Українські журналісти в полоні Кремля: врятувати (не) можна покинути

вересня 20, 2017 • Головне, Свобода слова • by

Кількість українців, які стали політв’язнями Росії за останні три роки зросла до щонайменше 46-ти осіб. Серед “бранців Кремля” – спецкор інформаційного агентства “Укрінформ” у Парижі  Роман Сущенко та кореспондент програми “Крим.Реалії” Микола Семена. Вже 22 вересня підконтрольний Кремлю Залізничний районний суд Сімферополя повинен оголосити журналістові вирок. Як колеги медійників намагаються визволити їх, чи сприяє цьому держава та про що пишуть у своїх листах політв’язні  під час Форуму видавців у Львові говорили Сергій Томіленко, Володимир Притула і Юрій Яценко.

Переслідування і обшуки в офісах та домівках журналістів – часта практика в окупованому Криму. ФСБ наглядає за десятками працівників тамтешніх ЗМІ. За словами керівника проекду “Крим.Реалії” Володимира Притули, у їхніх співробітників, які залишилися працювати на півострові, вилучали техніку та прослуховували телефони. “За останні три роки майже 30 журналістів відмовилися співпрацювати з нами. Ще майже 30 покинуло півострів. У Криму не залишилося незалежних ЗМІ”, – додає він.

У квітні 2016 під приціл спецслужб потрапив кореспондент “Крим.Реалії”, автор статей для газет “День” та “Дзеркало тижня” Микола Семена. У його будинку провели обшук, потім порушили кримінальну справу. Підставою стала стаття,у якій автор, на думку слідства, закликав до повернення півострова Україні. Це кваліфікували як сепаратизм. “Ця справа показова. На прикладі Миколи хочуть залякати усіх кримських журналістів”, – певен колега кореспондента Володимир Притула.

18 вересня відбулося засідання, на якому 57-річний Микола Семена виступив заключним словом. “Вирок, якщо він буде обвинувальним –  це вирок не стільки мені, українському журналісту, скільки всій журналістиці в Росії, – сказав він. – Бо якщо не буде свободи слова для всіх, якщо не буде свободи вираження думок для всіх – то не буде взагалі і журналістики як такої, не буде свободи слова – не буде громадянського суспільства, не буде чесного правосуддя, не буде правового суспільства, тоді й громадяни перестануть бути громадянами, а будуть васалами». Звернувся політв’язень і до учасників  міжнародного ПЕН-конгресу, який саме відбувається у Львові.

Вже у п’ятницю 22 вересня мають оголосити вирок. Сторона обвинувачення просить покарання у вигляді трьох років позбавлення волі з відстрочкою виконання на три роки, із забороною займатися будь-якою громадською діяльністю у цей період.  Романові Сущенку, якого звинувачують у шпигунстві загрожує до двадцяти років позбавлення волі.

Журналіста “Укрінформу” затримали майже рік тому у Москві, куди він прибув із приватним візитом. Зараз той перебуває у СІЗО в “Лефортово”. Звідти, спеціально до “Форуму видавців” політв’язень написав звернення, у якому подякував за підтримку. Також розповів, що часто відвідував схожий книжковий ярмарок у Парижі, а зараз і сам пише збірник методів виживання у російській в’язниці: про опір, фізичні вправи, оптимальне харчування та психотерапію, які полегшують життя бранців.

Як допомагають бранцям українські колеги?

“Перше, з чим ми стикаємося, коли українських журналістів затримують чи намагаються чинити на них тиск – це фальсифікації.  Російські спецслужби одразу ж ставлять під сумнів те, що затримані – справді працівники ЗМІ. Вони вигадують історії, нібито наші колеги – провокатори. Тож ми намагаємося максимально оперативно довести, що ув’язнені – професійні медійники”, – розповідає голова Національної спілки журналістів України  Сергій Томіленко. Інформаційна кампанія не гарантує негайного звільнення ув’язнених, але хоча б проливає світло на правду, як у випадку із Романом Сущенком. Спецслужби називали його диверсантом, агентом української армії, але колеги журналіста довели, що він справді власний кореспондент “Укрінформу”.  “На таких прикладах Україна вкотре доводить, що Росія – ворог вільних журналістів, ворог вільного слова,” – впевнений Сергій Томіленко.

Сергій Томіленко: “Ми намагаємося оперативно довести, що ув’язнені – професійні медійники, а не провокатори”

Друге, не менш важливе завдання – опіка над родинами журналістів-політв’язнів. Об’єктивний, професійний адвокат на якого спецслужби не зможуть тиснути – справжня розкіш. Окрім цього, рідним ув’язнених доводиться щоразу витрачати кошти на транспорт, щоби приїжджати на слухання. Часто необхідні суми надають міжнародні правозахисні організації, такі як Amnesty international, FreedomHouse, People in need. З підтримкою української влади – важче.

Відсутність державної стратегії захисту політв’язнів

“Українська держава на законодавчому рівні, на рівні соціального забезпечення, коштів на це не виділяє. Так, Міністерство закордонних справ постійно пише ноти протесту у Росію, постійно робить заяви щодо політв’язнів на міжнародних заходах, але загальної продуманої стратегії, як і відповідного закону для захисту таких громадян немає”, – вважає колишній бранець Кремля, а нині радник міністра закордонних справ, Юрій Яценко. “Тобто політв’язні є лише на словах, а насправді такого статусу закон не передбачає. Держава жодним чином не захищає цю категорію громадян й не надає їй соціальних гарантій”, – додає він.

Натомість захист і підтримку переслідувані Росією журналісти отримують часто від самих росіян – представників опозиційних правозахисних організацій. Таку допомогу Юрію Яценку свого часу надали “Комитет гражданского содействия” та  “Общественный наблюдательный комитет”. Останній, за словами екс-політв’язня, зараз змінюється у гірший бік. Туди вступають колишні керівники тюрем, тож інтереси українців відходять на другий план,каже Юрій Яценко. Він зауважує, що кількість “жертв Кремля” невпинно росте. Причину вбачає у відсутності координаційного центру чи бодай стратегії по звільненню українських в’язнів.

“Рідні редакції мають стати передовою захисту журналістів-політв’язнів”

Організатори книжкового форуму закликали інтелігенцію та іменитих літераторів допомогти ув’язненим в Росії українським журналістам.”Влучні слова і жести підтримки від відомих авторів, які мають мільйонні читацькі аудиторії, можуть за своєю дією бути порівнянними до потужних міжнародних дипломатичних зусиль», – зазначають автори звернення. Щоби політв’язні швидше опинилися на волі, закликають  інформувати українців та світову спільноту про злочини Росії.

Юрій Яценко радить: у випадках тиску чи погроз медійники повинні мати своєрідну “тривожну кнопку”, подібну до тієї, що є в таксистів. Коли хтось потрапляє у небезпеку – натискає її і колеги мчать на допомогу. Для журналістів ця “кнопка” є символічною – це вміння згуртуватися і разом забити на сполох.

Фото: Наталія Кухта

Print Friendly, PDF & Email

Tags: , ,

Send this to friend