Зображення: Pixabay.

Як журналісти, що працюють у зоні бойових дій, співвідносять особисту безпеку з потребою суспільства в перевіреній інформації? Чи готові вони ризикувати більше заради висвітлення подій, що мають особливу суспільну значущість? Цим питанням присвячено магістерське дослідження, презентація якого пропонує спробу знайти відповіді на складні етичні та професійні дилеми воєнної журналістики.

Для молодої журналістки, захопленої геополітикою, тема висвітлення війни стала природним і логічним вибором для магістерської роботи. Воєнна журналістика має тривалу історію та постійно перебуває в центрі як суспільного, так і професійного інтересу. Через це чимало її аспектів уже були ґрунтовно вивчені в академічній літературі.

Однак у цій роботі я прагнула звернутися до фундаментального питання: як журналістика функціонує в умовах війни — надзвичайної ситуації, яка змінює як самі практики, так і цінності професії. З огляду на це, я зосередила увагу на понятті суспільного інтересу як ключовому принципі журналістської діяльності. Чи готові воєнні репортери свідомо наражати себе на більший ризик заради інформації, яка має високу суспільну цінність? Саме з цього питання постала дослідницька гіпотеза, що лягла в основу мого дослідження.

Моя початкова гіпотеза полягала в припущенні, що чим більш значущою з думки суспільного інтересу є інформація, тим більше журналіст готовий наражати себе на ризик заради її отримання та поширення. Це твердження, безперечно, може здаватися надто узагальненим, і воно частково було спростоване в процесі аналізу інтерв’ю з воєнними кореспондентами. Водночас ця гіпотеза дала змогу розглядати воєнну журналістику як плюралістичну практику, в якій рішення репортерів значною мірою залежать від особистого професійного досвіду, етичних переконань та конкретного контексту. Порівнюючи гіпотезу з міркуваннями семи журналістів, із якими я провела інтерв’ю, я дійшла висновку про наявність глибокого зв’язку між концепцією соціальної відповідальності та журналістською професією. Цей зв’язок виявляється у прагненні репортерів забезпечити обґрунтовану поінформованість громадськості та збалансоване відображення дійсності, що, і собі, є необхідною умовою демократичного процесу (Siebert et al., 1956). 

Воєнна журналістика охоплює широкий спектр складних і динамічних реалій, які постійно змінюються разом із трансформацією самого характеру збройних конфліктів. Традиційна, «конвенційна» війна з фронтами, артилерією та офіційними повідомленнями більше не є домінантною моделлю — винятком у цьому контексті є повномасштабне вторгнення Росії в Україну. Зміна форм ведення бойових дій, таких як «гібридні» війни чи партизанські кампанії, безпосередньо впливає на трансформацію ролі воєнного журналіста.

Сучасні воєнні кореспонденти можуть працювати в різних форматах — бути «вбудованими» в армійські підрозділи, самостійними спостерігачами, редакційними відрядженими, фрілансерами або ж покладатися на допомогу місцевих фіксерів. Їхнє завдання полягає не лише у висвітленні стратегічних та політичних аспектів конфлікту, але й у документуванні соціальних, гуманітарних і повсякденних наслідків для цивільного населення. Воєнна журналістика — це множинність історій.

Диверсифікація профілів респондентів

У межах мого дослідження було опитано шістьох журналістів — трьох жінок і трьох чоловіків — які працюють у різних типах медіа (радіо, телебачення, друкованій пресі) та представляють різні країни. Крім того, до дослідження долучився керівник міжнародного відділу швейцарського мовника RTS Антуан Сілаччі.

Ключовими питаннями стали: як журналісти та їхні керівники оцінюють ризики перед початком відрядження? На чому ґрунтуються їхні професійні рішення у воєнному контексті? І найголовніше — яку роль у цьому складному процесі відіграє суспільний інтерес?

Своїм досвідом люб’язно поділилися: Йон Бйоргвінссон, журналіст і оператор RTS; Трістан Дессерт, оператор і журналіст RTS; Марго Хаддад з французького телеканалу LCI; Жозеф Рош, позаштатний репортер; та Лора-Май Гаверйо, також фрилансерка. 

Не все так однозначно

У реальності взаємозв’язок між суспільним інтересом і готовністю репортера ризикувати власним життям не є настільки прямолінійним. Не можна стверджувати, що щораз вищий суспільний інтерес автоматично веде до зростання рівня свідомого ризику з боку журналіста. Такий баланс є радше уявним, аніж фактичним.

Чому так?

Природа ризику за своєю суттю виключає можливість точного розрахунку: він завжди непередбачуваний, випадковий і багатофакторний. Відтак репортер не може точно знати, наскільки небезпечною є ситуація, в якій він опиняється, і не завжди усвідомлює, що піддає себе серйозному ризику.

Так, наприклад, Трістан Дессерт розповідав про ситуацію, коли він працював над репортажем у рідному місті Володимира Зеленського — відносно далеко від лінії фронту. Несподівано поблизу місця, де перебувала знімальна група, впала бомба. На той момент вони не вважали свою місію надзвичайно ризикованою — ситуація здавалася відносно безпечною. У цьому випадку саме випадок, або, можливо, удача, відіграли ключову роль.

Схожа ситуація трапилася з журналістом-фрілансером Джозефом Роше під час перебування в Україні. Як і в багатьох інших випадках, ризик виник раптово — через повітряну атаку, яку неможливо було передбачити:

«[…] чи прораховую я ризик? Я не прораховую, я молюся. Принаймні намагаєшся не думати про найгірше. Нещодавно по нам поцілила ракета “Граду” з відстані 200–300 метрів. І якби не дерева між нами, думаю, ми б загинули».

Тамара Мунканович, спеціальна кореспондентка RTS, розповіла, що перед кожним виїздом зобов’язана подавати керівництву оновлений брифінг з питань безпеки, який необхідно коригувати щоразу зі зміною ситуації.

«Коли я вперше їхала в Україну, я навіть включила в нього прогноз погоди, бо якраз вирувала снігова буря. Тож найбільшим ризиком, який ми тоді враховували, була ожеледиця на дорогах — про яку зазвичай особливо й не думаєш!»

Йон Бйоргвінссон також акцентував увагу на цьому аспекті: небезпечні дороги та складна логістика (пошук пального, транспорту, житла тощо) створюють значні, часто непередбачувані ризики. Наприклад, репортери можуть бути змушені залишатися в небезпечних зонах довше, ніж планували, що підвищує рівень загрози. Втім, той факт, що журналісти піддають себе небезпеці, не означає автоматично, що зібрана ними інформація матиме вищу суспільну цінність. І знову ж — неможливо свідомо зробити такий обмін, оскільки рівень ризику зазвичай неможливо спрогнозувати заздалегідь.

Лінія фронту — не найнебезпечніше місце

На відміну від поширених уявлень, перебування на лінії фронту не завжди є найризикованішим для журналіста. Насправді, вона може бути навіть більш передбачуваною, ніж інші райони країни, охопленої війною. Як зазначає Йон Бйоргвінссон:

«Особливість війни в тому, що є дві армії, які стріляють одна в одну. Тож принаймні зрозуміло, хто з ким воює…»

Натомість справжні ризики часто пов’язані не з безпосередніми бойовими діями, а з політичними наслідками конфлікту. Бйоргвінссон, наприклад, згадує, як під час Арабської весни він був ув’язнений в Абу-Дабі та жорстко допитаний у Єгипті — хоча в обох випадках не знімав нічого підозрілого. Сам факт його перебування там як журналіста вже становив загрозу.

Ще одне упередження, яке унеможливлює автоматичне балансування між ризиком і суспільним інтересом, — це потреба звітувати перед керівництвом. Репортери часто змушені оцінювати ризики в тісній координації з редакцією, що, з одного боку, сприяє безпеці, а з іншого — ускладнює особисту ініціативу.

Крім того, сприйняття небезпеки в польових умовах часто буває викривленим — або через відсутність досвіду, або навпаки, через надмірну звичку до роботи в зонах конфлікту. За словами самих журналістів, ключову роль в ухваленні рішень часто відіграє не стільки аналіз, скільки інстинкт.

Що говорять ієрархії?

Ми запитали Антуана Сілаччі, керівника міжнародного відділу РТС, який тип новин, на його думку, «виправдовує» (хоч і завжди зважено) певний рівень ризику для його репортерів. Питання також торкнулося редакційної доданої вартості такого висвітлення.

«Найбільша цінність, яку ми можемо дати нашій аудиторії під час висвітлення подібних конфліктів, — це розповіді з перших вуст, з місця подій. Саме такі репортажі, як правило, є найживішими, найяскравішими й водночас найбільш інформативними. Бути безпосередньо на місці — ось справжня редакційна перевага», — пояснив Сілаччі.

Це підкреслює величезну різницю, яку сприймає громадськість між фотографіями, зробленими агентствами, і тими, що зняті кореспондентами чи спеціальними посланцями, імена та голоси яких відомі. 

Такий підхід дозволяє створювати репортажі з потужним впливом, що має надзвичайно велике значення, особливо в умовах тривалих конфліктів, коли громадськість вже частково втомлена від цієї теми.

Хороша інформація ≠ відсутність ризику

У 2011 році, під час падіння режиму Каддафі, Йон Бйоргвінсон та його команда змогли безперешкодно потрапити до палацу колишнього диктатора, незважаючи на хаос, що там панував. Вони натрапили на тіло лівійця в контейнері, та зібрали важливу інформацію, не піддаючи себе значному ризику. Проте траплялися й інші ситуації. Трістан Дессерт, наприклад, розповів, як він та його команда зустріли військового хірурга в одному з українських міст, який пояснив їм типи бойових поранень, з якими йому часто доводиться мати справу. Це дало важливу інформацію про труднощі на фронті, не ставлячи їх під прямий ризик.

Оцінка ризику залишається питанням інтуїції. Ніколи не існує абсолютно чіткого плану чи гарантій.

У всіх відповідях, запропонованих журналістами, основною мотивацією є суспільний інтерес. У журналістській практиці це означає прагнення донести чітку та детальну інформацію в доступній формі, щоб зробити відомими ситуації, часто несправедливі або болісні, для громадськості, яка з ними не знайома. Це дозволяє їй зайняти поінформовану позицію. Журналістика має на меті або принаймні прагне надати необхідні інструменти для здорової публічної дискусії, особливо в таких серйозних ситуаціях, як війна.

Підсумовуючи і відходячи від свідчень, можна зробити висновок, що, хоча більшість респондентів називають суспільний інтерес основною мотивацією, деякі більш особисті аспекти — як схильність до ризику, прагнення до пригод чи бажання втілити образ самотнього і сміливого воєнного репортера — не згадуються або згадуються лише побіжно. Це упущення не є незначним. З одного боку, журналісти, ймовірно, щиро турбуються про суспільний інтерес. З іншого боку, така реакція також відповідає суспільним очікуванням. Для інформаційних працівників соціальна відповідальність є важливою цінністю, і зібрані свідчення, як правило, свідчать про те, що ця відповідальність дійсно близька їхнім серцям.

[1] Далеко від лінії фронту, на вулицях тощо.

[2] Супроводжуючи армію в польових умовах, репортер інтегрований у військові сили.

[3] Місцева референтна особа для репортера, яка допоможе з логістичними аспектами, такими як транспорт, мова тощо.

[4] Крім того, оператор також пояснює, що в Женеві, наприклад, під час демонстрацій, він ризикує чи не більше, ніж на полі бою, оскільки лінія фронту набагато більш передбачувана, ніж демонстрація, де ви не знаєте, коли ситуація погіршиться. Тим не менш, контекст війни в цілому залишається особливо непередбачуваним з причин, наведених вище.

Бібліографія

• Marcotte, G. (2020). L’intérêt public, l’intérêt général et l’autorégulation de la presse: analyse comparative entre la Belgique francophone et le Québec. Faculté des sciences économiques, sociales, politiques et de communication, Université catholique de Louvain. Prom. : Carignan, M.-È. https://dial.uclouvain.be/memoire/ucl/en/object/thesis%3A27628
• Siebert, F. S., Peterson, T., & Schramm, W. (1984). Four Theories of the Press: The Authoritarian, Libertarian, Social Responsibility, and Soviet Communist Concepts of What the Press Should Be and Do. University of Illinois Press. https://doi.org/10.5406/j.ctv1nhr0v
• Rapport Hutchins (1947) A free and responsible press, The University Of Chicago Press. https://archive.org/details/in.ernet.dli.2015.30183/page/n3/mode/2up

Цей текст було вперше опубліковано на швейцарському сайті EJO 6 квітня 2025 року. Українською переклала Олександра Ярошенко.

Погляди, висловлені на цьому сайті належать авторам і не обов’язково відображають точки зору, політики та позиції EJO. 

Джерело зображення: Pixabay.

Стежте за нами у Facebook та LinkedIn.