“Ти маєш про це дізнатися”: клікбейт і його загрози для журналістики

січня 29, 2018 • Головне, Етика та якість • by

Клікбейт – явище, що існує в журналістиці вже давно. Зображення: pixabay.com

Клікбейт – явище, що не з’явилося в журналістиці вчора. “Жінка стрибнула з Бруклінського мосту та пережила безумний стрибок”, “Неприродне вбивство”, “Руйнування військового корабля Мейн було роботою ворога” – це все не заголовки вчорашньої газети, а видань  XVIII-XIX століть. Журналісти завжди прагнули привернути заголовком увагу читача саме до своєї статті, змусити купити саме цю газету. Без аудиторії немає і журналістики.

Тож клікбейт – як створення контенту з метою привернення уваги та заохочення користувача клікнути по лінку та перейти на певну веб-сторінку – не є чимось новим. Це звичайна адаптація журналістики до сьогоднішніх цифрових умов. Чому ж тоді клікбейт сприймається як щось негативне, як синонім “жовтої журналістики”, які загрози несе захоплення клікабельністю для журналістики та аудиторії загалом?

Походження цифрових “paperboys”

Власне, слово “клікбейт” за даними Google Trends почало активно використовуватися з 2014 року. “Click” з англійської – “клацання”, “bait” тлумачиться як “наживка”. Тож клікабельність заголовку вираховується кількістю “підчепленої на гачок наживки” в якості користувачів інтернету. Від початку “клікбейтом”, “клікабельністю” контенту більше переймалися в соціальних медіа, використовуючи технології, які нічим не відрізнялися від таблоїдної журналістики. Сенсації, секс, смерть, милі котики, дивні котики – все це нестримним потоком почало литися на користувачів, змагаючись за їхню увагу, як колись маленькі хлопчики-продавці газет (paperboys), викрикуючи найбільш сенсаційні заголовки на вулицях, намагалися продати ще один номер газети.

Що ж поганого в тому, аби заголовок був клікабельним? Чи не має це бути метою заголовку, нормальним бажанням журналіста? Негативного іміджу “клікбейт” отримав саме через те, що найклікабельніші заголовки, які обіцяли щось неймовірне, вражаюче, захопливе, насправді “продавали” ненайякіснішу інформацію. Настільки, що у 2016 році у Facebook оголосили війну із “клікбейтом” (хоча й самі соціальні мережі зіграли важливу роль у поширенні цього явища), заявивши, що будуть використовувати алгоритми для приховування заголовків із найпопулярнішими, клікабельними фразами. Було зазначено: “Сторінкам слід уникати заголовків, які приховують інформацію, за допомогою якої можна зрозуміти зміст статті, які перебільшують суть статті, створюють оманливі сподівання”. Тож суть не стільки в клікабельності, скільки в якості контенту за багатообіцяючим заголовком.

Клікабельний баланс

Ще 2014 року оглядач медійних тем у The New York Times Девід Карр (David Carr) у своїй статті зазначив, що “доступність метрик контенту не тільки змінює спосіб, в який новинні ЗМІ платять своїм працівникам, але матимуть суттєвий вплив на новини загалом”. Він наводить у приклад різні сайти, які вирішили поставити клікбейт попереду якості контенту, сплачуючи за авторам за кількість кліків. “Статус журналістики як професії перетворився на “бери не хочу”. Можливість досягти вірусності більше не пов’язана з особистостями чи організаціями. Медіа-екосистема стає дедалі справою професіоналів та аматорів; і мудрість – чи хтивий інтерес – натовпу вирішує, що є важливим і що варте поширення”, – пише Девід Карр.

Гонитва за кліками здатна вплинути не лише на таблоїдні медіа, які завдяки клікбейту тільки здобули можливість збільшити прибутки, але й на класичну журналістику, якій необхідно заробляти гроші й на цифровому терені. Професор журналістики Борнмутського університету (Bournemouth University), автор численних книжок Ан Нгуйєн (An Nguyen) вбачає проблему в тому, що найбільшу аудиторію збирають ті новини, що стосуються “найбазовіших, найменш витончених та нечутливіших” поглядів на життя.

Так заради збільшення відвідуваності та зростання монетизації сайти почали створювати й окремі ферми з виробництва фейкового контенту. Де ж межа між бажанням прибутку та поширенням неправди? “Найбільша різниця між клікбейтом та новинами – це те, що журналісти повинні виконувати обіцянки, зроблені в соціальних мережах чи в заголовку. Клікбейт існує, аби керувати миттєвим бажанням аудиторії клікнути та не заохочувати людей повертатися. Журналістика має вибудовувати аудиторію та заохочувати людей повертатися та час від часу переглядати контент”, – зазначає автор книжки “Підприємницька журналістика” Пол Марсден (Paul Marsden).

Тож ЗМІ мають відшуковувати баланс між якісною журналістикою та бажанням збільшити прибутки. На думку медіатренера, керівника української редакції порталу PolUkr.net Романа Рака, з огляду на функцію й мету клікбейту – це практично неможливо. “Використання клікбейту – це завжди зумисне спотворення інформації (інколи лише заголовку, а інколи усього матеріалу), наслідком якого може бути часткове чи повне спотворення картини подій у свідомості читача. Тому, на мою думку, балансу між стандартами і клікбейтом досягти неможливо”, – коментує він.

Кліком по пропаганді

Втім, клікбейт несе загрозу не тільки тим, що за заголовком із палаючими великими літерами ховається звичайний копіпаст, скільки тим, що, граючи на базових інтересах людства, гучні клікабельні заголовки продають маніпуляцію та пропаганду. Страшніше, коли на такі заголовки-гачки потрапляють не читачі, але самі журналісти, які потім поширюють цю недостовірну інформацію набагато ширшій аудиторії. “Медіа, які женуться за кліками (використовують клікбейт) – стають вразливими до дезінформації, інформаційних вкидів та провокацій”, – говорить Роман Рак. “Вони часто не перевіряють достовірність інформації, не аналізують контекст, а тому періодично тиражують фейки та дезінформацію. А інколи навіть працюють несвідомими ретрансляторами іноземної пропаганди та допомагають певним структурам нав’язувати інформаційний порядок денний для українського суспільства”, – вважає він.

Так, переглядаючи матеріали фактчекінгового проекту StopFake.org, який спростовує недостовірну інформацію про події в Україні в російських ЗМІ, можна побачити, що українські медіа час від часу транслюють наративи кремлівської пропаганди, а інколи і стають першоджерелом для неї. Наприклад, інтернет-видання Страна.ua, яке входить в топ-10 найпопулярніших новинних сайтів серед українців за версією Інтернет-асоціації України, доволі часто дозволяє собі заголовки на кшалт: “Украинцы вышли в лидеры по отказам во въезде и депортациям в ЕС”, “Продукты из Польши и массовый забой коров. Чем обернется для Украины запрет на закупку домашнего молока у селян”, “Героин идет через Украину в больших количествах”, “В Еврокомиссии рассказали об угрозах безвизу”, і т.д. Зокрема, заголовок про транзит героїну послугував появі купи фейкових матеріалів в ЗМІ сусідньої країни, де вже заявляли, що “Европа обвинила Украину в крупных поставках героина в ЕС”.

Клікати чи не клікати?

Отже, коли редактор просить написати клікабельний заголовок – що робити? Впершу чергу спитати себе, якою є найголовніша мета. Збільшити трафік сайту або розказати важливу та актуальну інформацію своїй аудиторії? Дослідження, яке проводили нідерландські науковці, показало, що кількість кліків ще не може свідчити про ефективність заголовку. Короткі слова, відсутність запитань, цитат, так званих сигнальних слів, емоційних слів теж можуть зробити заголовок ефективним та клікабельним. Інше дослідження американських вчених мало на меті проаналізувати ставлення аудиторії до різного типу заголовків. Результати показали, що заголовки у формі запитання викликають у більшості респондентів негативне ставлення і до нього, і до новини в цілому, заголовки, які містять непевність, викривлену суть, не викликають очікуваної зацікавленості до тексту у більшості опитуваних. Втім найголовнішим висновком дослідження стало те, що “тип заголовку, джерело заголовку можуть вплинути на те, як особа буде ставитися до новинного продукту та хотіти взаємодіяти із цим продуктом у майбутньому”. Тож заробити один клік чи отримати одного читача, який захоче повернутися на сайт ще раз? Кожна редакція вирішує, які цифри для неї важливіші.

Зображення: Maialisa, Pixabay.com

Можливо, Вас також зацікавить:

Print Friendly, PDF & Email

Tags: ,

Send this to a friend