Разом зі збільшенням мобільної інтернет-аудиторії в Україні зростає і громадянська медіа–активність: прості громадяни масово стають “журналістами“, беруть у руки камеру та публікують відео зі своїми коментарями у соціальних мережах. Однак, зіштовхуються у цьому процесі з проблемою браку коштів, як і з недостатньою обізнаністю у питаннях монетизації контенту. Крім того, громадянським журналістам бракує знань з PR та пошуку грантодавців. Про це йдеться у дослідженні Вікторії Романюк та Марини Довженко  (Кафедра медіакомунікацій Українського католицького університету) про громадянську журналістику в Україні − стан, можливості та проблеми.

Дослідження проводилося такими методами: моніторинг присутності громадянських медіа в інтернеті, колективна робота експертних груп, а також онлайн-анкетування основних українських громадянських медіа – медіаплатформ для громадянських журналістів, незалежних онлайн-видань, онлайн-радіо, онлайн-телебачення, громадських організацій, пов’язаних із громадянською журналістикою, блогерів тощо.

Спільне та відмінне між професійними та громадянськими журналістами

Автори дослідження зазначають, що на Заході розрізняють два види громадянської журналістики: citizen journalism та civic journalism. У першому випадку – це прості громадяни, “колишня аудиторія”, яка за допомогою медіа висловлює свою громадянську позицію. Вони відрізняються стихійною формою функціонування (тобто без жодних чітких планів та стратегій), відсутністю професійної та технічної бази, добровільністю, відсутністю фінансування та вільним вибором тем.

Другий тип civic journalism – це професійні журналісти та медіапрацівники, які об’єднались задля створення незалежного медіа, орієнтованого на діалог із аудиторією. Часом вони виглядають як неурядові організації та фінансуються за рахунок краудфандингу або міжнародних грантів.

Обидва види розвинулися в Україні під час та після Євромайдану. Крім них, важливим медіачинником у цей час була блогосфера, яку дослідники теж відносять до громадянської журналістики.

Під час експертного обговорення зазначалося, що відмінність між професійними та громадянськими журналістами полягає у тому, що для перших головним є дотримання редакційних правил та стандартів, а для інших (які по суті є відповідальними та активними членами громадянського суспільства) – донесення інформації.

Експерти згадували і про різний правовий статус згаданих груп: професійні журналісти мають передбачені законом гарантії своєї діяльності. До того ж, громадянський журналіст зазвичай працює не в редакції і не отримує регулярного фінансування. Його визначальна риса – добровільність. Крім цього, на думку Отара Довженка, основна відмінність полягає у відповідальності: як і перед аудиторією, для якої ти пишеш, так і перед законом.

Стосовно питання взаємодії професійної та громадянської журналістики, учасники дискусій висунули декілька тез. Перш за все, загроза конкуренції між цими групами незначна і набагато частіше спостерігається співпраця. Професійні журналісти можуть підтримувати громадянські медіапроекти, допомагаючи своїм досвідом та користуючись своїм правовим статусом. Крім того, громадянські журналісти (або блогери) часто допомагають своїм колегам інформацією, особливо з регіонів.  Найбільшою вадою громадянської журналістики, за визначенням експертів, є недостатня перевірка фактів. Саме тому для них важлива співпраця з професійною сферою.

Громадянська журналістика в різних регіонах України

За результатами моніторингу дослідники виявили, що громадянські журналістські проекти по-різному представлені в регіонах країни. Найбільша кількість громадянських медіапроектів зосередилася в Києві та у Львові. У решті обласних центрів кількість таких проектів коливається від 1 до 9. Більша частина з них – це неурядові громадські організації, які фінансуються або самими засновниками, або за допомогою міжнародних грантів. Існують також індивідуальні, студентські проекти, волонтерські організації.

У чому проблеми та яких знань бракує?

Найбільші проблеми громадянських медіа пов’язані із фінансуванням, свідчать результати анкетування. Пожертви аудиторії, на які часто розраховуються засновники, становлять лише 13% у частці фінансування громадських медіапроектів. Уряд грантів хоч і не виділяє, проте й не створює перепон для розвитку громадянської журналістики. Лише 4% відзначили, що держава їм певним чином заважає. Більшими проблемами є недостатня активність людей та відсутня довіра до журналістики.

Щодо питань в яких громадянським проектам не вистачає компетенції, знову ж таки на першому місці – фінанси. Учасники опитування зазначали, що їм не вистачає знань у сфері монетизації медіа, пошуку грантодавців та піару. Такий результат здивував дослідників, які розраховували, що респондентів більше цікавитимуть технічні питання.

Повний текст дослідження, а також його переклад англійською, ви можете знайти тут. Дослідження проводилося у період з 13 жовтня по 20 листопада і було здійснене на замовлення DW Akademie.