Україна як сусід та економічний партнер Російської Федерації займає у російському новинному дискурсі одне з пріоритетних місць. Однак Україна та українці в теленовинах північного сусіда постають у невигідному світлі вже протягом тривалого періоду, як свідчить контент-аналіз російських ЗМІ.

Не секрет, що саме медії сьогодні визначають наше повсякденне життя, створюють середовище, в якому формуються наші уявлення про себе та інших. За своєю природою вони здатні не лише відображати громадську думку, а й формувати її, навіть маніпулювати свідомістю аудиторії.

Активну роль у цьому процесі відіграють новини, зокрема й телевізійні. Завдяки рутинності їхньої появи – «трішки нації щодня» – телевізійні новини повторюють певні мотиви, сюжети та способи подачі, транслюючи «банальний націоналізм» та формуючи образи інших країн та націй в уявленні глядачів. До того ж, незважаючи на стрімке поширення інтернету, телебачення досі є найбільш розповсюдженим та доступним видом медій у Росії. За результатами соціологічних опитувань* телевізор мають 99% росіян, а 88% регулярно його дивляться. 40% опитаних звикли вірити тому, що пишуть у газетах, говорять по телебаченню та радіо. А для старшого покоління ця цифра складає 46%.

Україна активно присутня в російському новинному дискурсі, але образ, в якому постає країна є загалом негативним.

Контент-аналіз новинних повідомлень у програмах трьох телеканалів РФ – Перший, НТВ та Дождь – за період 2005-07 та 2010-12 років дає можливість простежити певні тенденції та зробити висновки про складові цього негативного образу України. За допомогою кількісно-якісного контент-аналізу ми проаналізували загалом 474 сюжети за період перших двох років президентства Віктора Ющенка та перших двох років каденції Віктора Януковича.

2005-07 роки: від «стратегічного партнера» до країни, що «краде газ»

На початку правління Віктора Ющенка у матеріалах про політичне життя активно звучала риторика дружби між двома країнами. Журналісти акцентували увагу на «стратегічному партнерстві» та «стосунках довіри», а представники влади обох країн говорили про «давні стратегічні стосунки» та майбутню співпрацю в усіх сферах.

Починаючи з березня 2005 року на перший план вийшов інший фреймінг: українська влада роз’єднана, її дії неузгоджені, вона нездатна приймати рішення та керувати країною. Про скандали, суперечки та кризи в українському політикумі йшлося загалом у 35% політичних матеріалів, слово «криза» та «скандал» обов’язково виносили у анонси до сюжетів. Під кінець 2006 року переважна більшість матеріалів дискредитувала образ української влади за допомогою відверто радянської риторики. Наприклад, уривок із тексту ведучого підсумкової програми на Першому каналі:

«З України – знову віє, як і належить із Заходу – повітрям свободи та іншими перевагами несуверенної (..) демократії. Помаранчева коаліція розпалася, так остаточно і не склавшись, колишні товариші з Майдану не поділили портфелі – і 50-мільйонна країна знову без уряду. (..) Можна, звісно, розпустити Раду та призначити нові вибори, але на це вже немає грошей, і тому президент усіх помаранчевих закликав своїх прихильників ділити портфелі та галузі народного господарства далі. До кінця. Врешті решт, існує ж для чогось національна українська завзятість («упорство» – прим.авт.) та горезвісний прагматизм, які навіть увійшли до анекдотів»  (Перший канал, 12.06.06).

Серед інших матеріалів політичного характеру активно обговорювали мовне питання, а також використовували рамку «російського Криму», створюючи образ півострова як ментально та етнічно російської території. Також активно використовували конфліктну рамку: стосунки кримських татар із представниками інших національностей у Криму позначали як «національний конфлікт»:

«Кримські татари знову заявили, що не будуть терпіти появи неісламських символів на землі своєї майбутньої автономії» (Перший канал, 21.05.06);

«Влада на півострові може дістатися уже не політикам, а екстремістам, які зі зброєю у руках готові боротися за мрію про шаріатський Крим» (Перший канал, 21.05.06).

83% сюжетів економічної тематики мали негативну тональність та стосувалися довготривалих дискусій довкола т.зв. «зникнення» з української труби російського газу, передбаченого для Європи. Журналісти називали ситуацію «крадіжкою», «скандалом», «газовою суперечкою», що створювало відповідний образ України як країни-крадійки, нездатної чесно діяти в системі міжнародної економіки.

Культурне на соціальне життя висвітлювали поверхово, переважно із негативною тональністю. У нечисельних матеріалах культурно-соціальної тематики про українців згадували або в контексті подій кримінального характеру, або ж як народ, головною рисою якого є жадібність.

2010-12 роки:  роз’єднана країна, націоналізм та справа Тимошенко

На думку журналістів Першого та НТВ, Україна за нового президента Віктора Януковича здійснила «якісний прорив» у стосунках з офіційною Москвою. Журналісти активно просували тезу про «відновлення добросусідських стосунків», лунала риторика «братніх народів», «сусідства», «стратегічного партнерства».

Під час другого року правління Януковича тематика «покращення стосунків» відійшла на другий план, а найпопулярнішою політичною темою стала судова справа Юлії Тимошенко. Однак переважна більшість сюжетів про цю справу мали негативну тональність: журналісти відкрито співчували судді Родіону Кірєєву, якого підсудна Тимошенко «відверто принижувала в залі суду».

У цей період також часто висвітлювали тематику, яку журналісти трактували як «націоналізм» в Україні. Автори сюжетів активно вживали термін часів радянської пропаганди – «бандерівець», використовуючи також і більш різкі вислови як то «неонацизм».

«Фігура Степана Бандери фактично розколює Україну на два непримиренних табори» (НТВ, 12.01.2012);

«Архівні кадри, які практично не змінюються із року в рік, 9 травня у Львові відбувається традиційно: націоналісти виходять назустріч колоні ветеранів Великої Вітчизняної, викрикують образи і пізніше топчуть ногами червоні знамена» (НТВ, 22.04.2011).

У сюжетах економічної тематики цього періоду актуалізувався дискурс «газової війни»: Україну називали «сусідом», «давнім традиційним партнером», який зайняв «дивну позицію», «вимагаючи» зниження ціни на газ. Під кінець другого року правління Януковича у новинах актуалізувалися усі колишні негативні дискурси, журналісти почали висвітлювати сюжети економічної тематики з відверто негативною тональністю.

У зазначений період актуалізувалися також питання релігійного характеру, а саме часто йшлося про «церковний розкол» в Україні, винуватцем якого є «розкольницька Українська православна церква Київського патріархату».

Дождь

На інтернет-порталі Дождь, який існує із квітня 2010 року, сюжети про Україну висвітлювали більш нейтрально, ніж у новинах на центральних телеканалах. Загалом за період березня 2011 – лютого 2012 про Україну вийшло 86 сюжетів, із яких 48 були на політичну тематику, 17 стосувалися економіки, 13 – соціальних питань, по 4 сюжети висвітлювали культуру та спорт. Серед політичних матеріалів переважна більшість (73%) мала нейтральний характер, а отже глядач мав змогу самостійно скласти враження стосовно тієї чи іншої проблеми. Переважно нейтрально висвітлювали і соціальні та економічні події та тенденції.

Україна в матеріалах каналу Дождь мала такі характеристики:

У контексті справи Тимошенко – як країна з розрізненою опозицією, громадяни якої колосально розчарувалися у політиці та не поважають нинішню владу.

У сюжетах економічної тематики йшлося про бажання України отримати знижку на газ, тобто переглянути підписані у 2009-у році контракти. Україна у цих сюжетах постала як держава, яка не збирається іти на поступки, намагається випросити меншу ціну шляхом переговорів або ж і прямим залякуванням Росії. Водночас, у контексті газових питань формувався негативний образ української економіки, який створювали такі характеристики, як «нова газова війна», «газова криза», «відкритий конфлікт», «нове загострення стосунків», «”лихие” договоренности».

Висновки

Таким чином, на досліджених загальноросійських телеканалах сюжети про Україну піддають специфічному фреймінгу, який частково спотворює образ України та українців. Фактично, Перший та НТВ – є ідеологічними речниками російської влади, які активно використовують можливості впливу на громадську думку. Журналісти інтернет-порталу Дождь були більш нейтральними у своїх матеріалах про Україну.

Водночас, дискурс про Україну різниться залежно від періоду дослідження. Один і той самий телеканал (Перший чи НТВ) надавав Україні та українцям різних за тональністю характеристик: залежно від того, як чинний голова України провадив політику стосовно Росії.

*Опитування дослідницької групи Циркон у вересні 2010 року, 1600 респондентів за репрезентативною вибіркою, формалізоване інтерв’ю за місцем проживання.

Анна Коталейчук є випускницею Могилянської школи журналістики. Опублікована стаття ґрунтується на дослідженні, проведеному в рамках маґістерської дипломної роботи. Повний текст дослідження доступний на сайті МШЖ.