“Африка відроджується” – новий стереотип про континент

“Завжди використовуй слово ‘Африка’, ‘темрява’ чи ‘сафарі’ у заголовку”, – так розпочинається відоме сатиричне есе кенійського письменника Біньяванги Вайнайни (Binyavanga Wainaina) “Як не писати про Африку”. Текст, що вийшов 2005 року і отримав багато схвальних відгуків, висміює повторювані стереотипи міжнародних медіа, які пишуть про Африку.

Цю тему порушила також інша відома нігерійська письменниця Чімаманда Нґозі Адічі (Chimamanda Ngozi Adichie) у своєму виступі на TED. Вона говорила про небезпеку єдиної історії, коли у журналістських матеріалах про Африку і загалом у розумінні Африки домінують кліше про бідність, голод і стихійні лиха. Рідко коли трапляється комплексний, збалансований, детальний підхід. Вона згадала момент, коли прибула на навчання до американського університету і її товаришка по кімнаті була вражена тим, що зустріла людину із Африки, яка не є голодною жертвою. Таким був однобокий підхід до висвітлення і сприйняття континенту.

На зміну афропесимізму прийшли руйнівні узагальнення

Згадані письменники критикують те, як міжнародна журналістика висвітлює Африку, підкреслюючи страждання безсильних жертв, зрідка приправляючи це історіями про візити знаменитостей чи вражаючими фотографіями природи. Крім того, Чімаманда Нґозі Адічі та Біньяванга Вайнайна звертають увагу на абсурдність того, що медіа намагаються вмістити величезний континент із понад 50 державами в однакові широкі й руйнівні узагальнення. І найбільше висміюють вони так званий афропесимізм, тенденцію деполітизувати історії в Африці на південь від Сахари і применшувати їх до безнадійних гуманітарних криз чи неймовірних зображень.

Автори з-поза меж Африки зауважували ту саму річ. Крістфер Хітченс (Christopher Hitchens) 1994 року написав у Vanity Fair, що “ніде на всьому покинутому континенті неможливо знайти чогось схожого на історію успіху… Голод, біди та епідемії, від давно відомої сарани до ультрасучасного СНІДу – найбільш широкомасштабні та руйнівні. Людське життя у його найгіршому прояві, жорстоке та коротке”.

“Раптом континент заполонили мобільні телефони”

Останнім часом ця єдина історія, схоже, змінюється. Замість постійного негативного зображення страждання та зубожілих жертв з’явився новий наратив – “відродження Африки”. Раптом континент заполонили мобільні телефони та енергетичний бізнес. У травні 2000 року відомий журнал Economist опублікував номер, де на обкладинці зобразили Африку як “безнадійний континент”. Вже через рік на зміну їй вийшов номер зі слоганом “Африка відроджується”.

Британська журналістка Мікела Ронг (Michela Wrong)  у New York Times називає цей вираз новою обов’язковою фразою для привернення уваги, адже “зараз модно бути оптимістично налаштованим щодо Африки”. Колишній редактор African Arguments Саймон Фрімантл (Simon Freemantle) зазначив, що “майже щотижня з’являється помітний матеріал чи проходить конференція із вихвалянням зростання активності та конструктивного потенціалу континенту”.

Проблема полягає в тому, що всі спрощування, стереотипи – некоректні. В Африки, яку нещодавно охарактеризували як місце повне підприємців, окрім “кремнієвої савани” є й інші проблеми. В частині світу, де досі спостерігається вражаючий рівень нерівності, небезпечно говорити про її неоліберальні цінності та орієнтири.

Нерівності в африканських суспільствах

Спостереження Томаса Пікетті (Thomas Piketty) щодо зяючих прогалин у доходах зростаючого ринку південної частини Африки – надто очевидні. Яких би успіхів не досягав новий бізнес, є дуже мало свідчень ефекту просочування благ від багатих до бідних (так званий ‘trickle down’ effect).

Звісно, у різних місцях континенту є історії успіху, що демонструють здатності і можливості економіки Африки. Насправді, економіки деяких із африканських країн зараз розвиваються найшвидше у світі. Але наратив “відродження Африки” ігнорує становище тих, що досі “залишаються за бортом” у суспільствах, де поза сім’єю і найближчою спільнотою люди не отримують нічого подібного на соціальну підтримку, яка у західних суспільствах вже давно сприймається як належне.

Люди похилого віку, люди з інвалідністю чи хворі досі зіштовхуються із похмурими перспективами, як у перенаселених містах, так і у віддаленій сільській місцевості. Ми можемо співчувати становищу африканців, які сідають у човни і намагаються покинути континент задля  кращого життя в далеких краях. Але добре відомо, що так звані економічні мігранти, які шукають кращого життя у Середземномор’ї – не ті, хто опинився на самому дні. Останні ніколи б не дозволити собі таку подорож і ніколи про неї не замислювалися. Аргументи Пікетті про необхідність “соціальної держави” регулювати лютий капіталізм більш ніж будь-коли необхідні у суспільствах, що мають багато грубих характеристик піратського вікторіанського капіталізму.

Журналісти мусять згадувати й інші наративи про Африку

Медіа мають як не впадати в давній стереотип афропесимізму, так і остерігатися сучасних рамок “позитивного” наративу. Бінарних протиставлень недостатньо, коли йдеться про новини з такої величезної і багатогранної території. Зростання африканського середнього класу та економічних еліт – це лише один із вимірів. Попри всі гучні історії успіху, яких багато, треба нагадувати аудиторії і про інші наративи.

Надзвичайно успішний кенійський інженер Еванс Вадонго (Evans Wadongo), який придумав сонячні світильники і став один із головних героїв CNN 2010 року – яскравий приклад цього. Поруч зі своїми технологічними та комерційними досягненнями, у своєму блозі (й не лише) він намагається підкреслити нерівності та вражаючу бідність, яка все ще поширена у багатьох частинах Кенії. Медіа мають пам’ятати також тих, хто зараз не є частиною історії про відродження Африки.

Гарна новина в тому, що ми вийшли за межі однієї історії про голодну Африку, але ми не хочемо впадати в іншу пастку і замінити один стереотип іншим.

Переклад з англійської мови статті “One Story, Many Countries: Why Does The Media (Still) Stereotype Africa?”

Більше на цю тему у книзі “Africa’s media image in the 21st century: from the “heart of darkness” to “Africa rising”

Право на фото: International Institute of Tropical Agriculture ліцензія CC Flikr