Порушення етичних журналістських стандартів, надмірний російський контент на загальнонаціональних каналах, відверті інформаційні війни та з’ясування стосунків між олігархами за допомогою маніпуляцій в ефірах – це ключові проблеми української журналістики, про які говорять сьогодні медіаексперти.

Українські ЗМІ продовжують працювати в умовах тиску, що проявляється з боку влади, власників, редакторів, рекламодавців, бізнесу. Багато хто вважає, що така тенденція неминуча у сучасному світі, і під неї треба підлаштовуватися: медіа якось мають виживати в нестабільній економічній ситуації, не всі журналісти готові альтруїстично піти з професії через недотримання етичних стандартів, і врешті-решт – суспільство не надто цією проблемою переймається.

Зараз багато медіаекспертів переключили увагу з порушень етичних стандартів українськими журналістами на наявність російського контенту в українському медіа просторі. Наприклад, Георгій Почепцов у цьому контексті наводить невтішні факти: 87% російського наповнення від загального мовлення має телеканал “Україна”, “НТН” – 71%, “Інтер” – 67%, “ICTV” – 43%, “2+2” – 42%. Також цією проблемою переймаються активісти, які у червні-липні 2014 року просили Нацраду з телерадіомовлення заборонити в Україні медіапродукт, що походить з країни-агресора. Однак Нацрада заявила, що не має повноважень щось у цій ситуації змінити, і вказала, що рішення відмовитись від російських програм чи серіалів має приймати кожен канал індивідуально.

Та чи це так справді вже важливо і принципово? Завжди знайдеться альтернативне джерело – інтернет, де можна ці ж серіали та програми подивитися. Чому не піднімається питання порушення кримінальних справ проти тих журналістів, які відверто брехали в прямому ефірі у найдраматичніші і трагічні моменти нашої країни? Чому не покарані редактори, які допустили цю інформацію в ефір? І чому ніхто не вимагає хоча б публічних пояснень у власників цих ЗМІ з цього приводу? Допоки подібні ситуації будуть вряди-годи фіксуватися заявами Комісії з журналістської етики з максимальним вироком – публічним осудом – нічого не зміниться. Відверто кажучи, чи багато хто взагалі про цю Комісію знає, не говорячи вже про її заяви. Відсутність механізму конкретного покарання призводить до вседозволеності у журналістиці. А це, як ми маємо змогу спостерігати, створює альтернативні реальності, в яких ми всі ці роки, виявляється, співіснували: кожен у своїй частині України, але не завжди вважаючи себе українцем.

Перелік етичних норм у професії журналіста немалий, але всі вони зводяться до однієї моральної норми – не брехати у кожному намірі щось зробити або не зробити, бо за цим стоїть велика відповідальність перед суспільством. А з лютого 2014 року – смерті багатьох невинних людей.

Марія Стецюк, журналістка та випускниця Могилянської Школи Журналістики, вважає, що багато українських журналістів винні у тому, що розпочалася та триває війна на Сході України: “Донбас був дезінформований щодо подій на Євромайдані. Їм цинічно брехали, створюючи вигідну для сім’ї Януковича картинку. Немало українських ЗМІ і далі продовжують або відверто, або приховано брехати. Мене вражає те, що такі люди не замислюються, що їхні руки завжди будуть в крові, навіть якщо вони і вбивали словом. Найбільша “заслуга” у цьому – телеканалів “Інтер”, “Перший Національний”, “Україна” та “112”, – вважає Стецюк.

Справді, моніторинги “Телекритики” за критичний на Євромайдані період – грудень 2013р. – лютий 2014р.- показали, що саме ці канали були лідерами у порушенні журналістських стандартів. Особливу увагу дослідників привернув “Перший Національний” телеканал (НТКУ), бо він фінансується державою, і прихильність до влади чітко прослідковується у його діяльності: “Непропорційно велика увага у випусках новин та підсумкового тижневика Першого національного приділялася діям влади, що оцінювались виключно позитивно та некритично. Натомість, про дії учасників акції протесту та опозиції поширювалась недостовірна інформація. Крім того, значна частина пропагандистських матеріалів виходили в ефір”, – відзначили у “Телекритиці”.

З цього приводу Комісія з журналістської етики зауважила, що “ні керівник, ні колектив НТКУ (окрім поодиноких випадків) навіть не намагалися протистояти зовнішньому втручанню в контент, погоджувались на свою роль пропагандиста і дезінформатора, а не журналіста”. Комісія оголосила НТКУ громадський осуд, однак жодних звільнень з телеканалу не відбулося. І це – загальноприйнята тенденція. Журналісти, для яких вчасно переформатуватися під нову владу – головне гасло у професії, продовжують і далі працювати.

Зараз, як ніколи, в умовах інформаційної війни та російської пропаганди, українські журналісти повинні постійно перевіряти інформацію на предмет її правдивості, спростовувати фейкові новини. Проект “StopFаke”, який у березні 2014 року створили випускники Могилянської Школи Журналістики та програми DFJ, засвідчив, що не лише російські, а й українські ЗМІ публікували неточну інформацію, подавали неперевірену інформацію, не договорювали суттєвих фактів.

Наприклад, ситуація з нібито переходом українських військових частин на бік сепаратистів та масову втечу військових до Росії у березні 2014 року. Багато ЗМІ у Східній та Південній Україні, особливо інтернет-видання, оприлюднили цю інформацію, а пізніше виявилось, що це була неправда. Таке явище говорить про низький рівень відповідальності з боку конкретних журналістів. Добре, якщо у цьому випадку людина просто через брак часу (що, звісно ж, не виправдовує її вчинку) не перевірила у декількох джерелах інформацію. Гірше, коли журналіст зробив це свідомо.

Також головним викликом і дилемою для журналістів в умовах війни та нестабільної ситуації на Сході України залишається питання, як правильно висвітлювати військову інформацією. Українські медіаексперти вважають, що потрібно робити все, щоб не зашкодити жодному життю – як чужому, так і своєму. Отар Довженко, журналіст та медіаексперт, переконаний, що у жодному разі надати слово сепаратистові, який говорить неправду, не означає дотримуватися балансу думок: “Журналісти несуть відповідальність за те, що їхня аудиторія побачить та почує. А тому слід уникати будь-якого негативного впливу на аудиторію, не давати змоги розпалювати ворожнечу між народом єдиної країни”.

Діана Дуцик, виконавчий директор ГО “Телекритика” та журналістка, відзначає зараз таке явище, як війна олігархів в українському медіапросторі: наприклад, відверта політична та комерційна боротьба між “Інтером” та “1+1” на арені новин. Від цього також страждають етичні стандарти професії журналіста. Та головна біда в тому, що їх є кому порушувати: журналісти свідомо дають згоду “чорнити” опонента свого власника, який платить їм гроші. А за рахунок цього витісняються суспільно-важливі теми, які стосуються кожного з нас: як пережити зиму, прогодувати родину, коли ціни щотижня мають тенденцію зростати, і на що сподіватися далі, допоки медійний простір буде полем битви окремої купки олігархів, яким відверто начхати, що буде з українцями завтра.

Право на зображення належить: smeerch / СС