У ніч на 24 червня біля Львова група молодиків, яка називає себе організацією “Твереза і зла молодь”, напала на поселення ромів: 24-річного Давида Папа вбито, ще четверо людей отримали ножові поранення. Поліція затримала 14 осіб, підозрюваних у вбивстві, з них лише один — повнолітній. Триває слідство.

Висвітлюючи цю новину, медіа, як правило, давали коментарі одного з потерпілих, мера Львова та міністра внутрішніх справ, показували мітинг ромів проти насильства і село, де жив Давид Пап. Також вони пропонували своїм читачам подивитися на проблему ширше.

Хто винен? — у своїх матеріалах українські ЗМІ шукали відповідь на це одвічне питання. Із потоку медійних текстів можна виокремити шість версій.

Версія 1

“Напад на ромів у Львові: винен “ренесанс” правих організацій?” — цим заголовком ВВС можна описати найменш поширену у медіа версію подій. Хоча журналісти писали про “Тверезу і злу молодь”, втім, питання радикальних угруповань не звучало як центральне.

Версія 2

Роми самі винні: версія, найбільш популярна у соцмережах, у медіа траслювалася не часто.

“Наталка Криничанка: Що я маю робити, коли ром випорожнюється в центрі Львова?” — ZIK передрукував Facebook-пост редакторки Львівського радіо. У іншій публікації цього ж видання Тарас Шотік, кандидат економічних наук, пише: “Якщо одна сторона перейшла до відкритих дій, нічого не боячись (цигани тепер не те що обкрадають, а внаглу грабують людей, іноді з ножами), то відповідь від терплячих українців – лише питання часу”.

Версія 3

Популярнішою стала схожа теза, але з іншим акцентом: роми винні, але відповідальність за ситуацію — на поліції, яка не розслідувала їхні злочини. Яскравий приклад — публікація на сайті Дивись.info, де зібрано коментарі журналістів та громадських активістів: про вину  і самих ромів, які не бажають соціалізуватися, і недієздатних правоохоронних органів, і навіть громадських організацій:  “Кров цигана лежить і на руках грантоїдів всіх мастей, які кормляться на «обслуговуванні» цієї проблеми. Бо їх метою є не вирішення ситуації. А самі пусті комюніке, круглі столи, тренінги і моніторинги”, — пише активіст “Економічного бойкотного руху” і редактор видання Форпост Олег Радик.

«Якщо держава не може дати ради, включається суд Лінча. І, нагадую, що цей суд – не український винахід. Це реакція суспільства, коли не діє закон. Тож не смійте тут посипати голову попелом на українську особливу дикість», – ZIK подає  Facebook-пост журналістки Світлани Хитрової.

Версія 4

Руку Кремля у нападі на ромів першою побачила СБУ, і деякі медіа підхопили цю версію. На сайті Обозреватель з’явився блог “Напад на ромів на руку Кремлю”, а ZIK поширив слова депутата Ігоря Мосійчука, які він сказав у їхньому ефірі: “Тим, хто воює з Україною на міжнародній арені, потрібні звинувачення нашої держави у фашизмі та ксенофобії, а тому напад на ромів у Львові – удар у спину воюючій Україні”.

Схожу тезу висловив голова Львівської “Батьківщини” на gordon.ua:  “…маємо “яскраву” картинку: коли вся Україна вимагає в Росії звільнення політичних заручників, тут, у Львові, кілька радикально налаштованих осіб роблять “прекрасний” інформаційний привід для державних ворогів”.

“На відкриття сесії Парламентської асамблеї Ради Європи Україна “виходить” не із заявами про голодування політв’язня Олега Сенцова, а з нападами радикалів на ромські табори на території всієї країни”, — gordon.ua цитує правозахисницю Олександру Матвійчук.

Правозахисниця і блогерка Ярина Боренько вбачає у розмовах про “руку Москви” перекладання символічної відповідальності і пише, що “про обґрунтованість руки Кремля може свідчити лише один аргумент – культура тверезості”. У колонці на сайті “Твоє місто” вона аналізує ідеологію тверезості, її популярність у Росії та поширеність в Україні.

Версія 5

Інша провина влади, на якій часто наголошують експерти і журналісти, — що попередні злочини та погроми проти ромів не були покарані. Так, у матеріалі “Злочин без кари: як розслідуються напади на ромські поселення” Громадське аналізує, як поліція розслідує шість нападів на ромів, які трапилися в Україні за останні два місяці.

Версія 6

Втім, найбільш поширеною стала думка про відповідальність самого суспільства:

“Дело не в ромах, а в нас самих, — пише Віталій Портніков на сайті Еспресо, — Вопрос социализации ромов – это задача властей и обществ многих стран Европы. И отнюдь не каждая страна с решением этой задачи справляется. Однако понимание того, что насилие, убийство, погром не допустимы, есть везде. Потому что неприятие насилия, убийства, погрома – это то, что отличает цивилизованное общество от первобытного племени дикарей”.

“Безкарна пропаганда ненависті веде до насильства. Люди завжди хочуть, щоб їм вказали на винного у всіх їх бідах і гріхах ворога, з яким можна було би швидко розправитися”, — пише Іван Примаченко на сайті “Новое время”.

Там же висловився і Мустафа Найєм: Після нападу на табір ромів у Львові настав час відкрито визнати те, про що ми так довго боялися сказати вголос: в Україні є прояви расизму. І вони мають системний характер”.

“У суспільстві існують не обґрунтовані, а безумовні стереотипи щодо ромів – і їх важко руйнувати”, — йдеться у матеріалі Укрінформу.

Про ксенофобію до ромів на 24 каналі говорила дослідниця історії ромської меншини Наталя Зіневич: “Має з’явитись освітня політика, тому що латентна ксенофобія до ромів починається з дитинства. І безневинні лякалки мам, які кажуть дитині, якщо ти будеш погано поводитись, я віддам тебе циганам – це, по суті, ті зерна, які проростають у дорослому віці”. Вона також підкреслила роль ЗМІ у ескалації конфлікту.

Відповідальність журналістів — тема редакційної статті “Називати речі своїми іменами”, яка вийшла на Громадському. “Але ж чи не ми самі — українські медіа продовжуємо сором’язливо ховати очі від реалій ультраправого насильства?” — запитує редакція, розказуючи, що медіа не вказують на маніпуляції, популізм і брехню.

Фото: Національна поліція України

Можливо, Вас також зацікавить: “Як українські медіа писали про погроми і виселення ромів з села Лощинівка“

Підпишіться на нашу щомісячну e-mail-розсилку найцікавішого у сфері медіа