З часу протестів на Майдані Незалежності у Києві закордонні медіа значно активніше висвітлюють події в Україні. Інтенсивність згадок про Україну часом залежить від територіальної близькості до України, інколи від спільного радянського минулого, а крім цього –  від політичних інтересів конкретної держави.

Як європейські медіа висвітлювали події в Україні з часу ескалації на Майдані Незалежності 18 лютого до президентських виборів 25 травня 2014 року вивчали експерти “Європейської обсерваторії журналістики”. Результати дослідження презентували у Києві 18 вересня проф. Сюзанна Фенглер (Susanne Fengler) та Маркус Кройтлер (Marcus Kreutler) з Інституту міжнародної журналістики імені Еріха Броста (Дортмундський технічний університет, Німеччина).

Дослідження проводилося методом кількісного контент-аналізу і охоплювало 13 країн: Румунію, Албанію, Сербію, Нідерланди, Сполучене Королівство, Португалію, Чехію, Латвію, Швейцарію, Німеччину, Польщу, Росію та Україну. Більшість із цих країн належать до мережі EJO.

Для аналізу було обрано 26 газет, що формують громадську думку у своїх державах. Зокрема, в Україні досліджували газети “День” та “Сегодня”, у Росії – “Коммерсант” та “Российская газета”, у Польщі – “Gazeta Wyborcza” та “Reczpospolita”. Як пояснив Маркус Кройтлер, друковані видання для  дослідження було обрано з тієї причини, що їх відносно легко зібрати і, на відміну від телебачення чи радіо, легше порівняти.

На початку дослідження автори сформулювали дві гіпотези: 1) Медіа різних країн висвітлюють конфлікт із помітною різницею в кількості та якості; 2) Висвітлення конфлікту є ширшим у тих країнах, що перебувають або перебували під більшим впливом російської чи радянської політики.

Для аналізу автори виокремили 4 ключові дати: 18 лютого 2014 – ескалація конфлікту, втеча Януковича; 16 березня – “референдум” у Криму; 11 травня – “референдум” на Сході України; 25 травня – президентські вибори в Україні. Беручи до уваги кожну з цих ключових подій, було обрано 6 випусків газети: три до події та три – після неї. Всього у тринадцяти країнах було досліджено 624 газетні номери, що містили 3023 релевантні статті.

Перше, що порахували дослідники – це кількість матеріалів, що з’являлася у різних країнах. Очевидно, що найбільше матеріалів про події в Україні було опубліковано в українських газетах – 923 (353 у газеті “Сегодня” та  “День” (570). Далі розмістилися Росія – 413 (211 – “Коммерсант” та “Российская газета” –  202), Польща – 267, Німеччина – 263 та Швейцарія 237.

Найменше матеріалів про події в Україні було опубліковано у газетах Сербії, Албанії та Румунії (у різних газетах цих країн було від 34 до 12 матеріалів на цю тему). Водночас, як зазначили автори, це трохи врівноважується розміром статей та їхнім розташуванням у номері. Приміром, у румунській газеті Adevarul половина матеріалів про Україну були передовими статтями, ще половина – займали всю сторінку. Так само у сербській газеті Danas 60% матеріалів про Україну – це передовиці. Цікаво, що хоч російські медіа публікували багато матеріалів про Україну, вони були невеликі за обсягом.

Якщо подивитися на різницю у висвітленні ключових подій, то в середньому у всіх 13 країнах ситуація виглядає так: 39% матеріалів присвячені кримському “референдуму”, 24% – “референдуму” на Сході України, президентським виборам в Україні – 19% і ескалації на Майдані незалежності у Києві 18 лютого – 18%. У Росії натомість найактивніше писали про “референдум” у Криму – 56%. “Референдуму” на Сході там присвятили 26% матеріалів, виборам в Україні – 15%. Про ескалацію на Майдані, як не дивно, у російських газетах йшлося лише у 3% матеріалів про Україну. Як зауважив після презентації результатів дослідження програмний директор ГО “Телекритика”, експерт з моніторингу російської пропаганди Роман Шутов, це доволі несподівано, адже на телебаченні РФ ситуація – кардинально відмінна. Під час та після Майдану російські федеральні телеканали приділяли Україні більше уваги, ніж своїм внутрішньодержавним темам.

Переважна більшість текстів мали інформаційний характер: понад 70% стосувалися викладення фактів; точка зору, коментар склали 18%; 6% текстів були у жанрі інтерв’ю. Майже всі газети фокусувалися передусім на політиці, а вже потім – на подіях на вулицях, протестах. Винятком серед неукраїнських видань є латвійська Diena, швейцарська Neue Zürcher Zeitung та російська “Коммерсант”, що, окрім політики, найбільше цікавилися не самими протестами, а економікою.

Стосовно головних тем матеріалів, то загалом серед текстів на політичні теми 52% присвячені міжнародній політиці, 24% – українській політиці, 11% – російській політиці. Однак політика країни, де виходить газета, була значно важливішою в українські “Сегодня” (45%), в Росії (понад 25%) та Latvijas Avīze (більше 35%).

На противагу цьому, в албанських, румунських, сербських, нідерландських газетах, а також в португальській Diário de Notícias та швейцарській Tagesanzeiger матеріалів про політику їхньої власної країни не було зовсім. Як зазначив Маркус Кройтлер, переважно тут йшлося про ті країни, що мають менший вплив на політику на міжнародній арені. Так, за його словами, було в Нідерландах до катастрофи MH17.

Польська “Reczpospolita” окремо фокусувалася на європейській політиці (12% матеріалів).

Російську політику як головну тему статті проігнорували румунські газети, а також албанська  Shqip. Обидві британські газети натомість понад 21% матеріалів присвятили Україні.

Таким чином, перша гіпотеза про суттєву відмінність між у якості та кількості матеріалів у різних країнах підтвердилася.

За кількістю матеріалів про Україну, а також за обсягом та іншими показниками, автори об’єднали досліджувані медіа у кілька груп.

Албанські, румунські та сербські газети характеризувалися тим, що містили дуже мало статей про Україну, розміщували їх не на перших сторінках (лише одного разу сербська Danas помістила матеріал про Україну на першу шпальту). Разом з тим, статті у цих виданнях були великого обсягу. Тексти містили сильний наголос на міжнародній політиці, в той час як політика їхнього власного уряду була відсутня.

Британські, нідерландські, чеські, португальські газети (а також латвійська Diena та швейцарська Tagesanzeiger) мали середню кількість публікацій, які виходили на дальніх сторінках газет.  Часто тексти мали наголос на міжнародній політиці (окрім британських та чеської Pravo).

Німеччина та Польща (а також швейцарська NZZ та Latvijas Avīze) публікували багато статей на тему України, часто на перших сторінках. Окрім NZZ, газети давали достатньо коментарів.

Україна та Росія сильно відхилялися від зазначених показників, тому їх дослідники описують окремо. В обох країнах кількість публікацій про Україну була значно вищою. Та, як з’ясувалося, в Росії публікації були переважно невеликого обсягу  і менше охоплювали фазу загострення протистояння на Майдані та повалення Януковича. В Українських газетах переважно йшлося про внутрішню ситуацію, статті розміщувалися на перших сторінках. Прослідковується порівняно сильний фокус на тому, що відбувалося на вулицях – більше 40% (на противагу 23% в середньому у всіх країнах). Газета “День” публікувала багато коментарів та інтерв’ю, російські актори були в ній менше представлені, ніж у “Сегодня”.

Результати аналізу засвідчили, що Латвія, Чехія, Румунія писали про Україну менше, ніж Швейцарія та Велика Британія. А отже, друга гіпотеза – про залежність висвітлення від наявності історичних чи політичних зв’язків із Росією – була спростована.

Коментуючи результати дослідження, викладачка та PhD-студентка Могилянської школи журналістики Марія Тетерюк зауважує, що це експлораторне дослідження.  Тобто таке, що має на меті в загальних рисах описати представлення українського конфлікту, створити певне поле для аналізу, відправну точку для дискусії про медіарепрезентації конфлікту в Україні в різних країнах Європи та їхні політичні наслідки. Вона акцентує, що це – перше порівняльне міжнародне дослідження меді      йного висвітлення подій в Україні такого масштабу. На її думку, особливо цікавими у цій роботі є деталізований опис основних тем матеріалів та визначення головних героїв цих матеріалів за кожною з країн. Це дає широкий простір для порівняння особливостей висвітлення конфлікту в Україні у різних країнах та у різних медіа однієї країни. “На жаль, на презентації не було надано пояснень відмінностей у представленні тем та акторів у різних країнах (хоча висувалися деякі гіпотези: відмінність між медіа-системами окремих країн, державна політика цих країн щодо конфлікту в Україні тощо)”, – каже Марія. Пошук таких пояснень, за її словами, може стати предметом подальших досліджень.

На цьому наголошували під час обговорення результатів дослідження також медіаексперт Роман Шутов, канадська дослідниця та доцент Університету Західного Онтаріо (Канада) Марта Дичок. Вони зауважили, що наступним етапом роботи міг би стати дискурс-аналіз. За словами Романа Шутова, цікаво побачити не лише кількість, але й якість, зрозуміти, які саме меседжі поширюються, яку картину бачить аудиторія європейських країн.

Право на фото належить: Flickr, Mustafa Khayat

Діаграми: EJO