Знімок екрана. Суспільне. Колаж зроблено автором.

У контексті російсько-української війни, яка триває з 2014 року, інформаційний простір перетворився на одне з ключових полів битви, де Російська Федерація систематично використовує дезінформацію як інструмент гібридної агресії. ЛГБТК+ спільноти залишаються постійною мішенню цієї агресії, оскільки гомофобні наративи активно експлуатуються для підриву проєвропейського цивілізаційного вибору України. У таких умовах діяльність суспільного мовника, який має специфічний мандат на підтримку демократичних свобод та прав людини, набуває критичного значення. Моє дослідження було зосереджене на тому, як Суспільне функціонує в цьому складному контексті, трансформуючи репрезентацію спільноти від «вразливої групи» до активного суб’єкта національного спротиву. Актуальність теми підсилюється стратегічним курсом України на вступ до ЄС, ухваленням Закону «Про медіа» (2022) та безпрецедентним зростанням видимості ЛГБТК+ військових.

Методологія та динаміка медійної уваги

Для досягнення мети дослідження я застосував гібридний підхід, поєднавши кількісний контент-аналіз із якісним наративним аналізом. Емпіричну базу склали 695 матеріалів, опублікованих на диджитал-платформах Суспільного з грудня 2019 року по вересень 2025 року. Процедура кодування здійснювалася вручну, а її надійність була підтверджена високим показником (Krippendorff’s α = 0.91). Порівняння двох симетричних періодів по 815 днів засвідчило, що повномасштабне вторгнення спричинило ефект «монополізації інформаційного поля»: середня кількість публікацій на місяць дещо знизилася (з 11,0 до 8,0), оскільки екзистенційні загрози тимчасово витіснили соціальні теми. Проте з середини 2023 року спостерігається відновлення інтересу, хоча висвітлення стало більш подієвим, фокусуючись навколо Місяця гордості в червні.

Від вразливості до суб’єктності: тематичні зсуви

Аналіз тематичної структури показав, що повномасштабна війна спричинила якісну трансформацію дискурсу. Найбільш разючим є зростання теми участі спільнот у спротиві: якщо до вторгнення вона становила лише 1,2%, то після 24 лютого 2022 року злетіла до 18,0%, ставши новим семантичним домінантом.

ЛГБТК+ спільноти почали репрезентуватися як невід’ємна частина українського опору, що фундаментально змінило фреймування прав людини.

Боротьба за рівність (наприклад, законопроєкт про реєстровані партнерства) інтегрувалася в загальнонаціональну боротьбу за виживання, набувши екзистенційного значення для захисників на фронті. Аналогічно змінилося висвітлення насильства: з’явився вимір воєнних злочинів РФ проти ЛГБТК+ людей, що перевело обговорення в площину злочинів проти людяності та геноцидальної політики агресора.

Професійні стандарти та виклики номінальної нейтральності

Моє дослідження зафіксувало стабільну перевагу позитивної або нейтральної тональності, частка якої перевищувала 94% в обидва періоди. Якщо до 2022 року основні проблеми були зосереджені в регіональних філіях (випадки «фальшивого балансу» чи некоректної термінології), то після вторгнення якість роботи регіонів суттєво зросла.

Проте основною проблемною зоною стала практика «номінальної нейтральності» у міжнародних новинах. Цей феномен виникає, коли матеріали про дискримінаційні закони за кордоном подаються як суха констатація факту без належного ціннісного контексту, що створює ризик нормалізації гомофобії як «альтернативної позиції».

Це вказує на потребу в глибшому контекстуальному аналізі при висвітленні міжнародних подій.

Еволюція наративів та соціологічний контекст

Ключовим результатом аналізу є трансформація наративного поля: від «інституційної неспроможності» держави захистити ЛГБТК+ людей як жертв до наративу «десек’юритизації через спільний захист». Це означає зміщення питання прав людини зі сфери внутрішнього конфлікту у сферу національної безпеки. ЛГБТК+ військові стали суб’єктами, які своєю видимістю та діями формують новий порядок денний. Цей зсув у медіа корелює із соціологічними даними Київського Міжнародного Інституту Соціології (КМІС): підтримка рівних прав серед українців зросла з 33,4% у 2016 році до 70,4% у 2024 році, а підтримка участі ЛГБТК+ людей у обороні держави сягнула 68,3%.

Суспільне як інституційний щит

На завершення варто підкреслити, що Суспільне виконує функцію «інституційного щита»: аналіз усього корпусу матеріалів не виявив жодного випадку ретрансляції гомофобних наративів Росії. Суспільний мовник не просто відображає соціальну реальність, а активно бере участь у конструюванні інклюзивної національної ідентичності як форми опору зовнішній агресії. Попри зафіксований прогрес, рівень підтримки реєстрованих партнерств (28,7%) усе ще відстає від загального визнання рівності прав, що свідчить про збереження інституційного спротиву. Таким чином, «фронт видимості» у медіа залишається критично важливим для подальшої юридичної та соціальної інтеграції спільнот в українське суспільство.

*Джерело опублікованого дослідження: Polishchuk, L. (2025). “The Visibility Front”: Transformation of Media Representation of LGBTQ+ Communities on Suspilne Movlennia’s Digital Platforms amidst the Russo-Ukrainian War. Communications and Communicative Technologies, (25), 148-160. https://doi.org/10.15421/292518.

Леонід Поліщук — аспірант Могилянської школи журналістики (Київ, Україна), дослідник медіарепрезентації ЛГБТК+ спільнот.

Погляди, висловлені на цьому сайті, належать авторам і не обов’язково відображають точки зору, політики та позиції EJO.

Стежте за нами у Facebook та LinkedIn.