Рік тому з метою змінити спосіб читання та споживання новин був заснований голландський стартап Blendle. Нелегка справа. Але незважаючи на це їхня модель мікроплатежів (читачі платять за статтю і можуть обирати серед різноманіття ресурсів однієї платформи) невдовзі привернула увагу The New York Times та німецького видавця Акселя Шпрінгера (Axel Springer), який інвестував у проект загалом три мільйони євро.
28-річний Алексендер Кльоппінг (Alexender Klöpping), журналіст, інтернет-підприємець та співзасновник Blendle, пояснив, чому вважає свій стартап вдалим. За його словами, сайт приваблює молодше покоління споживачів новин, а його бізнес-модель може допомогти фрілансерам. Компанія вже отримує прибутки – хоч і пропонує читачам опцію повернення коштів за будь-яку статтю.
Зараз веб-сайт доступний у Данії та Нідерландах, але скоро пошириться на інші країни. Мікроплатежі за журналістику – чи, як це часто називають, “iTunes for news” – не нова ідея. Цей концепт уперше запропонували шість років тому Девід Карр (David Carr), колишній виконавчий редактор журналу Time, та Уолтер Айзексон (Walter Isaacson). Однак, реакція медіа на цю ідею була суперечливою. Так було до квітня цього року, коли перша північноамериканська газета the Winnipeg Free Press анонсувала схему мікроплатежів, вимагаючи у читачів 27 канадських центів за статтю або фіксований місячний внесок за можливість обійти платний доступ.
У 2013 році дослідження двох професорів журналістики Ніка Гейднера (Nick Geidner) та Дені Д’Арсі (Denae D’Arcy) з Університету Теннессі (University of Tennessee) виявило, хоч і не категорично, що мікроплатежі – під загрозою наших читацьких звичок. Споживачі схильні не платити за статті, що провокують їх, або з якими вони незгодні.
Видавці встановлюють ціну за статтю
У Blendle видавці вирішують, скільки коштує кожна стаття. Журнальні матеріали зазвичай оцінюють від 20 до 40 центів, а газетні статті – від 10 до 20 центів. Окремі довші матеріали у стилі New Yorker можуть коштувати до 80 центів.
“Це справді підходить видавцям”, – сказав Кльоппінг, додавши, що останні також самі вирішують, скільки платити журналістам. “Ми не втручаємося у ціноутворення”, – зауважив він.
Видавці отримують 70 відсотків прибутків, у той час як Blendle отримує решту 30. Ця модель відрізняється від іншого стартапу мікроплатежів Niuzy, де фрілансери напряму отримують 80 відсотків доходу від кожної їхньої опублікованої статті.
Фрілансери можуть стати видавцями
Щодо статей, що з’являються на сайті, Blendle підписує угоди з видавцями. Однак журналісти-фрілансери також можуть реєструватися для продажу власних статей на сайті – якщо вони є частиною видавничого колективу. Одним із успішних прикладів є TPO Magazine, група фрілансерів, які вирішили самостійно виступати у ролі свого видавця і отримувати виплати без посередників.
“TPO – лише назва, що їх об’єднує, – сказав Кльоппінг Європейській обсерваторії журналістики, – але вони працюють дуже добре, а інколи отримують більше грошей, ніж національні газети”.
Повернення коштів
Якщо читачу Blendle не сподобалася стаття, він має можливість отримати відшкодування коштів за неї. Щоправда воно є обмеженим: Blendle відстежує, як багато статей купує людина та як часто просить свої гроші назад. Якщо сервіс оцінює, що особа використовувала цю функцію занадто часто, то така можливість зникає з аккаунту. Критерії того, що ж таке “забагато” постійно корегуються, як зазначає Кльоппінг. Досі про відшкодування просили 5% читачів, зазначив співзасновник Blendle.
Бренди досі важливі для молодих людей
Молодь (люди до 35 років), ймовірно, менше звертаються до традиційних новинних джерел, але досі тяжіють до брендових назв і надійних новин, зазначив Кльоппінг.
Крім цього, існує небажання реєструватися на одному веб-сайті та платити за це, адже нинішня молодь не настільки прив’язана до одного видання, як це було раніше. “Це не дуже важлива складова їхньої ідентичності”, – додав він.
Читачі зараз можуть отримувати розмаїття новин безкоштовно, проте вони досі згоді платити за цікавий кастомізований контент, переконаний Кльоппінг. Він наводить приклад YouTube. На сайті можна безкоштовно отримувати музику з усього світу, але меломани досі бажають витрачати 10 євро у місяць на Spotify, що допомагає їм обирати музику залежно від смаків, а також платити за окремі пісні.
“В інтернеті є так багато безкоштовних ресурсів, що вам дуже важко, коли немає багато часу [на пошуки] того, що важливе для вас, – каже Кльоппінг. – Це одна з тих речей, у яких ми вам допоможемо”.
Щодня Blendle публікує рейтинг популярних історій серед усіх журналів та газет країни. Читачі також можуть отримувати огляди найпопулярнішого контенту через твіттер та фейсбук-аккаунти стартапу.
“У нас також є люди, що обирають, які статті є найцікавішими”, – каже співзасновник Blendle. Отже, коли читачі стежать за певною темою, вони отримують рекомендовані матеріали.
Поширення за кордоном
Проект і далі шукатиме нові шляхи налаштування новинного контенту під потреби клієнта. Зараз – надсилає на електронну пошту персоналізовані щоденні інформаційні підбірки. Читач, що цікавиться, наприклад, німецьким футболом, отримуватиме листи, які стосуються його найпопулярніших команд.
Blendle також співпрацює із видавцями, щоб інтегрувати платформу мікроплатежів на їхніх веб-сайтах. Таким шляхом можна продавати окремі статті без необхідності купувати окремі системи платного доступу.
Найближчим часом Blendle пошириться за межі Нідерландів, однак Кльоппінг не повідомляє, на які саме країни (зазначає лише, що деякі з них – у Європі).
Як кажуть у Blendle, наразі у ресурсу 250 тисяч користувачів у Нідерландах, тобто менш, ніж 2% населення країни. Веб-сайт поки що не витрачав жодних коштів на рекламу, але все може змінитися, як тільки він вийде на нові, більші ринки.
“Зараз платформа у Голландії працює. Можливо, тому, що тутешні люди – божевільні, – каже Кльоппінг з посмішкою, – але я думаю, що причина не лише в цьому”.
Переклад з англійської мови статті “From 10 Cents Per Article: Micropayments For Journalism”
Право на зображення: Blendle
