Фрагментація. Численні джерела інформації дозволяють користувачам формувати власний порядок денний.

Теорія порядку денного (Agenda setting theory) передбачає, що громадськість отримує новини з обмеженого набору джерел. Однак, в нинішню цифрову епоху, коли є численні джерела інформації, люди можуть конструювати свій власний, персоналізований порядок денний. Зростає кількість інформаційних каналів з незначним охопленням, і аудиторія стає розділеною.

До посилення фрагментації веде спосіб, в який користувачі отримують новини. Оскільки кількість новинних джерел зростає, аудиторія, відповідно до особистих уподобань та інтересів, використовує технології для фільтрування та кастомізації доступу до інформації. То хто ж усе-таки встановлює порядок денний у цифрову епоху? Аудиторія чи медіа?

Аудиторія?

Ще 20 років тому засновник MIT Media Lab Ніколас Негропонте (Nicholas Negroponte) запропонував ідею Daily Me – екрана комп’ютера з новинами та кнопкою, подібною до кнопки регулювання гучності, яка дозволяла користувачеві збільшити чи зменшити персоналізацію. Серед інших регуляторів автор пропонував слайдер, що рухається (в буквальному і в політичному сенсі) зліва направо, щоб модифікувати матеріали політичної тематики.

У своїй нещодавній книзі Republic.com 2.0 Касс Састейн (Cass R. Sunstein) припускає, що технології сильно посилили здатність людей “фільтрувати”, що вони хочуть читати, бачити і чути.
З допомогою інтернету ми можемо створювати власні газети і журнали, формувати свої програмні сітки з фільмами, іграми, шопінгом і якими завгодно новинними програмами. Ми поєднуємо і змішуємо. Коли влада фільтрувати безмежна, можна вирішувати, що хочемо і що не хочемо бачити.

Медіаринок рухається в напрямку персоналізації

Цифрові газети заохочують такий рівень персоналізації, що фактично створюється власна, індивідуалізована версія газети. Вона намагається вміщувати саме те, що цікаво читачеві, і виключати все нецікаве.

Є додатки, що дають сайтам можливість автоматично показувати ту інформацію, що здається найбільш релевантною, оскільки базується на спостереженнях за попереніми звичками користувача. За такою ж логікою працюють пристрої для запису телепрограм та підписка на радіо в RSS – в основі лежить ідея контролю та персоналізації порядку денного.

Чи все-таки порядок денний досі формують медіа?

Інший підхід до розуміння цієї проблеми досі наполягає на тому, що мейнстримні медіа мають визначальну владу встановлювати порядок денний. Деякі аргументи на підтримку такої інтерпретації базуються на ідеях засновників класичної теорії порядку денного. 2005 року, коли тільки ставав відчутним вплив інтернету, Максвел МакКомбс (Maxwell McCombs) з Техаського університету вивів залежність попередніх пропозицій від двох умов, які, щоправда, треба емпірично довести.

Перша умова стосується кількості людей, які часто відвідують сайти для пошуку інформації. Якщо класична функція agenda-setting тяжіє до розмивання, оскільки аудиторія починає розподіляти увагу на широке коло тем, доступних в інтернеті, то питання в тому, чи можна взагалі говорити про аудиторію, якщо вона така широка і фрагментована.
Досягти другої умови видається ще складнішою: інформаційні порядки денні в онлайні мають відрізнятися один від одного, на відміну від неоригінальних у традиційних медіа.

Дослідження, у яких порівнюється аудиторія найбільш читаних журналів з найчастіше відвідуваним сайтами, свідчать, що увага в онлайні – навіть більш сконцентрована, ніж у друкованому світі. Дослідження також демонструють, що багато онлайн-видань є дочірніми компаніями традиційних ЗМІ, а це призводить до дублювань у двох середовищах.

Порядок денний громадянина?

Погляньмо на соціальні медіа. Через залучення великої кількості користувачів можна сформувати альтернативний порядок із тем, які не обирають редактори мейнстримних медіа. В останні роки часто говорили про те, що YouTube, Facebook і Twitter виконують роль agenda setting, особливо після виборів в Ірані 2009 року (коли говорили також про твіттер-революцію). У більшості випадків це були історії, які спершу помітили нові медіа, а потім перевірили і контекстувалізували мейнстримні медіа.

В будь-якому випадку йдеться про переосмислення теорії порядку денного. Це переосмислення має зважати на те, що функція gatekeeping нині широко поділяється багатьма користувачами медіа, які також є агрегаторами та кураторами інформації, яку споживають. За висловом Джима Холла (Jim Hall), вони самі формують свою інформаційну “дієту”.

Результат цього процесу поділяє ризики, пов’язані з більшою частиною комунікації через нові медіа. Бен Сміт (Ben Smith), шеф-редактор цифрових новин на порталі BuzzFeed, нещодавно засудив нашу тенденцію жити у так званих бульбашках фільтрів, особливо через активності у соціальних мережах. За його словами, будь-хто, хто працює з інформацією, провів останній рік, спостерігаючи як соціальні медіа впливають на уявлення людей про світ і як вони можуть закрити цей світ для протилежних точок зору.

Потрібен “соціальний клей”

Сьогодні помітна шкода, якої завдали старі “оператори” порядку денного, невтомно заперечуючи аргументи з-поза мейнстриму чи політичного консенсусу. Зараз можна побачити, як відсутність мінімальних стандартів дискурсивного порядку заважає, взаєморозумінню і усвідомленню спільного інтересу. Розмаїття і плюралізм є умовами правильного функціонування громадського життя. Це дві цінності, які інституціоналізувала журналістика, і яким, схоже загрожують соціальні медіа.

Численні фрагментовані порядки денні не стануть платформою для політичної дискусії

Без спільного досвіду гетерогенному суспільству буде складно ідентифікувати соціальні проблеми і відповідати на них. Як зазначає Састейн, спільні переживання (включно з тими, які забезпечують медіа) є так званим “соціальним клеєм”. Коли у системі комунікації радикально зменшується кількість таких переживань, з’являються проблеми, що ведуть до соціальної фрагментації.

Останнім часом ми багато про них чуємо . З’являється віртуальна  псевдо-спільнота, яка може замінити реальну. Чи це стане реальністю, залежатиме від наших прагнень і практик.

Переклад з англійської мови статті “Who Sets the Agenda in the Internet Age?”

Статтю вперше опублікувала португальська EJO

Фото: Evan, The Beginning, ліцензія Flickr CC.