Коли я прийшов у редакцію Rádio Renascença 2016 року, мав чітку мету: створити один із перших відділів журналістики даних у країні, а також використовувати дані й програмування для відкриття нових шляхів створення історій.

За три роки, що минули з того часу, я безліч разів помилявся, вчився на тих помилках, багато розчаровувався та випробовував щось нове, натхненне дописами в блогах, обговореннями в Твіттері та відповідями в Stack Overflow [популярний сайт запитань і відповідей для програмістів – ред.].

Втім, португальський медіаландшафт не сильно змінився. Сьогодні тут усе ще небагато спеціалістів із журналістики даних. Усі наполягають на важливості навичок роботи з даними та програмування, але невелика кількість навчальних закладів пропонують до вивчення відповідні дисципліни. Хакатони все ще обмежені ІТ-сферою та питаннями державного управління, відкриті дані – міраж, а дата-проєкти журналісти даних, які самі себе такими вважають (включно зі мною), реалізують від випадку до випадку. 

З опису може здатися, що журналістика даних та пов’язані з нею інновації пройшли повз Португалію. Це не так, хоча темп змін і повільний. Занадто повільний, якщо порівнювати з іншими країнами.

Отже, три роки вибудовування сектору даних та інтегрування його в робочий процес 83-річного медіаресурсу навчили мене кільком речам. Тож якщо ви прагнете створити сектор даних у вашому ньюзрумі, от деякі з уроків, які я виніс, намагаючись запропонувати нове у своїй роботі як фахівця з журналістики даних.

1. Будьте єдинорогами (наприклад, журнокодерами)

Журнокодери (журналісти, які можуть програмувати) – це єдинороги медіаіндустрії: рідкісні створіння, які не лише вміють робити репортажі, але можуть також програмувати і робити аналіз даних (і певною мірою дизайн). Така особлива суміш навичок створює значний попит на них. Але якщо ви хочете відкрити відділ журналістики даних у себе в ньюзрумі, маю погану новину: єдинороги ще рідкісніші, ніж ви могли подумати.

Тож моя порада: самі станьте ним. Якщо ви цікавитеся журналістикою даних, то точно після того, як з’являлася хороша ідея, ви вже стикались із перешкодою «Це було б чудово, але я не знаю, як це зробити. Якби тільки мені допоміг програміст…». 

Немає сенсу чекати, доки ваша компанія візьме на роботу  на допомогу вам програміста – бо цього просто не станеться.

Але є і хороша новина: існує багато способів почати. Є чудові безкоштовні онлайн-курси, GitHub переповнений хорошим матеріалом і спільнота завжди готова допомогти. Не бійтеся запитувати!

2. Перегляньте свої очікування

Ви подивились Data Journalism Awards shortlist, прочитали Посібник з журналістики даних і побачили деякі з приголомшливих робіт, наприклад, Guardian, New York Times, FiveThirtyEight, La Nación чи Berliner Morgenpost. Ці проєкти – шедеври, і ви справді хочете зробити щось таке ж неймовірне самі.

Прагнення до великого – це чудово, але вам необхідно навчитися регулювати свої очікування. Іншими словами, знайте, що можна зробити з вашими ресурсами. Дещо з того, чого ви можете прагнути, вимагатиме набагато більше часу та командних зусиль, ніж у вас є зараз.

Це не означає, що ви не маєте ставити високі цілі. Просто не розчаровуйтесь, якщо те, що зрештою вийшло, не настільки ідеальне, як вам би того хотілося. Полюбіть процес, а не результат. 

3. Навчіться вигравати час

Моя редакторка зазвичай посміюється наді мною, бо щоразу, коли у неї з’являється неймовірна нова ідея, я відповідаю: «Це можливо. Але мені потрібен час, щоби розібратись, як це зробити».

Навіть якщо ви справді талановитий та досвідчений розробник, вам все ще потрібен час, щоби навчитися (і подумати, і власне написати код, і все налагодити). Тож, якщо ви спільно з вашими редакторами таки хочете запустити той неймовірний новий проєкт, ви маєте навчитись домовлятися про час, який вам потрібен. Вміння вигравати час – перспективна навичка.

Ще одна порада: якщо ви думаєте, що витратите всього кілька хвилин, ви помиляєтесь. Це займе набагато більше часу.

4.Не хвилюйтеся, якщо почуваєтеся хакером у вашому медіа

Я не кажу про ставлення представників традиційної журналістики до їхніх колег, що програмують. Я ловив їхні здивовані погляди, але вони скоро звикли, коли побачили результат.  

Та більшість медіа ще не готові для журнокодерів. Для журналістів не передбачено доступу до серверів, внутрішніх API або всього, що лежить поза інтерфейсом WYSIWYG, який для редакції підготувала IT-команда.

Я розумію. Журнокодери є «новинкою» і IT-команди не звикли мати справу з подібними запитами з редакції. Вони більше звикли зупиняти будь-які пропозиції зі своєї сфери словами: «Це неможливо з міркувань безпеки».

IT-команди також нервують через те, що багато журнокодерів не мають формальної освіти у галузі комп’ютерних наук, а отже їхній підхід – нестандартний і, якщо навіть працює, може не збігатися з передовим досвідом. І, зрештою, нами, журналістами, керує інтерес, отже, ми можемо бути схильні руйнувати усталені речі.

Будьте готові, що доведеться розв’язувати багато питань: від відсутності прав адміністратора на вашому комп’ютері до питань безпеки доступу до сервера. Особливо якщо ви працюєте у більш традиційному ньюзрумі. Хороша новина в тому, що, якщо ви можете програмувати, то зможете говорити однією мовою з IT-командою. Вам не буде складно пояснити їм, чому щось заблокувало ваш робочий процес, і у вас можуть навіть з’явитися нові друзі.

Просто не дайте жодним уявним бар’єрам завадити вам спробувати нове. На щастя, є декілька сервісів, що дозволять вам безкоштовно опанувати основи. Намагаючись щось підправити, ви точно навчитесь новому. І, можливо, одного дня ви отримаєте від компанії корпоративну кредитку для оплати ваших проєктів. 

Фахівець із журналістики даних Метт Вейт (Matt Waite) у розмові в Твітері зазначає, що журнокодери в New York Times мали такий досвід. Вейт має рацію, коли говорить, що Pcards [purchasing cards] матимуть особливе місце в історії інновацій в журналістиці.

 5.Перестаньте поводитись як носій унікальної суперсили

Можливість кодити та здійснювати аналіз даних може спонукати вас думати, що ви наділені містичними здібностями. Це можна зрозуміти. Коли ви єдиний кодер у редакції, то можете почуватися так, ніби ніхто не розуміє ваших проблем – але чи ви колись намагались їм пояснити?

Щоразу, працюючи над проєктом з більш «традиційним» журналістом, я детально пояснюю, як здійснюється аналіз даних. Якщо виникає необхідність використати веб-скрапінг, я пояснюю, що не можна просто завантажити всі й одразу дані.   Потрібно зробити маленького «робота», який буде рухатися від сторінки до сторінки і збирати їх.

Настає момент, коли ваш «традиційний» колега починає розуміти, що ви робите. Окрім того, починає пропонувати шляхи розв’язання конкретної проблеми. І це одна з найприємніших речей, які можуть статись із журнокодером.

Зображення: Kate Hudson для the Data Journalism Handbook / Джерело: Flickr / Ліцензія CC BY-SA 2.0 

З англійської мови статтю «Hack the newsroom»: Five lessons from doing data journalism in Portugal переклала Дар’я Діденко

Підпишіться на нашу щомісячну e-mail-розсилку найцікавішого у сфері медіа