Редактор італійської сторінки EJO взяла інтерв’ю у Професора Еліху Катца (Elihu Katz), видатного експерта у сфері комунікацій.

Професор Катц є почесним професором Аненберзької школи комунікації, Університет Пенсильванії (Annenberg School for Communication, University of Pennsylvania), почесним професором соціології та комунікації в Єврейському університеті в Єрусалимі (the Hebrew University of Jerusalem), а також науковим директором Інституту прикладних соціальних досліджень ім. Ґутмана (the Guttman Institute of Applied Social Research).

З: Зараз світ переживає дуже особливий та складний період, як з економічної, так і з політичної точки зору. Якими є, на вашу думку, головні виклики для мас-медіа та публічної комунікації?

Ми зараз живемо в часі, коли нові медіа увійшли на сцену, а відтак маємо певну комбінацію старих та нових медіа, які “варяться” разом. Ми зараз бачимо реалізацію певного сценарію в країні за країною, щось подібне ми бачили, наприклад, у Східній Європі у 1989 році з падінням комунізму. Ми почали спостерігати тренд, як люди виходять зі своїх домівок для протестів та боротьби за контроль над телебаченням. А зараз це ще складніше.

На мою думку, головний ефект засобів масової комунікації, телебачення та газет, полягав у тому, щоб перемістити політику додому, таким чином нейтралізувавши її. Ви живете з вашими меблями, дружиною, це не є політичною ситуацією, і люди не мають схильності залишати свої телевізори та виходити надвір протестувати. Але зараз, з поєднанням нових та старих медіа, я гадаю, людей виштовхують з домівок ці нові медіа. Тому це більше нагадує регулярний перехід з дому на вулиці, з дому у кав’ярні, де раніше зосереджувалась політика.

Є відома праця про відмінності між американцями та італійцями, написана Галліном (Hallin) та Паоло Манчіні (Paolo Mancini). Вони стверджують, що американці дивляться новини, навіть ті, хто схиблені на новинах, випивають пиво та йдуть спати. Вони нічого не роблять. Натомість італійці зляться, вдягають пальта, ідуть на площу, а з площі до профспілки чи до політичної партії і кажуть, що мають щось з цим робити. Можливо, це відповідає дійсності.

Але я намагаюсь сказати, що оце поєднання старих та нових медіа, схоже, зараз виштовхує людей на вулиці. Цей тренд ми бачимо на Близькому Сході, з його початком у Тунісі. Хтось підпалив себе, потім люди розлютились, потім ми бачимо про це на телебаченні, на Аль-Джазірі і далі люди починають усвідомлювати, що не лише їм обрид режим. В соціології є концепт “плюралістичного невігластва”, який означає, що людина вважає, що вона є єдиною і не може це обговорювати ні з ким. Це як у “Новому одязі Короля”. Я знаю, що Король голий, але не можу про це сказати; я знаю, що я гомосексуал, але я думаю, що я єдиний такий. А потім щось стається, наприклад “звіти Кінзі”, і люди починають усвідомлювати, що є ще багато інших людей, які мають таку ж думку, і таким чином вони відчувають, що мають сили щось вдіяти і намагаються це зробити. Куди призведе це “щось” повністю неясно. Я маю на увазі, в який бік все буде рухатись? Чи буде зв’язок вулиці та політичної партії або парламенту, або уряду, чи вони скинуть уряд і встановлять якийсь інший режим, який може бути таким самим поганим та репресивним – це залишається запитанням.

Q: Чи є це поєднання старих та нових медіа, яке ми зараз бачимо, позитивною зміною, на вашу думку? 

Ну я думаю, це виглядає позитивним, принаймні спочатку. Але в принципі це не є цивілізовано. Це повертає нас до перед-ситуації…натовпів, а натовп не може бути ідеалом демократії, особливо жорстокий натовп. І хоча є певна симпатія до того, що нарешті хтось повстає, це не те суспільство, в якому я хочу жити, ні на початку, ані всередині, ані, мабуть, наприкінці.

З: Отже концепція того, що Інтернет є інструментом демократизації є перебільшенням?

Ймовірно, це перебільшення. Ми не знаємо, але ймовірно. Залежить від того, хто його контролює. Що станеться згодом, навіть якщо вони можуть висловлювати свої вимоги, як це робить рух Occupy Wall Street, який є досить цивілізованим, а ще ці натовпи, демонстрації є заразними. Ми бачимо, як відбулось перенесення з Тунісу в Єгипет, Сирію, Бахрейн, Волл-Стріт чи Тель Авів, і в кожному випадку учасники протестів з підозрою ставляться, щойно влада усвідомлює серйозність, а це потребує деякого часу, бо влада схильна відкидати думки, що це серйозно. Отже, коли влада починає ставитись до цього серйозно, учасники протестів з підозрою ставляться до призначення комітету, який буде розглядати їхні вимоги. Нічого не ясно.

З: Чи повинні сьогодні політики обов’язкого комунікувати через інтернет та соціальні медіа? Чи це важливі інструменти для залучення та переконування людей, чи телебачення все ще відіграє головну роль?

Не думаю, що через соціальні медіа можна найкращим чином передати серйозне повідомлення, слоган. Меркель чи Саркозі не зможуть бути успішними в соціальних мережах.

З: Повертаючись до традиційної політичної комунікації, чи немає деякого ризику в тому, що коли комунікація дуже ефективна, переконлива, очікування зростають настільки сильно, що інколи здається, комунікація виходить за межі реального змісту та реальних можливостей, які мають політики?

Так завжди було. Висловлювання (меседж) є складнішим. Чи є меседж настільки переконливим, як ти думаєш – це окреме запитання. Я не дуже вірю у рекламу. Хоча деякі з моїх колег вірять. Меседж завжди виходить за межі можливостей, які мають політики. Погляньте на Обаму, у нього зараз серйозні проблеми навіть з його власними прихильниками, адже йому не вдалось досягти успіху ні в чому, окрім, можливо, зовнішньої політики. Він не зміг досягти успіху в економіці, реформі охорони здоров’я, йому не пощастило, скажімо так…

З: З точки зору людей, гродмадської думки, що ви думаєте з такого приводу: нас все більше “атакують” новини та інформація. Чи зможуть люди навчитись керувати цією інформацією, чи подобається їм така ситуація?

Не знаю, чи подобається це їм. Особисто я вважаю, що телебачення вмерло чи вмирає в сенсі спільного досвіду. Раніше сім’я сідала разом та дивилась телевізор, вони також знали, що сусіди роблять те ж саме, та й увесь світ робить так само. Медіа події були головними урочистими подіями суспільства, всі дивились живу трансляція. Зараз натомість залишились практично лише руйнівні події, як теракти чи катастрофи, цунамі, війни. Це речі, які об’єднують людей. Телебачення настільки децентралізувалось, що вже немає ситуації, коли всі одночасно дивляться одне й те саме. Я також впевнений, що люди стали цинічнішими щодо медіа…

З: Враховуючи всі ці величезні зміни, якими є, на вашу думку, головні виклики у дослідженні комунікації? Чи залишились ще важливі не досліджені теми?

Я гадаю, так. На мою думку, головна увага буде зосереджена на соціальних мережах. Через медіа…це загальна проблема, яку я називаю дифузією, йдеться про те, як поширюються речі і як речі поширюються у цих повідомленнях, наприклад, соціальний рух Обами і т.д., але також йдеться про так зване “копання в даних” (data mining). Наприклад, ми бачимо, що люди надсилають повідомлення зі словом “грип”, скажімо, в Південній Африці. Ми бачимо, що в соціальних медіа кількість згадок слова “грип” зросла і, якщо ми знаємо, що південноафриканці пов’язані з австралійцями, ми можемо передбачити, що грип перейде в Австралію. Тому за соціальними мережами майбутнє, і вони можуть як сприяти демократизації, так і ні.