Фото: Pixabay

Візит першого темношкірого президента США Барака Обами до Кенії 2015 року став світовою топ-новиною. І поки репортери провідних міжнародних медіа відповідали за висвітлення події, сотні кенійських журналістів виконували життєво важливу фонову роль: були провідниками та перекладачами для своїх іноземних колег і загалом полегшували їхню роботу. Та здебільшого ці ключові учасники, що володіють необхідним знанням  місцевого ландшафту, залишалися в тіні. Їх ніколи не показують на телебаченні, а внесок, який вони зробили, рідко визнають публічно. У своїй книзі «Фіксери. Місцеві журналісти та підпільна праця з висвітлення міжнародних новин» (Oxford University Press, 2019), американська дослідниця Ліндсі Палмер (Lindsay Palmer) вивчає посередників та умови, в яких вони працюють.

Фіксери (або посередники) – це працівники місцевих ЗМІ, яких іноземні журналісти наймають у ролі перекладачів, провідників та для іншої допомоги. На відміну від стрингерів (позаштатних кореспондентів), чиє ім’я час від часу згадують, роблять співавторами журналістських робіт чи наймають на роботу в медіакомпанії, фіксери беруть участь у підготовці журналістських матеріалів, але не в процесі написання чи виробництва. За словами авторки, вони займають одну з найнижчих ланок в ієрархії створення міжнародних новин, і досі медіадослідники їх не вивчали. Книга Палмер зосереджена на тому, в чому фіксери – які, незважаючи на регіональні відмінності, мають подібний досвід по всьому світу, – вбачають свою роль.  Дослідження базується на інтерв’ю з 75 фіксерами з 39 країн і спирається на концепти з постколоніальної теорії, глобальної медіаетики та критичних глобальних студій.

Книга зосереджена на власних розповідях фіксерів про їхню роботу: умовах праці, тому, як вони сприймають свою роль і що це говорить нам про організацію міжнародної індустрії новин та взаємозалежність місцевого та глобального. Структура книги відповідає схемі роботи фіксерів: від визначення роботи, ролей, завдань і до етапу, коли праця фіксера вже завершена – з початком редагування і публікації журналістських матеріалів.

На основі відповідей респондентів, Палмер виокремлює п’ять основних завдань та ролей медіаторів та присвячує кожному з них розділ:

1. Концептуалізація історії
2. Логістика
3. Нетворкінг з джерелами
4. Переклад
5. Захист журналіста

Палмер підкреслює, що конфлікт можливий на кожному етапі. Фіксери зазначають, що напруга з’являється тоді, коли журналіст, до прикладу, приходить із заздалегідь продуманою сюжетною лінією та наполягає на стереотипних ідеях; коли журналіст поводиться неадекватно в спілкуванні з джерелами;  коли відмовляється прислухатися до порад фіксера і ризикує піддати їх обох небезпеці. Останнє особливо гнітить, адже фіксер, на відміну від кореспондента, часто не має можливості відсторонитися і продовжує ризикувати.

Владні структури та неоднозначності

Палмер часто наголошує на владних структурах, в яких діють посередники та кореспонденти або інші журналісти.  Часто – якщо не завжди – фіксери працюють у постколоніальному контексті, і геополітичні чи ринкові структури влади, відображені в організації міжнародних медіа, впливають на їхні стосунки з репортерами. Це означає, що інтерес репортерів чи найбільших медіакомпаній визначає вибір тем та створення сюжету. У той же час, їхнє знання локального контексту надає фіксерам ваги, робить їх незамінними для виробництва новин і дає певний вплив.  Вони можуть бути дуже важливими, адже вказують журналісту на недооцінені аспекти теми. З іншого боку, можуть залишатися під впливом мейнстримного сприйняття теми, а це призводить до спрощення  її подання і не дозволяє знаходити знехтувані міжнародними медіа аспекти.

Що стосується інтерв’ю, то фіксери тут говорять про свою радше формальну роль. Адже вони є посередниками, які працюють на межі культур, мов та місцевих реалій. Вони знаходяться між місцевим та глобальним, в зоні напруги між розумінням та непорозумінням, з’єднанням та відокремленням. Це означає, що вони долучаються до виробництва культури і того. як культуру формують медіа (як це викладено культурним теоретиком Стюартом Холом у його працях про медіатизацію). Палмер також посилається на історичну перспективу стосовно ролі перекладачів та людей, які знаходяться на межі культур, сформованими в колоніальні часи.

Глобальне на противагу локальному

Конфронтація та кооперація світових медіагруп з місцевими реаліями має великий потенціал, каже Палмер. З іншого боку, расова чи етнічна дискримінація та тенденція недооцінювати внесок фіксерів можуть мати серйозний згубний вплив не тільки на стосунки між журналістами та посередниками, а й на медіаконтент. Тут Палмер слідує логіці глобальних критичних студій, які замість того, щоб просто описати статус-кво, застосовують більш активістський підхід і висвітлюють нерівність та несправедливість, які потрібно вирішити. Авторка протиставляє капіталістичну систему медіакомпаній творчому потенціалу, властивому культурним відмінностям.

Журналісти співпрацюють з фіксерами не лише в країнах Глобального Півдня. Ця система також використовується у Європі та США. Кореспонденти час від часу залучають фіксерів навіть для висвітлення подій у своїй країні. Однак, відносини журналіста і фіксера часто розглядають як бінарне зіставлення глобального та локального – і це припущення Ліндсі Палмер критикує. Вона неодноразово зазначає, що точка зору місцевого фіксера, з одного боку, та глобальної медіакомпанії, з іншого боку, навряд чи опише складність відносин між ними. Адже фіксери не завжди працюють тільки на місцевому рівні і часто самі мають міжнародний досвід. А  кореспонденти також формують свої уявлення на основі власного місцевого досвіду, який вони вносять до проєкту співпраці. Глобальне та локальне об’єднуються та впливають одне на одного.

Кому належить матеріал?

Оскільки фіксер, на відміну від стрингера, не пише та не виробляє матеріалів, постає запитання: де закінчується посередництво у новинах? У який момент фіксер відмовляється від відповідальності та передає історію, в яку вклав чи вклала стільки планування, роботи та досвіду, комусь іншому (журналісту)? За словами Палмер, деякі посередники активно прагнуть «викреслити» себе з історії після її дослідження і обривають свій зв’язок із журналістським продуктом.

То хто ж «володіє» історією? Деякі фіксери вважають, що їхня роль закінчена, як тільки їм заплатять; вони не сприймають себе як журналістів і навіть відчувають полегшення від того, що несуть меншу відповідальність за продукт, ніж людина, яка його пише.  Інші, навпаки, наголошували, як багато для них означає бути залученими до створення історії і як важливо, щоб їхній внесок цінували. Наскільки чітко ці ролі визначені заздалегідь?

Ще одним суперечливим моментом є той факт, що посередників рідко згадують поіменно. Когось це не турбує, дає відчуття анонімності, і той факт, що вони несуть менший тягар відповідальності, сприяє безпеці, особливо в місцях, де обмежують свободу преси. Для інших, навпаки, це означає, що їх роблять невидимими, ускладнюючи створення професійного портфоліо, і відмовляючи їм у правах на матеріал.

Економічний аспект посередництва у новинах також може створити напругу.  Деякі фіксери кажуть, що заробляють більше, ніж інші місцеві журналісти, які не беруться за такий вид роботи. Проте інші повідомляють про проблеми: через різницю у фінансовій системі між країною фіксера та медіа, з яким він співпрацює. Проблеми також можуть виникнути внаслідок нерозуміння журналістами фінансового стану фіксерів чи нереалістичного уявлення про витрати, пов’язані з недостатньою комунікацією.

Комплексне дослідження Ліндсі Палмер пропонує важливий внесок в розуміння тієї сфери міжнародної журналістики, якій не приділяють достатньо уваги та розглядають з точки зору групи, яка є настільки ж маргіналізованою, наскільки важливою. Авторка надає темі міцну міждисциплінарну теоретичну базу, яка поєднує в собі поняття з журналістики та медіадосліджень із фреймінгом, закликами до дій із культурних студій, особливо постколоніальної теорії та критичних глобальних досліджень. Палмер дуже переконливо висвітлює незрозумілі, сірі зони та напруженість, що характеризують фіксерство у новинах (особливо це стосується міжкультурної співпраці) та показує, які питання та можливості практичних дій виникають із цієї теми. Основна увага в книзі робиться на слуханні: історій та досвіду фіксерів з різних куточків світу, що відображаються у їхніх власних словах у численних цитатах.

Переклад з англійської мови статті «Fixers: the unsung heroes of international news reporting»: Дарія Сингаєвська