Telegram сьогодні перебуває у своєрідній «сірій зоні» медіа: він поєднує риси соціальної мережі, онлайн-платформи та традиційної новинної журналістики. На платформі співіснують канали офіційних медіа, популярних блогерів і анонімні або маловідомі ресурси, авторство та редакційні стандарти яких часто залишаються непрозорими. Проблема полягає не в самому Telegram як технології, а в розмитості меж між новиною, думкою та пропагандою і в питанні довіри до джерел: будь-яка інформація, незалежно від її походження, може сприйматися як новина лише завдяки формі подачі та швидкості поширення, а джерело інформації може оцінюватися як надійне лише завдяки великій аудиторії. У цьому сенсі Telegram стає ключовим майданчиком не лише для інформування, а й для формування уявлень про реальність і критерії того, що вважається «фактом», особливо на територіях, що перейшли під контроль іншої держави військовим шляхом.

Станом на початок 2026 року Telegram демонструє рекордну популярність і в Росії, і в Україні, закріпивши статус ключового джерела інформації та засобу зв’язку. Користувачі обирають Telegram через швидкість подачі інформації: якщо традиційні медіа, залежно від формату й редакційних процесів, публікують обмежену кількість матеріалів, то в новинних Telegram-каналах повідомлення з’являються щохвилини, а під час повітряних тривог інформація оновлюється майже безперервно, інколи буквально щосекунди.

В Україні Telegram став головною медіаплатформою, за чотири роки збільшивши аудиторію на 676%. Для понад половини українців він є основним джерелом новин, близько 75% користувачів активно використовують додаток як для спілкування, так і для читання новин. У Росії месенджер входить до трійки найпопулярніших інтернет-ресурсів: місячна аудиторія становить 91–105 млн осіб, щодня користується понад 67 млн людей. У Росії Telegram відіграє також і ключову роль у пропагандистських кампаніях: власників каналів із понад 10 тисячами підписників зобов’язали реєструватися в “Роскомнадзорі”, що дозволяє владі контролювати та координувати поширення контенту. 

На тимчасово окупованих територіях України (ТОТ) Telegram перетворився на головний канал комунікації для російських пропагандистів. Через нього поширюються не просто новини, а повноцінні інформаційні конструкції, що формують у свідомості місцевих мешканців уявлення про дефіцити, проблеми та шляхи їх вирішення. Нове дослідження, проведене ГО «Детектор медіа», українською організацією, що займається аналізом медіапростору та виявленням маніпуляцій і дезінформації в українських і міжнародних медіа, присвячене комунікації проблем і їх розв’язання у Telegram-каналах на тимчасово окупованих територіях України. «Детектор медіа» аналізує, як саме в загальноросійських і місцевих Telegram-каналах Криму, Донеччини, Херсонщини, Запоріжжя та Луганщини формують погляд на проблеми та їхнє «вирішення». У фокусі дослідження те, які проблеми виносять у публічний простір, як їх пояснюють, кому приписують відповідальність і які моделі «вирішення» пропонують аудиторії. Центральна мета дослідження — показати, як саме у Telegram-каналах конструюються проблеми на ТОТ і як через це формуються залежність населення від окупаційної влади та знецінюється критика системи. 

Методологія включала аналіз публікацій у 376 Telegram-каналах. Всього дослідники проаналізували понад 75 тисяч Telegram-публікацій, націлених на ТОТ, за період з 1 січня по 30 листопада 2025 року. Кожен допис аналізували за трьома ключовими напрямами: які проблеми згадуються, хто вважається відповідальним за їх виникнення або вирішення, і які «моделі вирішення» пропонуються. Для первинної розмітки даних використали велику мовну модель GPT-OSS.

Структура інформаційних повідомлень

Результати показали, що 54,8% публікацій описують «покращення» ситуації на окупованих територіях, тоді як лише 28,9% зосереджені на погіршеннях. При цьому чверть публікацій були контекстуальними, тобто ключові слова використовували без прямого обговорення проблем. Найчастіше у повідомленнях обговорювали доступ до базових благ: води, пального, інтернету, медичних послуг, а також стан енергетики. Найпомітніші теми можна розділити на три блоки. Перший блок стосується доступу до базових благ і послуг: води, харчових продуктів, медичних послуг, комунікацій та інтернету, а також грошових виплат і заробітних плат. Другий блок охоплює енергетичні ресурси (нафту, газ, бензин тощо) і є одними з найпоширеніших у ТОТ. Третій блок формує контекст Європи: у кожному десятому повідомленні про Європу згадується проблема газу, яку активно піднімають всеросійські пропагандистські Telegram-канали, подаючи зростання цін як загрозу підтримці України європейськими партнерами.

Водночас повідомлення про військові проблеми у ТОТ рідкісні: більшість повідомлень фокусується на комунальних питаннях, оскільки оборона перебуває у компетенції центральної влади. Навіть у публікаціях про Росію повідомлення про військові проблеми складають лише 1,06%, тоді як у публікаціях про Європу та Україну частка публікацій про зброю і боєприпаси становить 17,5% та 15,94% відповідно. Пропагандистські канали у цих повідомленнях концентруються на погіршенні ситуації, просуваючи наратив про «військову та фінансову слабкість Євросоюзу» та «глибокі розбіжності між державами». Навіть позитивні новини, як-от збільшення витрат на оборону ЄС, супроводжуються критикою і звинуваченнями в корупції. При обговоренні мобілізації і роботи військових пропагандисти підкреслюють проблеми координації та логістики, а щодо України — фокусують увагу на бойових втратах, низькій мотивації новобранців та полишенні служби військовослужбовцями.

Контроль над локальними новинами

Територіальні особливості комунікації показують, що найбільше уваги приділяється Донецькій області. Тут водопостачання стало головною темою: у Telegram-каналах повідомляється про «боротьбу за воду», «аварії на водогоні», «зростання тарифів», а також про допомогу від «волонтерів» і «російських чиновників». У Луганській області проблеми подаються через технократичний наратив: аварії інфраструктури нібито наслідок старих мереж та недостатності кадрів, а допомога російських «десантів» лікарів і волонтерів подається як «позитивний акт». Відсутність системного вирішення проблем перекладається на українську владу, хоча фактично відсутність медиків та ремонтних бригад — наслідок дій окупантів. У Запорізькій області Telegram-канали демонструють стійкий набір риторичних прийомів: проблеми дефіциту, перебоїв у критичній інфраструктурі та погіршення якості життя подають через технократичні показники (відремонтовані труби, фінансування, плани робіт) замість гуманітарної перспективи. Навіть багатомісячні відключення води подають як «технічні завдання», що не зачіпають прав людей.

Окремий кейс — місто Маріуполь, яке зазнало величезних руйнувань унаслідок війни. Попри пропаганду про активну відбудову, у Telegram-публікаціях часто згадується дефіцит житла для постраждалих мешканців. Пропагандистські канали запевняють, що люди отримають квартири з «муніципального фонду», при цьому замовчують, що цей фонд формується частково за рахунок конфіскації приватної власності. Крім того, активно просуваються наративи про пошук «провокаторів» та «безхазяйного» житла, що слугує легітимізацією репресій і обмежень прав місцевого населення. Таким чином, навіть у повідомленнях про нібито «відбудову» місто подається як об’єкт контролю і дисциплінування, а не як громада, яка відновлює своє життя після руйнувань.

Когнітивна дезінформація

Аналіз повідомлень щодо Росії та Європи показав, що у Telegram-каналах домінує критика ЄС та підкреслення «військової та фінансової слабкості» західних союзників, а водночас усі успіхи Росії у вирішенні проблем подають як результат турботи та контролю з боку Москви. США подаються або як прихильні Росії, або як опоненти Європи, що формує відокремлену картину світу для аудиторії ТОТ. Методологічно важливим є те, що дослідження враховувало як проросійські, так і проукраїнські Telegram-канали. Це дозволило виявити, що пропагандистські стратегії не лише замовчують проблеми або перекладають відповідальність, а й активізують мілітаризацію повсякденних тем (води, електрики, медицини) у складну систему наративів.

Особливу роль у дезінформації відіграє мова: канцелярські формулювання «взяли до відома», «вирішили» створюють враження діяльності, але не показують конкретних результатів. У Telegram-каналах, націлених на жителів ТОТ, з’являються повідомлення про формальні зустрічі з місцевими, де чиновники низького рівня вислуховують скарги, проте системного вирішення проблем не демонструється — натомість висвітлюються лише точкові акти допомоги та полегшення дефіциту після втручання російських або місцевих чиновників, шефів чи благодійників із Росії. Кожен «акт допомоги» від окупантів або російських «волонтерів» подається як велике досягнення, що легітимізує окупаційні адміністрації. 

Telegram-канали формують реальність, у якій дефіцити та проблеми перетворюються на «нову нормальність», а українська влада й міжнародні партнери стають джерелом загроз. Дезінформація через Telegram діє на когнітивному рівні, змінюючи сприйняття звичайних життєвих проблем як «тимчасових труднощів», що можна вирішити лише завдяки «опіці» Кремля. Боротьба з пропагандою потребує не лише перевірки фактів, а й розуміння того, як дезінформація формує сприйняття проблем і нормальність у соціальних мережах. На тимчасово окупованих територіях місцеві жителі здебільшого дізнаються про реальний стан справ через Telegram. Тут повідомлення про будь-які проблеми (від водопостачання до енергетики)  часто подаються так, щоб підкреслити контроль і вплив російської влади.

Рекомендації цього дослідження зосереджені на зміні логіки комунікації щодо тимчасово окупованих територій України та посиленні міжнародної відповідальності держави-агресорки. Ключовим завданням має стати чітке наголошення на тому, що гуманітарні дефіцити (води, енергії, медицини чи соціальних виплат) є прямим наслідком російської агресії, а не «об’єктивними труднощами» або спадком минулого, водночас важливо руйнувати наратив «Росії-рятівниці», показуючи, що точкова допомога і формальні «реакції» окупаційної влади лише маскують системну нефункціональність окупаційного режиму. Комунікація має переходити від реагування на окремі інциденти до пояснення причинно-наслідкових зв’язків, демістифікувати «нову нормальність» криз і викривати використання скарг населення як інструменту імітації управління. Паралельно необхідно протидіяти формуванню соціальної залежності та гуманітарному шантажу, розвиваючи альтернативні проукраїнські канали інформування для жителів ТОТ, які пояснюють їхні права за міжнародним гуманітарним правом і фіксують випадки умовного доступу до послуг як форму тиску.

Погляди, висловлені на цьому сайті належать авторам і не обов’язково відображають точки зору, політики та позиції EJO. 

Стежте за нами у Facebook та LinkedIn.