Нещодавно оприлюднений звіт дослідницького центру із вивчення журналістики Tow Center for Digital Journalism аналізує зміну ролі репортера-міжнародника. Якщо раніше такий журналіст мав бути безпосередньо свідком подій, перебувати на місці та виконувати роль ретранслятора побаченого, то сьогодні він може отримати всю необхідну інформацію, не виходячи з редакції.

На думку авторів звіту, кілька тенденцій визначають зміну ролі журналіста-міжнародника. По-перше, існує глобальний тренд зростання активності громадян, які використовують усі доступні інструменти для виробництва аудіо/відео контенту та поширюють його за допомогою нових технологій. Цифрові технології звільняють журналіста від необхідності виконувати це власноруч, але, з іншого боку, забирають цей шмат роботи. Однак інша тенденція, а саме – використання існуючого контенту в соціальних медіа для аналізу ситуації, – дозволяє журналісту розповідати про гарячі події на основі цих даних. І власне, за рахунок популяризації цих технологій та їх масового використання, новим медіа було надано статус легітимних, тобто таких, яким можна довіряти. Це спричинило зміни на ринку медіа, адже деякі міжнародні новинні агенції були змушені припинити свою діяльність у багатьох країнах, бо наслідували більш традиційну модель журналістики, таким чином, втрачаючи свою конкурентноспроможність на ринку.

Найбільша проблема, з якою стикається журналіст, – верифікація контенту, тобто визначення справжності усіх знайдених та отриманих відео- та фотоматеріалів. Один з кейсів, що розглядається у звіті, розповідає про зміну способу висвітлення новин після арабської революційної хвилі 2011 року в Тунісі, Лівії, Египті та Сирії. Під час цих подій прості громадяни фіксували розвиток ситуації та постили фото в соціальних медіа, в той час як поруч перебували професійні журналісти CNN з камерами на дахах будинків та готелів.

Енді Карвін (Andy Carvin), який тоді працював старшим менеджером з онлайн комунікацій в NPR, визначив, що ця подвійна проблема є прекрасною можливість для гарної/доброї журналістики. Він моніторив цифрові інформаційні потоки та розділяв факти від чуток та спекуляцій. Протягом цього часу він та його команда, включаючи саудівського журналіста Ахмеда Аль Омрана (Ahmed Al Omran), розробили алгоритм для верифікації контенту: від перевірки джерела до створення правок та контактування на умовах анонімності за допомогою соціальних медіа. Аль Омран, який зараз працює кореспондентом у бюро Wall Street Journal в Саудівської Аравії, визначив 8 тактик для тих журналістів, які використовують переважно соціальні медіа та інші цифрові джерела для міжнародних репортажів.

Особливості нового медіаландшафту диктують необхідність для журналістів-міжнародників володіти низкою нових навичок, серед яких – вміння повністю занурюватися у тему та створювати репортаж за допомогою соціальних медіа. Ще одна складність полягає у тому, що відбувається постійний нагляд з боку держави, тому журналісти і цифрові репортери мають дбати про власну безпеку та безпеку своїх джерел, використовувати відповідні інструменти, аби зберігати в таємниці своєї джерела інформації та гарантувати їм безпеку.

Наприклад, китайський уряд роками відмовлявся надавати акредитацію міжнародним журналістам. Тому деякі східні новинні агенції встановили пости для прослуховування в Гонконгу. Навіть сьогодні, жорсткий авторитарний режим Північної Кореї змушує міжнародні агенції висвітлювати новини в цій країні, перебуваючи на території Північної Кореї. Так само керівництво деяких інших країни забороняло перебувати міжнародним журналістам в зонах конфлікту, у зв’язку з підвищеною фізичною небезпекою, наприклад, Сомалі, Нагорний Карабах, Сирія та інші гарячі точки.

Для вирішення цієї проблеми було створено Tehran Bureau. Авторка ідеї Келлі Голнуш Нікнеяд (Kelly Golnoush Niknejad) створила сайт, на якому зібрана мережа контактів громадських журналістів та активістів з країн із яскраво вираженими авторитарними режимами. Вона вважає, що її модель може бути набагато ефективнішою, ніж перебування на місці подій в межах країни з авторитарним режимом, як наприклад Іран, де міжнародні кореспонденти постійно перебувають під пильним спостереженням, а тому змушені займатися самоцензурою, аби їх не вигнали з території, де вони ведуть репортажі.

Втім, у деяких ньюзрумах досі існують штатні кореспонденти з інших країн та присутній скепсис щодо використання цифрових технологій для висвітлення новин. Це змінює роль журналіста-міжнародника. Якщо раніше, він довго (дні-тижні) вивчав свою тему, щоб потім надати більш глибокий аналіз, то сьогодні журналіст немає єдиного алгоритму дій, а тому повинен вміти використовувати всі можливі варіанти та ресурси.

До прикладу, Ануп Кафле (Anup Kaphle), редактор онлайн відділу міжнародних новин у Washington Post, описує експеримент з WorldViews. WorldViews – спеціалізований блог видання, що публікує статті кореспондентів з-за кордону та двох штатних журналістів, які пишуть на міжнародні теми, не залишаючи при цьому Вашингтона.

Зрештою, змінюється не лише роль журналіста-міжнародника, а вазагалі уявлення про роботу журналіста. Джессі Грехем (Jessie Graham), у минулому журналіст громадського радіо, а тепер старший медіапродюсер в Human Rights Watch, у звіті розповідає про зміни у взаємодії журналістів з правозахисними організаціями. Правозахисні організації раніше часто залежили від того, що медіа можуть розказати про їх дослідження та роботу. Тепер організації можуть самостійно звертатись безпосередньо до громади. Крім того, Human Rights Watch та інші подібні об’єднання зараз наймають журналістів і фотографів, щоб ті допомогли з їх роботою.

Удосконалення цифрових технологій дозволяє сьогодні кожному спробувати працювати як журналіст. Це означає, що зі зміною сприйняття журналіста, його роботи, так само буде змінюватися і система управління в ньюзрумах.

Автори звіту зазначають, що одним з ключових атрибутів цифрової медіа екосистеми стає децентралізація. Одним з наслідків децентралізації є зменшення захищеності громадянських журналістів, оскільки держави вдаються до вдосконалених технік цензурування та здійснення тиску на журналістів. Один з розділів звіту присвячений тиску, що зазнають журналісти з боку влади, а також спробам журналістів протистояти цьому тиску. Зокрема, у розділі йдеться про 140journos – мережу турецьких громадянських журналістів, які прагнуть створити противагу цензурованим національним медіа.

Висновки звіту дають підстави очікувати створення нових управлінських моделей в ньюзрумах, а також нову редакторську політику медіа та зміни юридичних норм, які б дозволяли таємно та незалежно допомагати будь-якому журналісту будь-якої країни, а також захищали б його, відповідно до нових стандартів професії в нову цифрову епоху міжнародних репортажів.

Право на фото належить: ericconstantineau / Flickr CC