Барбара Равбар (Barbara Ravbar) — докторантка факультету соціальних наук Карлового університету в Празі (Чеська Республіка). Вона має ступінь магістра журналістики (2019) та п’ятирічний досвід роботи журналісткою в агентських, національних і комерційних медіа. Наразі Барбара працює молодшим науковим співробітником у Національному інституті досліджень соціально-економічних наслідків хвороб та системних ризиків, де досліджує вплив COVID-19 на медійні тренди. Її наукові інтереси охоплюють гендерні питання та медіа, дослідження меншин, права людини, дезінформацію та репрезентацію в медіа. За свою роботу вона отримала 2-гу премію за мультимедійний проєкт про сирійських біженців (2017) і була номінована на 8-му щорічну премію за журналістську роботу, яка просуває цінності освіти (2021).

EJO: Який особистий чи професійний досвід спонукав вас зайнятися саме цим докторським проєктом, присвяченим медійному висвітленню кризових ситуацій, пов’язаних з біженцями?

БР: Перш ніж розпочати свій докторський проєкт, я працювала журналісткою протягом п’яти років. Під час моєї роботи в новинній агенції почалася війна в Україні, і я мала можливість спостерігати, як новинні видання реагують на нову кризу. Це була важка ситуація, адже не лише глибоке співчуття до тих, кого торкнулася війна, а й близькість конфлікту до Хорватії, звідки я родом, робили її ще тривожнішою. Як хорвати, ми пам’ятаємо війну 30 років тому, і це дало нам унікальну перспективу та глибше співчуття. Для нас ця ситуація стала дуже особистою.

Займаючись висвітленням цих подій, я зацікавилася дослідженням цієї теми. Мій інтерес також підкріплюється попереднім досвідом. Під час бакалаврату я брала участь у великому проєкті з посольством США, в рамках якого ми створювали короткі новинні сюжети та документальні фільми про мігрантську кризу в США. Цей проєкт розпочався незабаром після виборів Трампа, коли він оголосив плани збудувати стіну, що викликало протести у різних містах США. Ми подорожували до Фенікса, Аризона, де спілкувалися з мігрантами, і цей досвід справив на мене глибоке враження.

Крім того, роль Хорватії як транзитної країни для мігрантів суттєво вплинула на моє розуміння цієї проблеми. З 2015 по 2016 рік, під час сирійської мігрантської кризи, Хорватія стала важливою частиною так званого «Балканського маршруту», яким проходило багато мігрантів. Було цікаво спостерігати за відмінностями у висвітленні сирійських та українських мігрантів у медіа.

Ці різноманітні досвіди — спостереження за реакцією медіа на обидві кризи, разом із моїм журналістським досвідом — мотивували мене поглибити дослідження цієї теми та зосередитися на ній у межах мого докторського проєкту.

Чи були у вас якісь труднощі в розробці вашого дослідження?

Так, безумовно. Моє дослідження є досить масштабним і охоплює шість європейських країн, що передбачає глибокий аналіз кожної з них. В даний час я вдосконалюю методологічний підхід і планую використовувати змішані методи для вивчення цієї теми. Однак, оскільки кожна з цих країн має свою мовну специфіку, існують певні мовні бар’єри, які потрібно подолати. Ця робота ще триває, але я докладаю всіх зусиль, щоб вирішити ці виклики.

Як ви обрали шість конкретних європейських новинних агенцій для вашого аналізу, і які критерії були найважливішими у вашому рішенні?

Я обрала шість країн, які, на мою думку, мають значний зв’язок як із сирійською, так і з українською мігрантськими кризами, зосередившись на їхніх національних новинних агенціях.

У сучасному медійному середовищі, особливо після COVID, велика увага приділяється гіперпродукції контенту. Редакції зменшуються через загальне скорочення у журналістиці, що залишає менше людей для управління новинним циклом. Незважаючи на ці виклики, виробничий процес продовжується, і багато медіа все частіше покладаються на контент новинних агенцій.

У своєму пілотному дослідженні я виявила, що багато новинних видань, особливо онлайн-медіа, активно використовують контент новинних агенцій. З майже 500 проаналізованих статей значна частина була просто скопійована з агенційних репортажів.

Хоча новинні видання мають ліцензію на використання контенту агенцій, просте копіювання без додаткового дослідження або коментаря з боку журналістів негативно впливає на плюралізм новин на різних платформах. Це відкриття змусило мене задуматися про роль новинних агенцій у формуванні медійного наративу. Якщо стільки контенту копіюється без змін, виникають важливі питання про нейтральність та об’єктивність цих агенцій.

Незважаючи на намір зберігати нейтральність, у всіх нас є приховані упередження, навіть якщо ми намагаємося їх мінімізувати. Моє дослідження має на меті дослідити, як ці упередження проявляються у контенті новинних агенцій і як вони, у свою чергу, впливають на ширше медійне середовище.

Чи вбачаєте ви відмінності у медійних ландшафтах та журналістських практиках серед шести європейських країн, які ви аналізували?

Авжеж. Хоча моя увага зосереджена переважно на Центральній Європі, моє дослідження охоплює досить різноманітний регіон. Для аналізу я обрала Францію, Німеччину, Хорватію, Польщу, Чехію та Італію, і кожна з цих країн має унікальний історичний шлях. Наприклад, Хорватія та Чехія мають спільну комуністичну спадщину, тоді як політична історія Німеччини та Франції суттєво відрізняється. Цей історичний контекст значно вплинув на формування сучасного медійного середовища в кожній з країн.

Вважаю, буде цікаво дослідити, як ці різні передумови впливають на сучасний медійний ландшафт, а також вивчити історичний розвиток новинних агенцій у цих країнах. Мене також цікавить, як сьогодні сприймаються новинні агенції.

Як, на вашу думку, зображення мігрантів впливає на громадське сприйняття та політику щодо цих груп?

Я не приділяла значної уваги громадському сприйняттю; натомість зосередилася на тому, як медіа висвітлюють мігрантів. Проте кілька досліджень 2017 року, на які я посилаюся, свідчать про те, що голоси мігрантів часто губляться на тлі висловлювань політиків. Одне з досліджень показало, що мігрантів у медіа зазвичай зображують як безмовних акторів або жертв. Новіше дослідження, проведене в Хорватії у 2022 році, виявило, що медіа здебільшого покладаються на офіційні джерела у своїх репортажах.

Проблеми мігрантів часто висвітлюються через сенсаційні та надмірно драматичні фотографії та історії.

Минулого року я провела власне дослідження, яке зараз перебуває на стадії публікації. Я проаналізувала 491 статтю з двох найвідоміших хорватських новинних порталів. У Хорватії, як і в багатьох інших країнах, онлайн-новини є найпопулярнішим джерелом інформації та відіграють значну роль у медіаландшафті. Мої висновки підтверджують попередні дослідження: журналісти здебільшого покладаються на офіційні заяви при висвітленні тем, пов’язаних із біженцями, зокрема від представників уряду, неурядових організацій та політиків, які займаються цими питаннями.

Я також проаналізувала, чи висловлюють журналісти оцінювальні судження у своїх матеріалах, зокрема щодо українських біженців. Один із новинних порталів висловлював оцінювальні судження частково, а інший — переважно. Ці судження були позитивними, але різнилися за способом подання. Хоча портали намагалися зберігати нейтралітет, вони часто цитували українські джерела та офіційних осіб, зокрема президента Зеленського, який був дуже помітною фігурою.

Важливо зазначити, що Україна має дуже сильну присутність в інтернеті та потужну PR-кампанію. Президент України майже щодня виходив у прямий ефір, а в Twitter та інших соціальних мережах постійно оновлювалися новини, що допомагало журналістам створювати більш персоналізовані історії. Це багатство інформації з України різко контрастувало з більш закритою комунікацією з боку російської сторони, яка покладалася виключно на офіційні канали. Україна також активно ділилася досвідом звичайних людей, що, на мою думку, є ключовим для формування дискурсу на такі теми.

Щодо висвітлення ситуації з біженцями, моє дослідження показало, що українців переважно зображають як жертв вторгнення, причому вимальовуються два основні фрейми: українці як жертви та як люди, які шукають кращого життя в новому домі.

Які етичні міркування ви брали до уваги, проводячи дослідження на такі чутливі теми, як криза біженців?

Я дуже уважно підходжу до вибору джерел, особливо враховуючи складність воєнних ситуацій. Кожна країна, яка переживає війну, має свої унікальні особливості, з якими не всі можуть бути знайомі, а війна часто супроводжується інтенсивною пропагандою. Саме тому надзвичайно важливо ретельно перевіряти всю інформацію, яку ми використовуємо.

В онлайн медіа та соціальних мережах інформація та зображення можуть легко піддаватися маніпуляціям або вириватися з контексту, наприклад, коли старі фотографії використовуються в нових обставинах. Тому медіаграмотність має особливе значення. Попри те, що більшість дослідників добре обізнані в цьому питанні, ми повинні бути особливо обачними у перевірці правдивості інформації, яку включаємо в наші дослідження. Я вважаю, що це один із найважливіших аспектів нашої роботи.

Які рекомендації ви б дали журналістам та інформаційним агентствам для покращення висвітлення теми біженців?

З досліджень, які я провела до цього часу, я визначила дві основні проблеми. Перша — це сенсаційність. Журналісти часто прагнуть висвітлювати тему біженців і цікавляться їхніми думками, але в гонитві за переглядами вони схильні до драматизації. Хоча самі статті не завжди є сенсаційними за змістом, заголовки часто є дуже драматичними і спрямованими на привернення уваги.

Додаткова драматизація лише посилює стрес жертв війни та біженців, які шукають новий дім. Вони вже усвідомлюють свою ситуацію та не потребують подальшого нагнітання через перебільшено емоційні повідомлення.

Друге питання — це необхідність прямої взаємодії з біженцями у медійному висвітленні подій. Як показують попередні дослідження, так і мої власні результати, преса часто надає перевагу офіційним джерелам, через їхню верифікованість та ширшу перспективу зі статистичними даними. Однак, коли йдеться про інформування аудиторії про проблеми, з якими стикаються біженці, особисті історії відіграють вирішальну роль. Люди можуть співвідносити себе з досвідом інших, і в такій країні, як Хорватія, з її історією війни, існує глибока чутливість до схожих наративів. Тому моя друга рекомендація полягає в тому, щоб журналісти більше уваги приділяли висвітленню особистого досвіду біженців.

Які сфери майбутніх досліджень є для вас найважливішими?

Я глибоко цікавлюся правами людини, особливо з акцентом на гендерні питання та питання меншин. Хоча наразі я зосереджена на докторській дисертації, мої попередні дослідження також охоплювали ці важливі сфери. Наприклад, я опублікувала дослідження про процес ратифікації Стамбульської конвенції в Хорватії. Гендерні питання та питання меншин є центральними в моїй роботі, я вважаю їх ключовими аспектами ширшого ландшафту прав людини. Тому я планую продовжити свої дослідження в цих галузях у майбутньому.

Погляди, висловлені на цьому сайті належать авторам і не обов’язково відображають точки зору, політики та позиції EJO. 

Джерело зображення: Barbara Ravbar.

Стежте за нами у Facebook.