© Howard Lake

Ще у 2008 році, коли я працювала у канадській локальній газеті Guelph Mercury (що тоді ледве виживала, а з тих часів уже розпалася),  задумувалася, чому ми покладаємося на забаганки рекламодавців та нестабільні звички читачів, якщо інформаційна журналістика справді така важлива для демократії.

Хоча новинні неприбуткові проекти існували задовго до того (у 1840-их заснували Associated Press, а в 1970-их – NPR), ідея залишилася маловідомою. Вони існували задовго до того, як  ProPublica здобула свою першу Пулітцерівську премію за матеріал про рішення, які приймали лікарі під час ліквідації наслідків урагану Катріна. І задовго до того, як Panama Papers стали загальновідомим виразом.

Звісно, багато змінилося, і я намагаюся переосмислити це у своїй новій книзі “Журналістика без прибутку: виробництво новин у час занепаду ринку” (Journalism Without Profit: Making News When the Market Fails).

Сфера неприбуткових новин зростає

У 2009 році група журналістів провела зустріч, яку сьогодні ми можемо назвати точкою відліку для сфери неприбуткових новин. Ці люди покинули свої кризові медіа і, хоча AP та NPR існували тривалий час, їхні неприбуткові журналістські проекти набули іншої форми. Головним чином, це були онлайн-стартапи, що виникли у відповідь на побоювання щодо якості журналістики в цифровому світі після фінансової кризи.

До 2009 року ці організації працювали у відносній ізоляції. Після того, як на згаданій зустрічі вони заснували Інститут неприбуткових новин (Institute for Nonprofit News), почали працювати як група, де учасники могли навчатися одне в одного. Сьогодні INN діє як професійна асоціація, що стежить за тим, чи  прозорим є фінансування членів та чи якісну журналістику вони створюють. Крім того, проводять навчання та діляться найкращими практиками.

У цій сфері є деякі визнані гравці, які працюють вже тривалий час: наприклад, Center for Investigative Reporting, новіші проекти як, наприклад, ProPublica, а також низка менших, часто локальних, груп. У той час як мейнстримна журналістика, особливо у США, – у скрутному становищі, багато цих організацій відіграють все важливішу роль. Чимало їхніх матеріалів перепубліковують більші видання, деякі допомагають журналістам головних медіа чи студентам журналістики набувати певних навичок – журналістики даних, створення карт та інших.

Хоча чимало цих гравців нарощують вплив, більшість залишаються просто крихітними порівняно з газетами та телеканалами довкола. Усвідомлення цього і лягло в основі головного запитання моєї книжки: якщо неприбуткові проекти стають все важливішими для розслідувальної журналістики, що спонукає цих, часто маргінальних, гравців висвітлювати те, що відоміші й багатші новинні медіа не можуть?

Сила журналістської співпраці

Відповідь криється в одному слові – співпраця. Спільні журналістські проекти стають звичним явищем, оскільки урізані редакції з усіх сил намагаються пропонувати якісну журналістику аудиторії, що також різко скорочується. Неприбуткові новинні проекти давно зрозуміли силу колаборації: працюючи в різних медіа, журналісти можуть розвивати свої навички та посилювати свої голоси.

Можливо, ще важливішим є те, що поширюючи контент через більші газети чи теле- та радіомовників, неприбуткові ЗМІ знаходять читачів там, де вони вже є. Це означає, що  в той час як сфера новин стає все більше поляризованою, а політичні й культурні наративи – ще розділенішими, багато неприбуткових інформаційних проектів активно працюють на те, щоби доносити свій контент не до еліт, а до тих місць, де звикли шукати новини прості люди.

Замість того, щоб намагатися переконати людей відвідати веб-сайт, “чому б натомість не зробити наш контент доступним на каналах, через які громадяни вже отримують медійний контент?” – сказав мені Енді Хол (Andy Hall) засновник Вісконсинського центру розслідувальної журналістики (Wisconsin Center for Investigative Journalism).

Можливість підвищувати якість локальної журналістики – одна з головних особливостей цих організацій. Коли я працювала над цим дослідженням, яке зрештою стало книжкою, помітила, що на різних масштабах це проявляється по-різному. У Центрі громадського контролю (Center for Public Integrity) я бачила, що тамтешні редактори  намагаються ділитися своїми історіями із такими медіа як Mother Jones чи ABC News – котрі вже тяжіють до того, щоби публікувати глибокі матеріали. Тимчасом у Вісконсинському центрі розслідувальної журналістики працівники діляться своїми матеріалами з медіа у межах штату Вісконсин, багато з яких рідко, якщо коли-небудь узагалі, публікували суспільно важливі проекти подібні до тих, над якими працює Центр. Ця можливість підвищувати якість локальної журналістики – одна з важливих особливостей цих організацій.

У той же час я помітила, що для багатьох із них сильні зв’язки з мейнстримною журналістикою обмежують можливості для інновацій. Аби їхні тексти перепублікували, потрібно, щоб їхню роботу впізнавали як статті цих головних медіа. Тобто при тому, що сфера неприбуткових новин у США працює над створенням нової бізнес-моделі для журналістики, критика великою мірою на цьому і закінчується – навіть якщо ми знаємо, що журналістика потерпає від безлічі інших проблем.

Підсилення місцевих громад

Цього літа я проводила інтерв’ю з лідерами неприбуткової новинної журналістики Європі, і мої попередні результати свідчать про різні підходи. Чимало європейських журналістів розраховують на модель, яка була б чимось більшим, ніж та журналістика, якою вони займаються постійно. У багатьох місцях, які я відвідала, журналісти ділилися сподіваннями, що краще поінформоване і залучене громадянське суспільство могло би сповільнити підйом рівня популізму у світі. Для багатьох журналістів це означає нові способи залучення спільноти; інколи йдеться навіть про техніки організації громад з метою побудувати журналістські спільноти.

Проекти на зразок Bureau Local у Великій Британії працюють над посиленням місцевих громад, проінформованістю виборців і побудовою можливостей контрольної (watchdog) та розслідувальної роботи місцевих новинних медіа через масштабну, орієнтовану на дані, співпрацю, яка, зрештою, приводить до вражаючою залученості громадян. Так, у Німеччині редакція Correctiv отримала фінансування у 500 тисяч євро на розбудову свого Crowd Newsroom.

Платформа залучає громадян до збору даних, які неможливо отримати в інший спосіб – йдеться про їхні власні спостереження. Далі Correctiv співпрацює з локальними новинними ЗМІ, щоб готувати матеріали на основі цих оригінальних наборів даних. Модель Crowd Newsroom є більше, ніж краудсорсинговою платформою – вона вибудовує залучення місцевих громад. Для цих та інших ньюзрумів ключовим елементом у такій роботі є розуміння, як і чому люди отримують інформацію і звідки походить недовіра.

Звісно, із укоріненням у журналістському ландшафті неприбуткових новин ця сфера також піддається інноваціям. І ми маємо пам’ятати, що як громадяни, фінансові донори і дослідники, ми маємо силу підштовхувати її робити саме так.

Можливо, вас також зацікавить:

“Paradise Papers: Сила співпраці журналістів-розслідувачів“

“Краудфандинг для журналістики: дослідження пропозицій на Kickstarter“

Підпишіться на нашу щомісячну e-mail-розсилку найцікавішого у сфері медіа