В основі проекту Media Navigator німецької організації n-ost – інноваційні формати медіаосвіти. Онлайн-вправи з російськомовного посібника покликані посилити медіаграмотність у багатьох країнах.

Проект «Медіа-навігатор» об’єднує журналістів, медіа-експертів та освітян. Під час своїх воркшопів вони говорять про сучасні медійні теми, обговорюють дидактичні підходи та інноваційні формати медіаосвіти.  У 2017 році цей обмін вилився в російськомовний сайт-посібник. Він містить набір інструментів, а саме понад 40 вправ для навчання медіаграмотності. В інтерв’ю EJO координаторка проекту Єлизавета Кучерова розповідає про проект та плани на майбутнє.

На фото: Єлизавета Кучерова

EJO: Чого ви хочете досягти своїм проектом “Медіа-навігатор»?

Єлизавета Кучерова: Ясна річ, ми бачимо себе як частину глобального руху з посилення медіаграмотності, але наша вузька цільова група переважно зосереджена у країнах, що раніше входили до СРСР.  Проект має на меті об’єднання та підтримку експертів  та практиків – щоби зробити населення цих країн більш медіаграмотним. Мова проекту – російська – досі є широко поширеною в регіоні. Ми маємо партнерів та учасників у Росії, Україні, Білорусі, Молдові, Грузії, Вірменії та Киргизстані.

З яких сфер походять ваші партнери?

Учасники проекту належать до різноманітних сфер. Такий міждисциплінарний, міжнаціональний та міжрегіональний нетворкінг є фокусом цього проекту. Серед наших учасників є журналісти, викладачі університетів, вчителі, тренери з галузі медіаосвіти, лідери громадських організацій. Один із учасників має видавничий дім, що публікує контент із медіаграмотності для дітей. Це різноманіття пов’язане з тим, що в країнах проекту підходи до навчання медіграмотності суттєво відрізняються.

Наприклад, у Росії до медіаграмотності та медіаосвіти передусім залучені університети, в України це – школи, в Грузії та Вірменії – радше громадські та журналістські організації. Однак, наша мета – дістатися до якомога більшої кількості людей. Вправи розроблені таким чином, що їх можуть проходити люди, які не мають професійної педагогічної чи журналістської освіти. Відповідно, наш ресурс має використовуватися не лише в університетах Росії чи лише в школах України, а й поза ними, у сфері неформальної освіти. В більшості, вправи потрібно виконувати у групах, але також є індивідуальні завдання. Наш слоган: навчися медіаграмотності сам та допоможи іншим.

Як проект впроваджується у згаданих країнах?

Все досить добре працює, хоча й по-різному – через відмінність соціополітичного контексту в цих країнах. Попри складнощі і обмеження, Україна кілька років тому стала піонером у цій сфері. Зокрема, через те, що медіаосвіту добре популяризували в школах, а також через анексію Криму та подальші події. В сусідніх Росії та Білорусі все також дуже швидко розвивається, хоч і нам загалом треба бути обережнішими.

Чи вказує ваш онлайн-ресурс на той факт, що в різних країнах – різне розуміння медіаосвіти та медіаграмотності?

Складання завдань було довгим процесом, впродовж якого ми кристалізували всі ці відмінності: по суті, всі учасники проекту, різною мірою, брали участь у цьому багатоетапному процесі. Вправи з нашого набору не орієнтовані на певну країну,  що як правило не є проблемою, адже люди, які вже мають досвід, можуть дуже швидко адаптувати їх. Вони також розроблені таким чином, що приклади можна легко замінити. Ми намагалися вибирати універсальні приклади, і вони не настільки політично чутливі, щоб створювати проблеми. Але, звісно, ми завжди спираємося на факти.

Чи могли б ви навести приклад вправ?

Вправи дуже різні, хоча й справді більшість з них стосуються дезінформації та фейкових новин. Вони посортовані за віковими групами і за двома рівнями складності. Наприклад, для підлітків та дорослих є завдання про маніпуляцію фотографіями. Використані кілька конкретних кейсів із онайн- та друкованих медіа, щоби показати, як можна маніпулювати фотографіями, як це просто, і, передусім, як розпізнати маніпуляцію.

Вправи, розраховані на дітей, в ігровій формі розглядають позитивне і негативне у різних медіа. Наприклад, тренер спочатку читає уривок казки, наприклад з «Червоної шапочки», а потім разом з дітьми дивиться частинку мультфільму. Завдання – знайти схоже та відмінне у тексті та інтерпретації. Тренер запитує дітей, наприклад, чи вони уявляли персонажів так, як у мультику, як різні медіа передають інформацію і які аспекти передаються у фільмі краще, ніж в оригінальному тексті. Після цього вони обговорюють, у який спосіб різні медіа передають ту саму інформацію. Це має стати основою до того, щоб діти розрізняли оригінал та інтерпретацію.

Кожна вправа подається дуже детально, є дидактичний опис та теоретична база для тренера, а також посилання на детальнішу інформацію. Ми отримали багато позитивних відгуків стосовно того, як подаються вправи.

Чи плануєте ви зробити ваш ресурс доступним іншими мовами, аби залучити ще більше людей?

Справді, є потреба створити ресурс, доступний мовами усіх країн [проекту], і відповідні дії плануються на 2019 рік. Багато наших тренерів швидко перекладають вправи з російської, і, наприклад, проводять тренінги українською, демонструючи приклади російською, що на практиці не дуже проблематично.

Ми б також хотіли розширити наш проект на інші країни. Але вже зараз наш ресурс знайшов своїх численних користувачів поза країнами учасницями-проекту. Більшість користувачів – у Росії, Україні та Білорусі. Далі йдуть читачі зі США, Франції, Казахстану, Киргизстану, Німеччини, Бразилії та Латвії. Нас також часто запитують, чому в нас немає англомовної версії. Ми просто не бачимо в цьому потреби, оскільки вже зараз є багато матеріалів з медіаграмотності англійською мовою. Тема не нова, проте в останні три-чотири роки – особливо актуальна.

EJO: На вашу думку, чи в якійсь із країн проекту навчання медіаграмотності має бути в особливому фокусі?

Ні, я так не думаю. Я вважаю, що медіаграмотність – це те, чим має перейматися весь світ.  Не треба розділяти Західну та Східну Європу і казати, що східноєвроейці мають брати західноєвропейців за приклад, бо у них все дуже добре. Це просто не відповідає дійсності, адже і в Західній Європі досі є що надолужувати у сфері медіаграмотності. Це не лише про розпізнавання фейкових новин та розуміння, що їм не слід вірити. Медіаграмотність сягає значно глибше. Це про розуміння медіаландшафту, знання про те, хто якими медіа володіє і чим характеризуються незалежні медіа.

Треба розвинути розуміння того, що інформацію не можна брати за чисту монету, а завжди дивитися критично на те, що бачиш, на те, що тобі хтось показує і те, чому це тобі показують. Треба створити для себе певні механізми, як знаходити варті довіри джерела і які ресурси можна використовувати, щоб отримати більш-менш зрозумілу картину. На мою думку, таке знання необхідне будь-де.

Оригінал інтерв’ю з німецькомовної версії EJO доступний тут.

Підпишіться на нашу щомісячну e-mail-розсилку найцікавішого у сфері медіа