Здебільшого традиційні медіа усе ще контролюють порядок денний: відіграють роль посередників, визначаючи, що обговорюється в публічній сфері. Але тим, хто раніше міг не отримати доступу до медіа, інтернет надає все більші шанси бути почутим.

Це призвело до появи цифрових «антиспільнот», які спочатку визначалися як альтернативні дискусійні майданчики для маргіналізованих соціальних груп, але тепер усе більше означають платформи для розвитку й поширення немейнстримних, часом навіть екстремістських, поглядів. Такі цифрові антиспільноти усе більше виявляють вміння обходити традиційних посередників – мейнстримні медіа – та досягати того, що альтернативні погляди стають частиною публічного обговорення.

Загрози-близнючки: ампліфікація та нормалізація

Підвищена увага до таких поглядів у публічній сфері означає скрутне становище для традиційних медіа. Дві найбільші небезпеки, про які в медіа не слід забувати, – ампліфікація та нормалізація. Мейнстримним медіа потрібно вирішувати, чи справді стане наслідком публікації на певну тему перебільшення її важливості. Через увагу медіа проблематичні історії, групи та особи, які можуть бути провокаторами та маніпуляторами, здаватимуться більш значущими, ніж насправді.

Крім того, надаючи платформу недемократичним ідеологіям, медіа ризикують стати співучасниками нормалізації таких поглядів. Цей зсув меж прийнятного часом називають «вікном Овертона». Зрештою, медіа також ризикують легітимізувати хибні порівняння: очевидно, що заперечення Голокосту – не рівноцінний погляд на історичний факт Голокосту.

Екстремістів позбавляють кисню публічності

Журналісти часто мусять прокладати собі шлях через етичне мінне поле. Коли варто робити репортаж? Чи справді звичайне «роблю свою роботу» може завдати шкоди? Можливо, є випадки, коли було б краще не давати екстремістським рухам публічності, якої вони прагнуть?

Кадр із реклами, яку випустив ідентитарний рух. У титрах вказано: «Робота в медіа: створення ідентитарних антиспільнот». © Знімок екрана/YouTube Identitäre Bewegung Deutschland

Нещодавній приклад такого стався цього року в Німеччині, коли прихильники ультраправого ідентитарного руху вивісили плакати зовні приміщень різних медіа по всій країні. Група заявила: мета цієї плакатної кампанії – привернути увагу до того, що вона вважала нездатністю медіа висвітлити лівацьке насильство у країні. Подія була задокументована на YouTube, Твіттері та веб-сайті групи – цифровому прихистку ідентитарного руху. Це була ставка на суспільну увагу – і стратегія спрацювала.

Обуренню німецьких медіа не було меж: вони назвали плакатну кампанію нападом на журналістику та свободу преси – ця заява здалася трохи перебільшеною. Масштабне висвітлення кампанії пропаганди в медіа зробило своє. Хоч оригінальна плакатна кампанія й була оффлайн, але змогла стати вірусною онлайн завдяки тому, що матеріал поширили праві цифрові антиспільноти, а медіа його добровільно ампліфікували. Деякі ЗМІ використали інформаційні матеріали ідентитаріанців (відео, фото та твіти) для ілюстрування новин.

Представники руху відверто визнають мету своїх дій. Вони посилаються на такі трюки, як «робота з медіа» – мовляв, для того, щоби вплинути на сприйняття аудиторії. Публічна особа руху, австрієць Мартін Зеллнер (Martin Sellner), називає речі своїми іменами: на власному YouTube-каналі він називає кампанію «інформаційною війною».

Мимоволі напрошується думка, що тон, у якому мейнстримні медіа висвітлювали ідентитарну плакатну кампанію, був надмірною реакцією, що зіграла на руку екстремістам.

Виклик сучасній журналістиці

Інтернет та соціальні медіа пропонують нові можливості того, як використати любов медіа до суперечливих тем. Це дозволяє політичним активістам розпочинати кампанії з привернення уваги та впливати на порядок денний новин через цифрові антиспільноти. Праві рухи виявили особливе вміння користуватися цією можливістю, хоча кілька лівих груп також цим зловживають. У доповіді Фонду Отто Бреннера 2018 року йшлося, що німецькі медіа вже дещо успішніше вчаться не реагувати на праворадикальні «провокації». Попри це, з їхньої відповіді на «напади» ідентитарного руху видно, що все ще є куди рости.

Важливо, щоби медіа розробили стратегії дій для аналогічних інцидентів у майбутньому. Між спротивом екстремістам з їхнім намаганням вплинути на порядок денний новин та замовчуванням легітимних опозиційних голосів хистка межа, і якщо у випадку з ідентитарним рухом (чітко визначеним як праві екстремісти, що перебувають під наглядом внутрішньої розвідки Німеччини) це ще можна легко вирішити, інші випадки можуть бути набагато складнішими. Та все-таки ЗМІ повинні усвідомити свої «сліпі зони», щоб упевнено проводити цю межу.

Щоб могти прийняти ці виклики, треба мати чітке усвідомлення тиску, в якому діє сучасна журналістика, а також бажання їм протистояти віч-на-віч.

З англійської мови статтю «How Extremists Aim To Set The Media Agenda – Case Study: Germany’s Identitarian Movement» переклала Марія Косенко

Підпишіться на нашу щомісячну e-mail-розсилку найцікавішого у сфері медіа