Фото: Pixabay/FirmBee
В умовах глибокої політичної недовіри надмірна та агресивна присутність політиків у соцмережах може знеохочувати та розчаровувати громадян, аж до небажання брати участь у виборах. Такого висновку дійшла Агнес Давідсон з Університету прикладних наук Відземе у своєму дослідженні того, як громадяни реагували на політичну комунікацію та мобілізацію у соцмережах напередодні парламентських виборів 2018 року в Латвії.
Результати дослідження вона представила 5 квітня у Могилянській школі журналістики.
Як розповідає Агнес Давідсон, остання парламентська виборча кампанія у Латвії відбувалася на фоні низького рівня політичної довіри: на загальнонаціональному рівні політичним партіям довіряло лише 9% населення. Крім того, ці вибори були першими, коли політики настільки активно використовували соціальні мережі у різних форматах. Це і прямі трансляції, і обговорення, і пряма комунікація з аудиторіями, і реклама. Не гребували кандидати і “чорним піаром”. Попри активну кампанію, явка на виборах 2018 року була нижчою, ніж на попередніх 2014-го – 54,6% проти 58,8%.
Дослідниця провела 38 напівструктурованих інтерв’ю з економічно активними молодими громадянами віком від 20 до 40 років. Усі вони різною мірою були активними користувачами соціальних медіа – хтось заходив туди кілька разів на тиждень, а хтось проводив і 6 годин щодня. Також респонденти різнилися за статтю, рівнем освіти та доходу, жили як в містах, так і в селах. Під час інтерв’ю учасників запитували про їхню довіру чи недовіру до партій та політиків, електоральну поведінку та ставлення до кампаній на різних медійних платформах напередодні останніх парламентських виборів у Латвії.
Як показало дослідження, серед латишів спостерігається глибока недовіра до партій та політиків. Особливо помітно це серед 21-24-річних молодих людей, які кажуть, що «нікому з політиків не можна довіряти», «не можна довіряти партіям» тощо. Причинами недовіри респонденти називали участь у нечистих оборудках, роботу на користь партійних спонсорів, нехтування потребами суспільства, битву між партіями за владу та за увагу медіа.
Онлайн-присутність кандидатів, як свідчать відповіді, переважно пов’язана із сумнівами та підозрою. «Вони можуть казати онлайн що захочуть, і ніхто їх не зупинить», – каже один із учасників дослідження. Натомість поява політиків у традиційних медіа сприймається інакше: під час передвиборних дебатів вони здаються людям чеснішими, особливо сприяє цьому присутність там професійних журналістів. «Коли журналісти ставлять запитання, політики не можуть так легко збрехати», – каже один із респондентів.
Частина учасників інтерв’ю ставить питання ще більш радикально: чи взагалі соціальні мережі призначені для політичної комунікації? Переважно 21-27 річні учасники зауважували, що хотіли б використовувати свої сторінки у соцмережах для спілкування з друзями та відпочинку, а не для політичної активності.
Присутність політиків у соцмережах люди характеризували як агресивну, таку, що збиває з пантелику, провокує злість, перенасичення, апатію і – щонайважливіше – знижує мотивацію людей брати участь у виборах. «Чесно, я вирішив залишитися вдома, бо не хотів брати участь у цьому безладному процесі», – сказав 28-річний учасник.
Проаналізувавши реакції на контент політиків у соцмережах, авторка виокремила шість стратегій мінімізації впливу політичної кампанії у соцмережах, до яких вдавалися респонденти. Це – обмеження використання соцмереж напередодні виборів, утримання від участі в політичних дискусіях, розфренджування людей, які поширюють політичний контент, блокування та припинення стеження за певними аккаунтами та групами, відмова прийняти запити на дружбу від політиків, скарги на політичну рекламу як неприйнятний контент.
Підпишіться на нашу щомісячну e-mail-розсилку найцікавішого у сфері медіа
