Чимало змінилося з тих часів, коли журналістські матеріали про їжу обмежувалися милими рецептами у жіночих журналах. Зараз публікації, що декларують найновіші тренди у харчуванні, заповнюють газетні кіоски по всьому світу та поширюються в онлайні. Однак, “журналістика про їжу” залишається новим терміном.

Коли я розповідаю людям, що сфера моїх зацікавлень – це гастрономічна журналістика, вони зазвичай реагують: “Я також люблю їжу! Очевидно, ти маєш багато їсти в ресторанах?” Б’юсь об заклад, що небагатьом економічним журналістам кажуть: “Я також люблю гроші! Мабуть, ти багато витрачаєш?” Але я не звинувачую їх. Це нова, багатогранна сфера.

У медіа досі присутні рецепти та ресторанна критика, але є також есе перших осіб, людські історії та матеріали, що стосуються історичних, релігійних та культурних точок зору щодо їжі. Висвітлюються також гастрономічні тренди та явища.

Автори, як-от Майкл Поллан (Michael Pollan), котрий також є професором журналістики в Університеті Каліфорнії, Берклі (University of California, Berkeley), зробили собі ім’я на рецензіях та репортажах про індустрію харчування.

Найбільша зміна у гастрономічній журналістиці полягає в тому, що коли ми читаємо про їжу зараз, то читаємо також про людей. Бабусі, шеф-повари, фермери, пекарі, ідеалісти – люди, що мають пристрасть до їжі. Журналістика про харчування стала оповідною.

Розслідувальна гастрономічна журналістика

Є також історії про їжу, які багато хто не хоче бачити оприлюдненими. М’ясо коней чи щурів продається як яловичина, отруйний молочний порошок, так званий “cиндром коров’ячого сказу”, несвіжа їжа, що продається з новими етикетками, зіпсовані інгредієнти у дешевій вуличній їжі – ось деякі з прикладів.

Актуальні теми в Європі зараз – це, до прикладу, як Білорусь імпортує продукти з ЄС до Росії попри санкції та погана якість їжі у лікарнях Сполученого Королівства.

Все ж, у висвітленні проблем, пов’язаних з їжею, для розслідувальних журналістів немає нічого нового. У 1906 році Аптон Сінклер (Upton Sinclair), письменник та любитель сенсацій, у своїй книзі The Jungle викрив антисанітарію на чиказькому м’ясокомбінаті. То був величезний скандал, а книжка стала бестселером. Це також мало вплив: знизилося споживання м’яса і були введені нові закони щодо гігієни їжі.

Зважаючи на широкий спектр тем, як-от харчова промисловість, дослідження в охороні здоров’я, законодавство та політика – буфет для журналістів-розслідувачів відкритий.

Комерційні проблеми

Журналістика про їжу – це також журналістика про бізнес. Хороші огляди ресторану можуть мати величезний вплив на його дохід. Історія про кафе, що щойно відкрилося і власник якого подолав труднощі, може привабити співчутливих клієнтів. Розхвалювання у статті нового органічного біо-бургера може мати більший економічний вплив, ніж платна реклама. Журналісти, які пишуть про їжу, мають етичну відповідальність бути об’єктивними та казати правду. Читачі покладаються на їхню чесність.

Рекламодавці часто шукають нових шляхів залучення споживачів. Межі між рекламою та журналістським контентом розширюються: у деяких часописах уже можна купувати замовні статті. Якщо історія включає кулінарний рецепт: чим зашкодить згадка бренду у ній? Це типове питання, з яким зіштовхуються редактори журналів про харчування. Виклик полягає в тому, щоб задовольнити рекламодавця, але, тим не менш, писати про їжу критично та об’єктивно.

Знаковий випадок трапився у Фінляндії у 1960-их: журнал Uusi Kuvalehti опублікував статтю, в якій стверджувалося, що жири у маргарині – з мертвих тварин. Продажі маргарину різко впали, а рекламодавці бойкотували Uusi Kuvalehti. Часопис швидко став банкрутом.

Перспективи на майбутнє

Харчування – важлива частина наших життів, яка стає суттєвою частиною наших медіа. Лише стояння біля газетного кіоску у Берліні викликає у мене голод: обкладинка журналу the Zitty кричить про те, як легко у Берліні жити вегану, поруч – обкладинка Tip Berlin, на якій татуйовані руки подають вегетаріанські страви і заголовок виголошує, що їжа – це новий поп. Газети описують їжу на економічних, політичних сторінках, а також сторінках про здоров’я та подорожі. Навіть телевізійні програми цілковито присвячені телеповарам та шоу про їжу.

Однак, журналістика про їжу стикається з тими самими труднощами, що й решта журналістики: як заробити гроші за допомогою веб-контенту? Як бути частиною соціальних мереж і змагатися за час людей в умовах соціально-медійного безумства?

Стрічка новин в Instagram – повністю у фотографіях їжі, кількість блогів про харчування бурхливо зросла, є низка онлайн-сервісів, де будь-хто може оцінити ресторан чи зробити огляд.

Ось чому журналістика про їжу переживає свою золоту еру. Добре написані статті з бекграундом, зворушливі людські історії, огляди ресторанів, які можна прирівняти до новел, та викриття – це матеріали, які можуть готувати тільки професійні журналісти. Якість – краща, ніж будь-коли, а для кваліфікованої журналістики аудиторія завжди знайдеться.

А їжа завжди буде частиною наших життів.

Переклад з англійської мови статті “Food Journalism: Ethics, Investigations And Stories”