Фото: Pixabay/tianya1223

Як взаємодіють журналісти, які висвітлюють один і той самий конфлікт, але знаходяться з різних його сторін? З якою метою вони використовують цю взаємодію та в чому її переваги й недоліки?

Дослідники Йонатан Гонен (Yonatan Gonen) та Абіт Ходжа (Abit Hoxha) з Єврейського університету та Мюнхенського університету Людвіга‑Максиміліана  шукають відповіді на ці питання у своїй роботі “Взаємодія між журналістами з різних сторін конфлікту: порівняльне дослідження двох конфліктних зон“.

Провівши 58 глибинних інтерв’ю з журналістами, які висвітлювали Ізраїльсько-палестинський конфлікт та конфлікт між Косово й Сербією, Гонен та Ходжа дійшли висновку, що в процесі взаємодії професійна та національна ідентичності журналістів розмиваються, а дружні стосунки часто пов’язані з особистими інтересами.

Спільне між двома конфліктами, що розглядаються, те, що вони є територіальними, затяжними, етнонаціональними та ідеологічними. Але найважливішою ознакою, яка властива обом конфліктам, дослідники називають асиметричність − нерівність військових та економічних ресурсів між сторонами.  Це у свою чергу впливає на роль журналістів у висвітленні ситуації та джерела, які вони використовують для отримання нової інформації. Серед інших факторів важливими є також рівень цензури, розмір бюджету, обмеження доступу до інформації та тиск з боку уряду.

Безпосередня робота журналістів у зоні конфлікту передбачає спілкування з місцевими жителями, військовими зі своєї та протилежної сторони, а також стеження за оновленнями в соціальних мережах. У цьому випадку журналістів, на думку авторів дослідження, можна порівняти з медіаторами − подаючи об’єктивну інформацію, отриману з різних джерел, вони роблять комунікацію між сторонами ефективнішою, формують мирний наратив та допомагають краще розібратися в причинах конфлікту.

То, здавалося б, які тут труднощі?

Справа в тому, що взаємодія з журналістами, які знаходяться з іншої сторони конфлікту, може негативно сприйматися аудиторією. Крім того, існує ризик для особистої безпеки. Так, в ході опитування палестинські журналісти заперечували співпрацю з ізраїльськими колегами, називаючи їх своїми ворогами (втім, тут варто пам’ятати про резолюцію Синдикату палестинських журналістів, яка забороняє будь-яку співпрацю з ізраїльськими журналістами). У той же час їхні колеги з Ізраїлю ствердно відповідали на питання про співпрацю. У випадку з Косово та Сербією журналісти з обох сторін визнали важливість та необхідність взаємодії. Більшість з них стверджували, що саме співпраця допомогла їм глибше зрозуміти природу конфлікту.

Комунікація між журналістами, як правило, відбувається через пошту, телефонні дзвінки, повідомлення в соціальних мережах або особисті зустрічі. Втім, дружні зв’язки, які виникають у результаті регулярного спілкування, в першу чергу побудовані на власних інтересах журналістів, а саме − бажанні отримати інформацію для нових історій. Журналіст із Косово так описав цю ситуацію: “Це виглядає, ніби ти чухаєш мою спину, а я твою, один без одного ми не обійдемося”.

Навіщо співпрацювати з колегами з іншої сторони конфлікту?

Перше, що називають дослідники, це захист особистої безпеки. Особливо це стосується випадків, коли журналісти працюють на чужій території. Тоді захист з боку колег фактично є гарантією їхньої безпеки. Співпраця також може бути корисною для обміну та перевірки інформації. Наприклад, ізраїльські журналісти, дізнавшись про важливі новини у соціальних мережах, можуть зв’язуватися зі своїми палестинськими колегами, аби перевірити достовірність інформації. Іншою причиною співпрацювати з колегами, які знаходяться на іншій стороні конфлікту, є можливість донести важливі повідомлення до їхньої аудиторії. Приміром ізраїльські журналісти зізнавалися, що їхні колеги з Палестини часто передавали їм інформацію, яку самі вони опублікувати не могли через існування жорсткої цензури та тиску з боку уряду. Разом з тим журналісти з Палестини говорили, що їхні медіа не мають такого впливу, довіри та професійної репутації, як ізраїльські, а тому у деяких випадках передати інформацію колегам було найкращим рішенням.

Як характер конфлікту впливає на взаємодію між журналістами?

Проаналізувавши інтерв’ю респондентів, Гонен та Ходжа виявили низку відмінностей між Ізраїльсько-палестинським конфліктом та конфліктом між Косово та Сербією. Це помітно в тому, як самі журналісти сприймають співпрацю: якщо ізраїльські та палестинські журналісти говорили про дружбу та ворожнечу, то для їхніх колег із Косово та Сербії на першому місці були професіоналізм та продуктивність. Інший момент − спосіб взаємодії. Якщо ізраїльські та палестинські журналісти самостійно організовували зустрічі та налагоджували співпрацю, журналісти з Косово та Сербії перетиналися на програмах обміну, які фінансувалися міжнародними організаціями. Остання відмінність, яку виокремлюють автори, стосується журналістської практики. Більшість ізраїльських журналістів відповіли, що потрапляючи на чужу територію, вони ідентифікували себе не через національність, а через професію, що було необхідним для збереження власної безпеки. У випадку з Косово та Сербією журналісти просто не мали в цьому потреби.

Таким чином, дослідження доводить, що характер конфлікту має прямий вплив на взаємодію між журналістами, які представляють різні сторони. Співпраця робить їх менш залежними від інформації, яку надають офіційні джерела.  Але найважливішим є те, що саме завдяки взаємодії журналісти краще розуміють конфлікт та його причини і, відповідно, надають ґрунтовнішу інформацію аудиторії.

Підпишіться на нашу щомісячну e-mail-розсилку найцікавішого у сфері медіа