Напади в Осло ще раз порушили проблему фреймінгу в медіа. Як виявилось, медіа не лише формують порядок денний для суспільної дискусії, але й диктують, як людям реагувати на ту чи іншу проблему.

За іронією, випадок з антиісламським екстремістом Андерсом Берінгом Брейвіком засвідчив тенденцію західних медіа вдаватись до упереджених висловлювань, висвітлюючи політично вмотивоване насильство, вчинене мусульманами. Популярні медіа називали атаку Брейвіка “актом тероризму”… доки не було ідентифіковано самого Брейвіка. Як пишуть автори блогу Foreign Policy Watch Метт Екель (Matt Eckel) та Джеб Куґлер (Jeb Koogler), західна преса «загалом уникала застосування терміну «терорист» щодо блакитноокого блондина-християнина, який вчинив напад…» Здається, що навіть ті представники медіа, які не заявили прямо, що нападник мав зв’язки з ісламськими екстремістами, потайки припускали, що саме на це вкаже розслідування.

До того, як влада Норвегії оприлюднила офіційну інформацію про виконавця жахливого нападу, багато ЗМІ, включаючи Fox News, MSNBC, Wall Street Journal та інших великих новинарів, опублікували статті, в яких припускали наявність зв’язку між терактом в Осло та Аль-Каїдою. Американський політичний сатирик Стефан Колберт (Stephan Colbert) висміяв таку поведінку медіа в одному зі своїх шоу, стверджуючи, що американські медіа виявили терориста задовго до норвезької влади, коли описували його дії як “мусульманоподібні” та “в стилі ісламістів”. Він навіть запропонував універсальний заголовок для новин: “Десь трапилась погана подія. Причетні мусульмани”. Дотепний чи ні, але цей приклад ілюструє обґрунтоване роздратування тим, як медіа висвітлювали трагедію, серед мусульманських спільнот.

Втім, виявлення злочинця не принесло полегшення мусульманам. Адже з моменту виявлення, як відзначають Екль та Куґлер, Брейвіка стали називати “фундаменталістом” чи “екстремістом”, а не терористом, адже цей ярлик “зарезервували” для ісламських нападників. Американський оглядач Ґленн Ґрінвальд (Glenn Greenwald), пише, що навіть коли було виявилено, що Брейвік є антимусульманським християнським фундаменталістом, медіа використовували термін “тероризм” лише для опису того, що він (Брейвік) “імітував жорстокість та численні напади “Аль-Каїди”.

Звісно, можна доводити, що словесні формулювання не мають великого значення, якщо оприлюднено правду. Однак дослідники Кім (Kim) та Кемерон (Cameron) (2001) з Школи журналістики Міссурі доводять зворотнє у своїй останній роботі. В якості експерименту дослідники підготували новинні статті про фіктивну компанію, сформулювавши їх по-різному. Перша стаття була сформульована таким чином, що викликала злість (напр., зосереджувалась на навмисній провині, що призвела до вибуху акумулятора), друга стаття натомість викликала сум (зосереджувалась на жертвах вибуху акумулятора). Зміст статей був практично однаковим, окрім заголовку та другого абзацу. Обидві версії новини були довільно поширені серед учасників, які мали оцінити їхні почуття щодо компанії після прочитання новини.

Головним висновком дослідження стало те, що індивідуальна реакція на кризу великою мірою визначається фреймінгом, формулюванням новини. Ті, хто прочитали статтю, яку було сформульована таким чином, щоб викликати злість, продемонстрували більш негативне ставлення до компанії, ніж ті, хто прочитав таку ж статтю, але з акцентом на сумі.  Хоча це дослідження стосувалось реакції аудиторії на фреймінг корпоративних криз, його результати можна також застосувати до висвітлення тероризму.

Результати дослідження Кімберлі Пауелл (Kimberly Powell) (2011) про висвітлення терактів в США після 9 вересня 2001р в медіа показують, що медіа зазвичай використовують слово “теракт” в контексті “Мусульман/арабів/ісламістів, які функціонують в організованих терористичних осередках проти “християнської Америки”, тоді як внутрішній тероризм вважається меншою загрозою, яка трапляється лише в окремих випадках через проблемних індивідів”.

Такий фреймінг може викликати злість не лише серед немусульман з західих країн, які природньо бояться втратити мир та добробут, але й серед мусульман, що змушені приставати на захисну позицію проти узагальненої вини, яку західні мас-медіа покладають на них. Крім того, більш спокійне висвітлення внутрішнього террозиму на противагу ісламському ставить ці два злочини, що є однаковими, на різні рівні за шкалою жорстокості. Тому не дивно, що між Ісламом та Заходом посилюється нерозуміння та конфронтація.

Тоді як певні формулювання в медіа можуть пояснити роздратування серед мусульман та страх християн перед Ісламом, залишається незрозумілим, що стоїть за таким викривленим висвітленням.

Очевидно, настав час для редакторів та освітян від журналістики подумати про запровадження нового компоненту чесного висвітлення, а саме – чесного фреймінгу.

Hyo J. Kim, Glen T. Cameron (2011): Emotions Matter in Crisis: The Role of Anger and Sadness in the Publics‘ Response to Crisis News Framing and Corporate Crisis Response. Communication Research, XX(X), 1-30.

Kimberly A. Powell (2011): Framing Islam: An Analysis of U.S. Media Coverage of Terrorism since 9/11. Communication Studies, Issue 1, Vol. 62.