Обговорення на Donbas media forum. Фото Олени Чуранової

Президентські і парламентські вибори в Україні в чомусь були схожі на президентські вибори в США 2008 року. Нові інструменти мобілізації фанатів, активне залучення соцмереж, імітація особистої взаємодії із кожним окремим виборцем, а також прості повідомлення, які хотіла почути певна частина суспільства. Щоправда, переміг в Україні не Барак Обама, освічнний юрист і політик із практичним досвідом, а комедійний актор без жодного подібного досвіду до моменту свого обрання. 

Нові технічні можливості відкрили горизонти і популістам. Про небезпеку таких реалій та можливості захисту від них часто говорять у професійному журналістському середовищі. Цій темі була присвячена також окрема панель цьогорічному Donbas Media Forum. 

Популізм не з’явився вчора. Політики завжди використовували можливість здобути прихильність громадян простими словами. Втім, популярність соцмереж по всьому світу та миттєвий вихід на широкий загал переформатували цей інструмент із засобу зміцнення демократії та свободи на засіб руйнування, розділу, зброю популістів. 

Джон Постілл у своєму дослідженні «Популізм та соціальні медіа: глобальна перспектива» (Populism and social media: a global perspective) зазначає, що «у кожної країни – свої причини зростання популярності популізму. Це і руйнування, розмивання традиційних культурних цінностей, і економічна нестабільність, і страх перед мігрантами, війною, тероризмом». 

В Україні свої причини популярності популізму. Під час виборів політичні партії та їхні лідери активно використовували соцмережі, аби завоювати прихильність загальними фразами, простими гаслами. 

Голова Наглядової ради Національної суспільної телерадіокомпанії України Світлана Остапа розповідає про такі особливості під час українських виборів: «Більшість партій і політиків використовували соцмережі, щоби зосередитися не на проблемах, порядку денному, який дійсно хвилює країну, а на своїх персонах, своєму лідері. Це були партії “Слуга народу”, “Голос”, “Громадянська позиція”». 

Світлана Остапа додає, що обмежившись такими відеозверненнями та постами, політики відокремили себе від журналістів. «Журналісти не могли поставити їм запитання, і ці відео не надавали відповіді стосовно того, що цікавило журналістів чи частину суспільства, – каже експертка. – Політики говорили те, що їм було вигідно, що було їм цікаво, і те, що йшло на користь, аби здобути більше голосів».

Чи не найпоказовішим прикладом, на що здатні соцмережі в Україні, є кількість голосів та, як наслідок, отримання щорічного державного фінансування партією блогера Анатолія Шарія. «Фактично, партія є віртуальною. В жодному ток-шоу не з’явився жодний представник цієї партії. Сам Шарій 7 років не жив в Україні і спілкується із виборцями тільки через свої блоги», – говорить Остапа. 

Популістські заяви викликають емоції, емоції ж керують соцмережами. Інший яскравий приклад – використання Instagram українськими політиками. Аналітикиня ГО «Інтерньюз-Україна» Ірина Матвіїшин розповідає про цей інструмент, як його використовували у виборчому процесі, та результати дослідження «Мемократія: як користувачі Facebook, Instagram та VK вплинули на склад нової Ради». «В Instagram була повна домінація “Слуги народу”, вони дуже добре володіють інструментами, мають стратегію,  Під час виборів всі топові сторінки, фан-клуби, люди, які дотичні до Кварталу, поширювали позитивні думки і повідомлення. Зрештою, вони посунули присутність всіх інших партій. Те саме і в Facebook. Там майже кожний п’ятий користувач писав про політику. Наше дослідження показало, що результати виборів корелюють із присутністю партії/лідерів у соцмережах”, – каже Ірина. 

Така картина не є суто українською. Джулліано Бобба та Франко Ронкардо проаналізували профілі партій та лідерів у Facebook під час виборів в Італії 2018 року. Дослідження показало, що популісти набагато активніші за інших політиків – публікують у 4,5 більше постів, і кожен їхній допис отримує на тисячу лайків більше. Автори дослідження пояснюють, що «якщо в 90-ті популісти ставали видимими завдяки таблоїдам, то сьогодні цей масштаб і охоплення дають їм соцмережі». 

Також іншим знаковим дослідженням є аналіз того, як соцмережі використовувалися перед референдумом Brexit, коли Велика Британія проголосувала за вихід із ЄС. Журналістка-розслідувачка Керол Кедволладр змогла отримати свідчення Крістофера Вайтлі, співробітника Cambridge Analytica, який підтвердив, що за допомогою даних із 87 мільйонів акаунтів був створений політичний портрет користувача у Facebook, і на кожну окрему людину, з огляду на її страхи та уподобання, спрямовувалася своя реклама. «Цей референдум відбувся практично онлайн. Це була гра на ненависті і страху», – розповідає журналістка, ставлячи під сумнів можливість чесного і прозорого голосування в сьогоднішніх умовах. 

Те саме було зафіксовано і в українських соцмережах – лексика, яка провокує мову ворожнечі, дискредитація опонентів, таргетовані повідомлення на різні групи людей. Крім того, був іще один формат, який спрацював, зауважує Маргарита Клещаєва, керуюча партнерка PlusOne. «У нас велика кількість людей сприйняли серіал як виборчу програму кандидата. І серіал знятий якісно, він дає відповіді на питання, які частина суспільства хоче чути, цей продукт викликає довіру», – каже вона. 

Чи є протиотрута? 

Чи здатне сучасне суспільство протидіяти цим реаліям? Яку роль тут мають відігравати журналісти? Маргарита Клещаєва з PlusOne скептично зауважує: «Інформаційна гігієна не працює. Це утопія, яка, на жаль, не запрацює за нашого покоління точно. Фактчекінг, перевірка інформації – це дуже класно, це мають робити професіонали, але це ніколи не буде робити широкий загал. Не тому, що не вміють, а тому, що не мають внутрішньої потреби». 

Тим не менше, експертки радять журналістам підвищувати якість контенту, слідкувати за дотриманням професійних стандартів. «Треба думати про нові формати, розуміти, як працюють соцмережі, сучасне інформаційне поле», – каже Маргарита Клещаєва. 

Про нові формати говорить і редакторка інформаційної кампанії «По той бік новин» (ГО «Інститут розвитку регіональної преси») Альона Романюк. Вона радить доносити інформацію, зокрема в соцмережах, простою і зрозумілою мовою, розвивати діалоги у коментарях, використовувати візуальну інформацію. 

Протиотрутою мають бути традиційні медіа, переконана голова Наглядової ради Національної суспільної телерадіокомпанії України Світлана Остапа: «У медіа є дві функції, які зберіглися незважаючи ні на що, як би не розвивався інформаційний світ – це функції агрегації та кваліфікації. Тобто саме ЗМІ перевірятимуть інформацію з трьох джерел, і даватимуть тільки перевірену інформацію, а не якусь плітку. І агрегація також важлива, бо в тій кількості інформації, з якою стикається сучасна людина, їй важко виплисти з цього моря, тому їй краще йти до новин, які вже були відібрані певними медіа».

Варто також розуміти, що популісти за допомогою соцмереж позбулися необхідності робити все що завгодно, аби потрапити в ефір і на перші шпальти газет. І тому вони будуть дискредитувати будь-кого, хто намагатиметься фільтрувати інформаційний простір, відбирати найважливіше для аудиторії. Тому сьогодні час для консолідації професійної спільноти, а не для медіасрачів у тих самих соцмережах. 

Підпишіться на нашу щомісячну e-mail-розсилку найцікавішого у сфері медіа