Міжнародна організація «Репортери без кордонів» знову опублікувала щорічний Індекс свободи преси. Відповідно до рейтингу, Фінляндія залишається світовим лідером. За Фінляндією розташувались Нідерланди, Норвегія і Люксембург. Серед країн Європейського Союзу Іспанія, Франція та Італія мають незначні покращення, у той час як Німеччина та Сполучене королівство Великої Британії та Північної Ірландії просунулись вниз рейтингової таблиці (з 16 і 17 позицій на 28 і 29 відповідно). Деякі країни зробили значний стрибок, наприклад, Сербія і Латвія, отримавши підвищення у рейтингу, піднялись з 50 і 80 позицій на 39 і 63 відповідно. Натомість Росія і Туреччина погіршили свої індекси (опустились з 136 і 142 позицій на 142 і 148). Проте їхнє пониження у рейтингу було не настільки критичним порівняно з Угорщиною (з 40 місця на 56) і Японією, що продемонструвала найгірший серед усіх країн показник змін індексу порівняно із попереднім роком і, опустившись на 31 пункт, потрапила з 22 місця на 53. Згідно з дослідженням «Репортерів без кордонів» свобода преси перебуває у найгіршому стані в Туркменістані, Північній Кореї та Еритреї (країни посідають місця з 177 до 179).

Без жодних сумнівів, визначення індексу є важливим завданням, не кажучи вже про те, що журналісти схиблені на рейтингах – можливо тому, що знають, що їхня аудиторія бажає бачити рейтинги. Тому очевидно, що кожного року Індекс свободи преси привертає значну увагу видань у тих країнах, де свобода преси забезпечена. Проте дратує той факт, що з року в рік журналісти повідомляють про результати дослідження, не перевіряючи достовірність даних. Передбачається, що подібна статистика заслуговує на ретельніше ставлення. Не потрібно багато фантазії, щоб уявити, як важко зібрати всі дані і порівняти їх у міжнародному контексті, використовуючи однакові засоби. Зокрема у країнах, де свобода преси не дотримується, збір даних перетворюється на «невиконувану місію», оскільки ніхто не говорить про порушення публічно.

Яким чином активісти та експерти з «Репортерів без кордонів» дізнаються, як часто в Ірані, Сирії, Китаї чи Росії секретні служби та інші державні установи змушують журналістів мовчати? І чи є рівень страху і самоцензури вищим в одній країни порівняно з іншою? Звичайно, експерти заслуговують на нашу симпатію. Вони наражають себе на ризик, відкриваючи «державні таємниці» іноземній неприбутковій організацій. Однак це не означає, що вони є надійними джерелами інформації і надані ними дані та висновки є порівнюваними у міжнародному контексті.

Із повною версією дослідження ви можете ознайомитись тут.

Вперше опубліковано з незначними змінами в австрійському щоденному виданні Die Furche Nr. 5/2013

Переклад з англійської версії статті “Press Freedom Under Scrutiny”.