Сьогодні Туреччина є найбільшою у світі в’язницею для журналістів, де під арештом перебуває понад 80 медіапрацівників. Не задовольнившись цим, турецький парламент прийняв закон, який надає уряду більший контроль над соціальними мережами. Софія Верца (Sofia Verza) і Фаціла Мат (Fazıla Mat) оцінюють ситуацію.

Упродовж чотирьох років після спроби державного перевороту 15-16 липня 2016 року простір для медійного плюралізму продовжує стискатися. Нові закони, які були прийняті чи набули чинності останнім часом, мають на меті ще більше обмежити простір, в якому мало незалежних медіа і домінують провладні. Увесь ландшафт традиційних медіа, від телебачення до преси й радіо, є предметом більш чи менш безпосереднього контролю турецького уряду: варто лише врахувати той факт, що після спроби перевороту 2016 року 170 засобів масової інформації (газети, телеканали, новинні агентства й новинні сайти, які з різних причин вважали антиурядовими) були закриті чи взяті під державний контроль. Це підвищило і без того високу концентрацію медіавласності у Туреччині.

Серед мейнстримних медіа ключовим поворотним моментом у зміні структури власності став продаж у 2018 році медіагрупи Doğan промисловому конгломерату Demirören, заснованому відомим провладною позицією бізнесменом Ердоганом Демірерьоном (Erdoğan Demirören). Передача активів включала деякі найпопулярніші засоби масової інформації Туреччини, як-от: телевізійна мережа CNN Türk, газета Hürriyet та інформаційне агентство Dha. Це також негативно вплинуло на тиражі невеликих незалежних газет у країні.

Згідно зі звітом Media Ownership Monitor про Туреччину, наразі близько 71% медіа країни належать чотирьом наближеним до уряду компаніям: Turkuvaz/Kalyon, Doğuş, Ciner та Demirören. Разом із групами Albayrak та İhlas, ці компанії володіють 40 найпопулярнішими новинними агенціями в країні, а також мають бізнес в інших сферах, таких як будівництво, видобуток корисних копалин та нафти, фінансах, туризмі та телекомунікаціях. Турецьке телебачення Fox, яке належить до компанії Walt Disney – єдине з топ-10 телевізійних мереж, які залишаються поза цією структурою. Згідно зі звітом Інституту Ройтерс із вивчення журналістики Digital News Report (2020), новинні програми Fox TV мають найбільше охоплення, і цей канал вважається найбільш надійним джерелом новин. Враховуючи те, що понад 70% населення дізнається новини з телебачення, це свідчить запит на незалежне джерело новин. Ця потреба також помітна, судячи з даних про те, що регулярне використання онлайн-медіа, включно з соцмережами, у міських районах перевищує 80%, навіть якщо тільки 55% користувачів довіряють інформації, яку вони отримують – свідчить цьогорічний Digital News Report

Криміналізація журналістики

“Журналістів, особливо тих, які працюють у прокурдських медіа, часто звинувачують у злочинах проти президента й країни”.

Наразі Туреччина є найбільшою у світі в’язницею для журналістів, де під вартою перебувають понад 80 працівників медіа. За даними Міжнародного інституту преси, у 73% цих випадків журналістські роботи – репортажі й інші статті – використовують як докази проти них. Журналістів, особливо тих, які працюють у прокурдських медіа, часто звинувачують у злочинах проти президента й країни, загрозі національній безпеці й, останніми роками більше, ніж будь-коли, у пропаганді, співпраці з терористичними організаціями або членстві в них.

Цензура й самоцензура є звичними явищами в Туреччині, зокрема на південному сході країни, де більшість населення – курди. Журналістка з Діярбакира Хатідже Камер (Hatice Kamer) каже, що провал мирного процесу з курдськими озброєними формуваннями в серпні 2015 року та наступні зіткнення привели до того, що люди все менше хотіли висловитися. “Раніше, коли влада поліції була не такою великою, люди не боялися висловлювати свою незгоду або гнів. Після спроби державного перевороту, указів, звільнень і внесення людей в чорний список журналістам стало майже неможливо працювати в цій сфері, оскільки виникло таке відчуття незахищеності, що люди більше не хотіли розмовляти”, – каже Камер.

Згідно з нещодавнім дослідженням, Туреччина перейшла від передпереворотних репресій журналістики (2013-2016) до постпереворотних інституціалізованих репресій журналістики (2016-2018). У той час, як перше характеризувалося “несистематичними атаками на новинну журналістику […], що ведуть до атмосфери страху, яка робила самоцензуру неминучою […], останнє спиралося на конституційні зміни й використання закону, щоб систематично компрометувати громадянський інститут новинної журналістики”. У звіті також зазначено, що особливо систематичним аспектом є “правова інерція, яка виникає, коли журналісти чи новинні організації намагаються оскаржити спонсоровані державою порушення й насильство”.

Пандемія Covid-19, здається, надала ще одну можливість для криміналізації думки. Як роз’яснює останній звіт Amnesty International, критика управлінських рішень влади у сфері  охорони здоров’я може призвести до звинувачень і ув’язнень на строк від двох до чотирьох років. “Якщо новина, опублікована журналістом, не співпадає з даними й заявами влади, можуть виникнути труднощі”, – каже Камер. Тільки в березні 2020 року 12 журналістів було заарештовано за розпалювання “непокори законам” і “ненависті”, а багатьох лікарів звинуватили в розповсюдженні неправдивих новин і “розпалюванні паніки з-поміж населення”. Позиція влади стала занадто очевидною в середині квітня 2020 року, коли для зниження ризику зараження Covid-19 у турецьких в’язницях, 90 000 людейбули звільнені в рамках пакету реформ, які виключили журналістів, активістів та інших осіб, звинувачених у політичних злочинах.

Дотримуючись звичного шаблону, турецькі мейнстримні медіа, коли доповідають про надзвичайні ситуації у сфері охорони здоров’я, “точно відтворюють розповідь президента […] із довгою низкою обнадійливих новин. Драма та катастрофізм домінують у висвітленні іноземних новин. Постійні повідомлення, ледь не із задоволенням, підкреслюють серйозність ситуації в інших місцях” (Salomoni, 2020). Коли йдеться про проблеми всередині країни, тон журналістського викладу повністю контролюється: “Якщо вартість бензину зростає, мейнстримні газети не використовують слово “зростання”, а натомість кажуть про коригування цін на паливо”, – зазначає журналіст Бюлент Мумай (Bülent Mumay).

Президентська система й інші методи контролю

Президентська система, введена в липні 2018 року під час надзвичайного стану, оголошеного одразу після спроби державного перевороту, призвела до посилення повноважень президента республіки за рахунок повноважень парламенту й інших державних інституцій. За словами Мумая, “справжня зміна полягає в тому, що тепер будь-яка державна інституція юридично прив’язана до президентства”. Це означає, наприклад, що картки, які підтверджують членство журналістів у їхній професійній асоціації, можуть бути видані тільки Директоратом комунікацій при Президенті. За старої системи профспілки ще мали певний вплив на остаточне рішення, як пояснює Гекхан Дурмуш, секретар спілки журналістів Türk-İş. “Зараз же центральна влада вирішує, хто стане журналістом, – каже Хатідже Камер, – тому працювати в цій сфері без посвідчення стає практично неможливим”.

«Відділ комунікації при Президенті знаходиться в прямому контакті з Вищою радою з питань радіо й телебачення (RTÜK) й Агентством з реклами в пресі (BİK)», – пояснює Мумай. Останній орган юридично зобов’язаний поширювати офіційну рекламу всіма друкованими газетами, які є для них важливим джерелом доходу. Але є певне свавілля в тому, як вони розподіляються, про що свідчить випадок з опозиційними газетами Evrensel і Birgün, які недавно були позбавлені цих доходів від реклами після того, як їх звинуватили в “порушенні етичних принципів преси”. Регулятор мовлення RTÜK так само часто звинувачують у відсутності незалежності та в діях у якості цензора за допомогою штрафів. RTÜK також має право призупиняти трансляції, які він вважає образливими, як це недавно сталося з мережами Tele1 і Halk TV, на які було накладено 5-денну заборону на трансляцію. У разі повторної призупинки канали будуть позбавлені ліцензії на мовлення.

Інтернет: наступна мішень цензури?

Онлайн-медіа – телеканали на YouTube, новинні сайти й подкасти – розповсюдилися, намагаючись уникнути державного контролю й запропонувати альтернативний спосіб викладу. Однак, інтернет також став мішенню цензури: передусім за рахунок видалення контенту й блокування веб-сторінок, включаючи цілі сайти, як у випадку Вікіпедії, яка була недоступна в Туреччині з квітня 2017 року по січень 2020 року. За останні кілька років був створений Підрозділ з моніторингу соціальних медіа, а в 2016 році уряд запустив додаток, що дозволяє громадянам повідомляти про публікації, які вони вважають пропагандою тероризму.

Туреччина також відрізняється частотою, з якою вона робить запити про дані користувачів Facebook, особливо тих, щодо яких ведеться судовий процес. Facebook виконує 79% запитів, які він отримує від уряду Туреччини: такі платформи, як Facebook і Twitter, які в Туреччині мають один з найвищих показників підписників у світі, навряд чи проігнорують тиск з боку влади й ризикнуть втратити такий важливий ринок.

Що стосується онлайн-радіо й телебачення, в 2019 році RTÜK видав постанову про онлайн-трансляції радіо, телебачення та сервісів за запитом, яка ввела нові правила ліцензування. 2019 року регулювання вже було застосовано до таких сервісів, як Netflix, а наступні поправки поширили її дію на YouTube. Як пояснює юрист Асоціації медіа та правничих досліджень Вейсель Ок (Veysel Ok), “у 2020 році деякі поправки розширили зобов’язання YouTube, встановивши як передумову для отримання ліцензії те, що онлайн-сервіс мав підтвердити, що у нього не було будь-яких контактів з терористичними організаціями. Очевидно, це дуже ускладнює отримання цієї ліцензії курдськими теле- й радіостанціями”. Це також дуже ускладнює роботу іншим, про що свідчить частота, з якою звинувачення в тероризмі висуваються проти юридичних і фізичних осіб, які критикують уряд. Врешті-решт, 29 липня турецький парламент прийняв закон, який зобов’язує соціальні мережі мати законних представників у Туреччині. Ті, хто відмовилися цього дотримуватися, могли виявити, що їхня реклама була заблокована, а трафік знижений. Крім того, відтепер суди можуть вимагати видалення онлайн-контенту, а не тільки блокування доступу до нього.

“Крім того, відтепер суди можуть вимагати видалення онлайн-контенту, а не тільки блокування доступу до нього”.

Останніми роками, з появою численних проурядових акаунтів і “тролів” у соціальних медіа, онлайн-стратегія уряду стала також більш витонченою. Вони  атакують і повідомляють про опозиційних користувачів і намагаються “придушити опонентів занадто великим обсягом інформації”. “Відтоді як Ердоган став президентом, тролі діють як “агенти культури”, вибудовуючи новий консервативний порядок денний, націлюючись на рухи, жінок, членів ЛГБТ-спільноти…”,  – каже Еркан Сака (Erkan Saka), професор Школи комунікації Стамбульського університету Білгі (Istanbul BILGI University). У червні 2020 року Twitter заблокував 7340 “фейкових і скомпрометованих акаунтів», які начебто використовувалися для посилення політичної пропаганди на користь партії президента Ердогана ПСР. Траєкторія державного втручання в інтернет, здається, пройшла всі три “покоління контролю” над інтернетом, визначених Дейбертом й іншими в роботі Access Controlled (2010) – від уведення повного блокування до непрямого втручання у виготовлення контенту. Незважаючи на таку сумну картину, деякі з наших респондентів оптимістично оцінюють роль цифрових медіа як альтернативних каналів інформації. “Їх можна цензурувати, але завжди є спосіб це обійти”, – каже журналіст Бюлент Мумай (Bülent Mumay).

Страхи щодо майбутнього

Варто пам’ятати, що партія Ердогана ПСР перебуває при владі з 2002 року й що турецька медіасистема ніколи не була вільна від поляризації й жорсткого державного контролю. Однак журналіст Мехвес Евін згадує, що “ще п’ять років тому публікація чогось, що було свого роду безсоромною пропагандою […], вважалося вкрай непристойним для цієї професії. Але зараз це здається настільки прийнятним, що ми дивуємося, коли натрапляємо на хороший приклад журналістики”. Ба більше, продовжує Евін, “той факт, що так багато колег знаходяться під слідством, у в’язниці або в засланні, неминуче завдає значного психологічного впливу, примушуючи нас практикувати самоцензуру. У результаті якість журналістики змінюється з кожним днем: мені цікаво, чи можливо, подолавши певний поріг, відновити гідність професії”.

Зображення: Engin Akyurt Pixabay / Ліцензія: CC0 1.0

Переклад з англійської мови статті “Media in Turkey: a testing ground of censorship and control”: Валерія Федоренко

Погляди, висловлені на цьому сайті належать авторам і не обов’язково відображають точки зору, політики та позиції EJO. 

Стежте за нами у Facebook та Twitter підписуйтеся на щомісячну розсилку