29 березня 2022 року, більше ніж через місяць після початку повномасштабної війни Росії проти України, світ шокувала новина про масові вбивства в українському місті Буча, скоєні російськими військами. За різними оцінками, в Бучі загинуло близько 400-500 цивільних. Точна цифра ще невідома: деякі люди потрапили в полон, інші зникли безвісти, а частину тіл досі не ідентифікували. Більшість жертв були страчені, але деякі потрапили в засідку російських сил, коли йшли на роботу, доставляли їжу родичам або відвідували сім’ю.

Фотографії, що документують ці жахливі події, були опубліковані в соціальних медіа як місцевими та міжнародними журналістами, так і приватними блогерами. Багато з цих знімків, які стали своєрідним «цифровим слідом злочину», були позначені як «чутливий контент» алгоритмами Facebook, Instagram і Twitter, через що їх блокували, видаляли або розмивали. Через кілька днів після появи перших фотографій масових вбивств, Facebook і Twitter автоматично заблокували хештеги, пов’язані з подіями в Бучі (#BuchaMassacre, #Bucha, #RussianWarCrimes) через графічне насильство. Попри ці обмеження, трагічні події в Бучі майже в реальному часі транслювалися через медіаплатформи.

Дослідники Бартош Хамаровський та Марія Ломпе (Bartosz Hamarowski, Maria Lompe) вивчили, як конкретні візуальні наративи про воєнні злочини поширюються в соціальних мережах. Спираючись на дослідження в галузі візуального аналізу політичних і соціальних рухів та подій, вони розглядали візуальні репрезентації як важливі цифрові артефакти, що формують колективну свідомість. Вони намагалися з’ясувати, які типи користувачів відповідають за поширення зображень, що викликають найбільший резонанс на кожній платформі.

Фіксація цифрового ландшафту

Автори застосували візуальний крос-платформний аналіз (Visual Cross-Platform Analysis, VCPA). Ця методика дозволяє досліджувати як нерухомі, так і рухомі зображення на різних сайтах соціальних мереж, усуваючи упередженість одноплатформних досліджень. Вони адаптували методи культурної аналітики для просіювання величезних обсягів даних, визначаючи панівні образи та суб’єктів, що стоять за їхнім поширенням.

Дослідники збирали дані з 29 березня по 15 вересня 2022 року, охоплюючи приблизно сім місяців з моменту появи першої інформації про злочини на півночі України. Дані з Twitter збирали за допомогою API та інструментарію 4CAT Capture and Analysis Toolkit, отримавши 68 240 твітів. Пости з Facebook та Instagram (4811 та 1477 відповідно) збирали за допомогою платформи соціального моніторингу CrowdTangle. Зображення отримували за WFDownloader, а подальший аналіз здійснювали в ImageSorter, який організовує фотографії на основі їхньої схожості для того, щоб знайти панівний візуальний та тематичний патерни.

Пошуковий аналіз, що включав сканування згрупованих зображень, дозволив визначити дев’ять основних тем: політика, мистецтво, пошкодження, графічне насильство (зображення тіл або частин тіл загиблих), не графічне насильство (мішки для трупів, поранені люди), супутникові знімки, інфографіка, висвітлення в пресі (новини, газетні вирізки), військові, траур, релігія, та біженці. Автори також провели мережевий аналіз акторів, які публікували фотографії. Він дозволив визначити зображення, які викликали найсильніші реакції користувачів, а також акторів, які мають найбільший вплив на поширення візуального контенту та формування колективного уявлення про події в Бучі.

Комплексне розуміння візуальних наративів

Дослідження показує, що кожна соціальна мережа по-різному висвітлює події в Бучі. На Twitter найчастіше зустрічаються зображення руйнувань і насильства, зокрема тіла жертв і сцени жалоби. Тут помітні як прямі, так і приглушені форми насильства. Facebook та Instagram, навпаки, використовують більш метафоричні підходи до висвітлення подій. Крос-платформний аналіз виявив, що Twitter найбільш детально документує масові вбивства в Бучі, тоді як на Facebook та Instagram таких репортажів значно менше. Замість цього, ці платформи показують події через інфографіку, фотографії з геолокацією, медіаповідомлення та фотографії політиків.

Виявилось, що медіа використовують метафоричні зображення масових вбивств, тоді як приватні користувачі соцмереж документують реальність, показуючи поранених і вбитих.

Дослідження виявило повторювані теми та образи, що стали символічними для Бучанської трагедії та відіграли важливу роль у формуванні суспільного сприйняття та дискурсу. Водночас були помітні прогалини: певні образи та наративи, які домінували на одній платформі, були відсутні на інших. Це вказує на вибіркове поширення та потенційну цензуру алгоритмів.

Instagram демонстрував найнижчий рівень активності у документуванні масового вбивства, зосереджуючись переважно на політичному та журналістському контенті. Відзначалася більша поширеність художніх творів, часто метафоричних, із посиланнями на відомі твори, такі як «Герніка» Пікассо та «Сатурн, що пожирає свого сина» Гойї, що ілюстрували страждання українського народу.

Facebook, як і Instagram, акцентував на контекстній інформації та фотографіях політиків. Він не документував масове вбивство через зображення руйнувань, таких як зруйновані будівлі, продірявлені кулями автомобілі та спалені дерева.

На Twitter переважали зображення «графічного насильства» — тіла вбитих у Бучі. Ця платформа мала найбільше показувала місця злочинів, руйнування після обстрілів, а також руїни будинків і магазинів після відходу російських військ. Значну частину контенту становили фотографії, пов’язані з трауром, зображення свіжих могил або похоронів. Тож Twitter найреалістичніше репрезентував масові вбивства у Бучі серед усіх платформ.

Основними розповсюджувачами новин із високим рівнем залучення в Instagram були акаунти медіа та новинних агентств, таких як The New York Times, Reuters, BBC, The Washington Post, The Times of India, The Economist, CNN і Fox Media, а не приватні користувачі. У Facebook також не було значного залучення приватних акаунтів. Це можна пояснити тим, що користувачі бояться ізоляції через публікацію суперечливого контенту. Натомість Twitter, де більший ступінь анонімності, сприяє поширенню контроверсійних тем. Це пояснює, чому на різних платформах найактивніші актори відрізняються, а також специфіку поширення зображень.

Роль алгоритмів у репрезентації конфліктів

Дослідження показує, що алгоритмічна курація впливає на видимість контенту. Алгоритми кожної платформи визначають, які зображення найчастіше показуються і поширюються, впливаючи на загальний наратив для користувачів. Це підкреслює суттєву роль технологій у формуванні нашого розуміння сучасних конфліктів.

Інші науковці, зокрема Валері Хейз, Карін Бочек і Майкл Шарков (Valerie Hase, Karin Boczek, Michael Scharkow), вказують, що різноманітність можливостей платформ у створенні інтерактивності та візуальності відрізняється від тих, що мають медіа. Ці різноманітності формують особливу логіку кожної платформи, що впливає на розподіл типів зображень воєнних конфліктів.

Facebook акцентується на «цікавих» або «вірусних» новинах, орієнтуючись на «м’який», емоційний або суб’єктивний контент. Instagram сприймається як платформа для бренду, з обміном фотографіями та обмеженою інформацією. У Twitter пріоритет на термінових новинах, лаконічно відсортованих за хронологією.

Дослідники Майкл Гріффін і Джонсу Лі (Michael Griffin, Jongsoo Lee) зауважують, що специфічні можливості платформ можуть впливати на спосіб, яким воєнні конфлікти представляються у медіа.

Наприклад, фотографії війни в Перській затоці 1991 року в американських медіа мали тенденцію увічнювати стереотипний образ війни, показуючи конфлікт через зображення військової техніки й солдатів, майже повністю цензуруючи образи страждань і смерті.

Ситуація схожа з фотографіями масових вбивств в Бучі у соціальних медіа, де акцент знову на політичних позиціях, а не на стражданнях жертв, які лише зрідка з’являються здалеку або як анонімні фігури, накриті чорними мішками.

Основна логіка на Twitter відрізняється, оскільки вона точніше відображає результати дослідження 2017 року про війну на сході України, особливо у російській соціальній мережі ВКонтакте. Автори Микола Махортих і Марина Сидорова вказують, що конфлікт зображується головним чином через фотографії цивільних осіб та графічні зображення поранених і вбитих. Російські групи ВКонтакте імпліцитно показують війну через фотографії солдатів і військової техніки, тоді як українські акцентуються на цивільних особах і повсякденному житті.

Таким чином, алгоритми визначають, які аспекти візуальної репрезентації конфлікту набувають пріоритету, формуючи загальний наратив для користувачів. Це підкреслює важливість технологій у формуванні нашого світогляду щодо сучасних конфліктів і наголошує на необхідності критичного осмислення використання цифрових платформ у медіапросторі.

Погляди, висловлені на цьому сайті належать авторам і не обов’язково відображають точки зору, політики та позиції EJO. 

Джерело зображення: Pexels.

Стежте за нами у Facebook.