Журналістика без кордонів: як працювати в інтернаціональній команді

липня 16, 2019 • Головне, Етика та якість • by

Зображення: Pixabay, geralt / 20096 Bilder

«Один в полі не воїн» – новий девіз журналістики, що входить в епоху мережевого суспільства, де взаємодопомога та співпраця стають звичними методами роботи. На цьому наголошує німецько-данська журналістка та дослідниця Бріджит Альфтер (Brigitte Alfter) у своїй новій книзі Транскордонна журналістика: покроковий посібник (Cross-Border Collaborative Journalism. A Step-By-Step Guide).

Після публікації Панамських документів, резонансного журналістського ексклюзиву 2016 року, усі заговорили про міжнародну співпрацю журналістів. Один із найновіших прикладів журналістики, що досліджує складні випадки без територіальних обмежень та публікує їх із найбільшим впливом на суспільство, є «Велика крадіжка: Європа» (Grand Theft Europe) – розслідування німецького неприбуткового медіа Correctiv. У проекті взяли участь 63 журналісти з 30 країн, які розслідують найбільші податкові махінації Європи. Вони виявили, що злочинні угруповання щороку крали у країн ЄС 50 мільярдів євро.

Книга Альфтер показує, що сьогодні, коли політики, бізнес та злочинці перетинають кордони, журналісти також мають дивитися далі свого носа. Але як обрати транскордонну тему і розвинути її? Як краще організувати мережу професіоналів? Як зробити роботу інтернаціональної команди злагодженою? Як адаптувати знайдену інформацію для різних аудиторій та типів медіа? Бріджит Альфтер детально відповідає на ці запитання, наводячи багато прикладів та порад з власного досвіду роботи журналістом та на основі інтерв’ю з багатьма іншими журналістами, залученими до міжнародних проектів.

Авторка спершу представляє контекст та піонерів транскордонної журналістики з пізніх 1990-х та ранніх 2000-х, а потім подає чітке визначення концепту: журналісти з різних країн знаходять цікаву кожному з них тему, збираються та діляться матеріалами, а потім публікують готові результати для своїх аудиторій.

Семиетапна структура

За Альфтер, транскордонна журналістика складається з послідовності семи етапів роботи:

  1. мережа,
  2. ідея,
  3. дослідницька команда,
  4. план роботи,
  5. дослідження
  6. публікація
  7. поширення.

Її книга містить просте для розуміння покрокове керівництво всіма цими етапами, доповнене безцінними порадами.

Заступниця директора Міжнародного консорціуму журналістів-розслідувачів (ICIJ) Марина Волкер (Marina Walker), яка координувала проект LuxLeaks, наголошує на важливості взаємної довіри у інтернаціональних командах. Із книги зрозуміло, що транскордонна журналістика не може працювати без довіри, і що вона виключає суперництво.

Щодо суперництва, Альфтер цитує екс-голову команди розслідувачів The Guardian та одного з піонерів транскордонної журналістики в Європі Девіда Лі (David Leigh): «Всі ми звикли думати, що співпраця – це проблема та що кожен інший журналіст – наш конкурент. Необхідно позбутися цього. Потрібно змінити спосіб мислення, аби більше не вважати їх суперниками та мати змогу співпрацювати».

Новий матеріал

На тих, хто припускає, що це найновіше видання книги Альфтер є просто перекладом з німецької, чекає сюрприз. Альфтер додала декілька нових поглядів, наприклад правове регулювання чи міркування безпеки та роль і завдання так званого редакційного координатора у транскордонній команді, «цілу нову посаду», яку, за її словами, часто недооцінюють. Редакційні координатори, пояснює авторка, мають дві основні функції: вони модерують прийняття рішень у команді та є ідейними натхненниками у щоденній роботі.

Щоби на прикладі показати роботу редакційного координатора, вона окреслює досвід Майке Ґослінги (Maaike Goslinga), координаторки команди нідерландського сайту новин De Correspondent, яка в 2017 році з’ясувала, що державне фінансування безпекових рішень з ініціативи «впливових лобістів» було використане для «самозбагачення індустрії». Ґослінга, серед іншого, наголошує на тому, якими важливими для редакційного координатора транскордонних проектів є доступність, розуміння різних традицій, мов та підходів, разом із довірою до суджень журналіста.

У книзі Альфтер постійно наголошує на тому, що створила її як посібник для практиків, що яскраво підкріплено багатьма прикладами та практичними порадами, які подає авторка та респонденти. Альфтер знає, про що говорить, оскільки сама є однією з піонерів транскордонної журналістики в Європі. Разом із колегою Нілсом Мулвадом (Nils Mulvad) у 2005 році вона заснувала мережу журналістів з усієї Європи Farmsubsidy, розслідування якої виявили, що аграрні субсидії ЄС більше сприяли вигоді великих корпорацій, ніж допомагали дрібним фермерам.

Спільно з Journalismfund.eu Альфтер створила європейську мережу підтримки та інфраструктуру для транскордонної журналістики. Зараз вона є керівницею неприбуткової організації Arena for Journalism in Europe, яку заснували в січні 2019 року для підтримки транскордонної журналістики в Європі.

Наукові ідеї

Альфтер є не тільки досвідченим практиком транскордонної журналістики, вона також є її дослідницею з наукової точки зору. У книзі вона спирається на думки науковців, а також включає окремий розділ, присвячений науковому аналізу розвитку транскордонної журналістики. Тут немає протиріч – це просто ще один важливий погляд на питання.

Коли транскордонна журналістика на початку цього століття почала набирати обертів, науковці в галузі журналістики майже не звертали на це уваги, зазначає Альфтер. Втім, коли були опубліковані перші масштабні міжнародні розслідування, такі як WikiLeaks’ cables (2010), Offshore Leaks (2012), LuxLeaks (2014), Football Leaks (2016), Panama Papers (2016) та Paradise Papers (2017) дослідники медіа почали вивчати феномен, що стає дедалі значимішим.

Дотепер науковці аналізували, чим займається транскордонна журналістика, чи спричинила вона зміни в тому, як журналісти описують свою та інші країни, а також який її внесок у європеїзацію журналістики. Більше того, наголошує Альфтер, навіть порівняльне дослідження в царині журналістики, що не фокусується конкретно на міжнародній співпраці, може вплинути на розвиток та розуміння цього явища через формування кращого розуміння культури та практичного аспекту журналістики, що корисно і для інтернаціональних журналістських команд.

Як висновок Альфтер подає ідеї тем для майбутніх досліджень: глибинний аналіз журналістських мереж, оцінка їхніх особливостей, чи всі вони працюють однаково і кого вони обслуговують, охоплюють та з ким взаємодіють. Технологічний набір інструментів для інтернаціональних команд, питання фінансування та тиску спонсорів також варті вивчення. Зрештою, наголошує Альфтер, ці теми дуже важливі і для практиків.

З англійської мови статтю «Cross-border journalism: an exercise in international team-working» переклала Дар’я Діденко

Вперше стаття з’явилася на німецькому сайті EJO 

Підпишіться на нашу щомісячну e-mail-розсилку найцікавішого у сфері медіа

Print Friendly, PDF & Email

Tags:

Send this to a friend