Чи може алгоритм бути редактором? Або чи може редактор бути алгоритмом? Ці питання стали ще більш актуальними з моменту минулорічного запуску Фейсбуком інструменту Facebook Instant Articles (з англ. – Миттєві статті Facebook). Відтепер видавці передають інформацію через Facebook, а алгоритм платформи “вибирає”, хто її побачить, коли і яким чином. Алгоритми все частіше виконують роботу редакторів. Та чи це обов`язково це погано?

У недавній колонці, опублікованій у The Wall Street Journal, Джеффрі Хербст (Jeffrey Herbst) стверджує, що такі платформ, як Facebook, Google або Twitter все менше діють за принципом нейтральних каналів дистрибуції і все більше поводяться як новинні компанії з редакційним поглядом на поширювану інформацію. Ця проблема не нова, зокрема, директор Tow Center for Digital Journalism Емілі Белл (Emily Bell) звертається до неї знову і знову.

Оскільки інші провідні платформи дистрибуції рухаються в тому ж напрямку, що й Facebook’s Instant Articles (і все більше новин споживається всередині самої посередницької платформи), все частіше редакційні рішення приймають алгоритми. Питання в тому, роблять вони це гірше чи краще, ніж люди-редактори, найняті технологічними компаніями? Нещодавня новина про те, що (люди)-редактори Facebook демонстрували упередженість, постійно замовчуючи консервативні історії — ще одна тема для дебатів.

Чи справді алгоритм є редактором?

Було б наївно говорити, що алгоритм не є редактором. Коли технологічні компанії кажуть, що не є інформаційними компаніями, в деякому сенсі вони мають рацію. Вони не виробляють новин. Та вони редагують їх у процесі поширення, а редагування, безумовно, є частиною процесу виготовлення новин.

З іншого боку, також було б наївно стверджувати, що редактор є нейтральним і не втручається у процес. Вибір, який новинний редактор робить стосовно того, що повинно або не повинно бути опубліковане, здійснюється під впливом безлічі факторів — деякі з яких формальні, інші — особисті, відомі нам і невідомі. Різниця, як зазвичай говорять, – це те, що людей можна достеменно вивчити, натомість алгоритми — ні. Але чи справді це так?

Чи можемо ми дослідити алгоритм?

Ні, не зовсім. Однак, деякі алгоритми є більш відкритими для дослідження, ніж інші. Як користувачі, ми знаємо, які чинники Google бере до уваги в своєму алгоритмі пошуку (час перебування на сторінці, кількість сторінок на відвідувача і т.д.), але ми не знаємо, скільки значення він надає кожному фактору. До того ж, Google часто змінює відносну кореляцію між цими факторами, хоча знову ж таки — ми не знаємо, наскільки. Ми також не можемо сказати, коли Google вирішить змінити ці фактори або включити нові.

Також у нас є дуже мало інформації про те, які критерії Facebook використовує для відображення певних історій частіше чи помітніше. Проте ми маємо певний ступінь контролю над ним через зміну налаштувань, вподобання або невподобання певних типів контенту. Таким чином, відповідь передбачає більше нюансів, ніж може здаватися. Ні, ми не маємо повного розуміння алгоритму, але маємо його у певному обсязі.

Але чи можливо зворотнє — ретельно дослідити редактора?

Що ж, відповідь та ж сама: ні, не зовсім. Звичайно, ми можемо сказати, що є професійний (а іноді і етичний) код, за яким діє редактор. Ми віримо, що код є гарантією того, що редагування відповідає певним стандартам. Я знаю код, але не знаю людини, яка діє від його імені. Звичайно, для мене, як для поінформованого громадянина, було б наївним думати, що редактори не мають жодного впливу на новини, які я читаю, дивлюся чи слухаю.

Ми знаємо, що редактор новин дотримується певного кодексу професійної поведінки (ми приймаємо це як належне), але ми знаємо і те, що його професійні рішення можуть бути (і завжди є) під впливом безлічі чинників. Це, наприклад, його або її виховання, соціальна та політична приналежність, особисті смаки і професійний досвід. Саме через складний комплекс таких факторів редактор приймає певні редакційні рішення. І саме тому професійні рішення людини-редактора, коли вона виконує свою роботу, по суті приймаються так само, як і в алгоритмах. Тільки тут це дуже непрозоро.

Звичайно, професійні редактори новин навчені виконувати свою роботу, і навчання саме по собі є значною частиною “алгоритму”. Але є й інші фактори, які впливають (або можуть вплинути) на його професійний вибір. Громадяни не можуть контролювати всі ці фактори і передбачити, як новинний редактор діятиме на індивідуальному рівні. Таким чином, ми можемо, звичайно, ретельно вивчити редактора, але, знову ж таки, не в повному обсязі.

На відміну від людей, алгоритми є передбачуваними

Є ще одна важлива відмінність: алгоритми завжди діють однаково – крім випадків, коли вони перероблені людьми. Редактори-люди ж завжди діють по-різному на основі загального коду. У певному сенсі є більше точності і надійності в “системі”, яка завжди виконує функцію однаково (за винятком особливих випадків), ніж в “системі”, яка завжди працює по-різному (від імені єдиного коду).

Забудьте на хвилину, що ми говоримо про людей в порівнянні з машинами (порівнянні людського і штучного інтелекту): “система”, яка завжди функціонує по-різному на основі даного базового коду є менш надійною і точною, ніж “система”, що завжди виконує те ж саме, якщо її не перероблювати, аби вона працювала по-іншому.

У цьому контексті точність і надійність означає… довіру. А саме вона і є центральним елементом будь-якої екосистеми новин: як тієї, яку ми мали в епоху професійних редакторів новин, так і тієї, що на наших очах вступає в епоху новинних платформ на основі комп’ютерних алгоритмів.

Чи можемо ми довіряти алгоритмам більше, ніж редакторам?

Звичайно, довіра більша у тому випадку, якщо ми знаємо, як працює алгоритм і як працює редактор. Це стосується як редактора-людини, так і алгоритмічного редактора. Проблема, на моє переконання, в тому, що ми знаємо більше про алгоритм, ніж про редактора. Як користувачі цифрових новинних платформ, ми маємо більше контролю над алгоритмом, ніж за поведінкою редактора. Чи це означає, що ми можемо довіряти алгоритмам більше, ніж редакторам? Не обов’язково… але можливо.

Зараз ми живемо в екосистемі, яка докорінно відрізняється від нам відомої. Найважливішим елементом, який може пояснити це протиріччя є перехід від “аналога” до “цифри”. Коли вся інформація є цифровою — в тому числі виробництво і розподіл новин — комп’ютери стають ключовими гравцями в цьому процесі. Адже саме вони працюють над цифровим кодом, а отже — здатні виконувати всі види алгоритмічних операцій із цифровими новинами, в тому числі і редакційний вибір — на основі інструкцій, підготовлених людиною.

Іншою важливою зміною є те, що все це відбувається у мережевому суспільстві, де кожен вузол — тобто кожен окремий користувач — може продукувати і розповсюджувати інформацію (навіть через саме лише її поширення). Наслідком цього є те, що провідна роль професійних виробників (в тому числі новинних редакторів) поступається користувачам (“людям, раніше відомим як аудиторія”) як силі, що стоїть за новою екосистемою поширення новин.

Роль користувачів в поширенні контенту має вирішальне значення

Ми не повинні забувати, що такі платформи, як Facebook, Twitter або Instagram існують не для виробництва контенту, а для надання користувачам інструментів для його створення і поширення. Таким чином, ці платформи є транспортерами, що передають енергію від виробників до споживачів інформації. Крім того, ці інформаційні платформи і їхнє функціонування (кожна з яких насправді включає цілий набір інформаційних інструментів) залежать від користувачів. Власне кажучи, це означає, що люди мають більше контролю над цими платформами і їхніми редакційними виборами, ніж над більш традиційними засобами масової інформації чи їхнім редакційним процесом.

Журналістика старого часу помирає

Проте, правда також у тому, що журналістика відіграє особливу роль в житті суспільства, і професійні редактори новин теж є тими людьми, які працюють, щоби виконати цю особливу роль. Чи ж не розпад старої журналістики підриває демократичне функціонування наших багатогранних суспільств? Справді, журналістика є інституцією (або комплексом інституцій, якщо бути точнішим), котрі ми, суспільство, “винайшли” для виконання цієї особливої ролі в рамках певної екосистеми новин в певному технологічному середовищі. Ймовірно, протягом багатьох років це була найбільш раціональна і ефективна відповідь на проблему виробництва і поширення надійної та достовірної інформації.

Але в епоху користувацьких платформ, керованих за допомогою алгоритмів, ми, очевидно, потребуємо нових або реформованих інститутів. Ймовірно, нових форм журналістики, або чогось нового в цілому. Та правда в тому, що ми не можемо просто зараз знати, що це таке. Можливо, нові інститути виникатимуть у відповідь на виклики нових технологій.

Щодо алгоритмів, то звичайно що вони повинні бути відкриті для контролю. Справді, вони мають бути відкриті, крапка.

Переклад з англійської мови статті “Can An Algorithm Be An Editor? (Or Can An Editor Be An Algorithm?)

Вперше статтю опублікувала португальська EJO

Право на фото: CCO Public Domain