співставити результати та знайти спільні тенденції.

Через високу зацікавленість медіа до розслідування дослідники не можуть вказати точну цифру публікацій на дану тему. Але роблять висновок, що тип комунікації всередині журналістської мережі прямо пропорційний якості кінцевих матеріалів.

Отже, у час глобальних змін у журналістиці співпраця журналістів є особливо необхідною для того, щоб робити політичні процеси та рішення більш прозорими, підіймати на поверхню незручні питання. Не можна стверджувати, що завжди резонансні розслідування призводять до чогось більшого, ніж резонанс (як-от, історія з Юнкером). Проте результати цієї співпраці будуть для громадськості альтернативою політичному наративу та дозволятимуть сформувати власну позицію. Медіа, відзначають Хефт, Альфтер та Пфеч,  мають бути платформою для публічних дебатів, а не політичного монологу.

Фото: Pixabay TheAndrasBarta