Неурядові медіа організації в Україні стали повноправними гравцями у сфері журналістської освіти, але наскільки вони можуть конкурувати з класичною журналістською освітою?

На думку американських дослідниць Меган Кнайт та Кароліни Хаутін, метою університетської (класичної) журналістської освіти має бути чітке визначення та розуміння цінностей і потреб свого суспільства, налаштування майбутніх журналістів працювати за прозорою схемою стосунків між медіа та їхньою аудиторією, з одного боку, і державою – з другого у процесі збору інформації та її продукування (news production). Класичну освіту з подібними «настановами» і український майбутній журналіст отримує з більшим чи меншим опануванням теоретичних та практичних знань з фаху, залежно від рівня університету та викладачів, які його навчають журналістським дисциплінам.

Коли ж наш журналіст отримує диплом і виходить працювати в поле, то з часом не далеким у майбутньому йому чи їй доведеться удосконалювати свої знання як в теорії (наприклад, зміни у законодавстві, без знання яких журналісту просто не обійтись), так і на практиці (поява нових технічних засобів у процесі отримання та переробки інформації, як-от Ipad). З цього моменту постає питання, як продовжити журналістську некласичну освіту.

Хоча  дехто з  медіа-експертів і підтримує думку, що після завершення університету українські журналісти більше ніяким чином не розвиваються (Юрій Палійчук, медіа-експерт) , та самі журналісти під час глибинних інтерв’ю вказують на зовсім інші проблеми.

По-перше, семінари чи курси з підготовки практикуючих журналістів зазвичай відбуваються в Києві. Дуже рідко – у великих містах України (Харків, Дніпропетровськ, Львів, Сімферополь) і практично ніколи – в обласних центрах.

По-друге, не завжди редакції отримують інформацію про подібні заходи, що дає підстави говорити про неефективну та погано налагоджену систему її розповсюдження та отримання. Наприклад, потрібно вступити в певну групу (Journalists) однієї з соціальної мережі (Facebook), чи підписатися на розсилку групи “MediaUkraine” в Групах Google (для цього треба мати свій акаунт на gmail). Не всі журналісти з регіонів користуються послугами зазначених мереж, отже, у них немає змоги дізнатися про некласичну журналістську підготовку цим шляхом.

Однак, як зазначають самі журналісти, не завжди неотримання якоїсь інформації про журналістську освіту є прогалиною того чи іншого НУО, яка пропонує удосконалити свої фахові знання чи отримати нові. Нерідко самі обласні чи маленьких міст редакції, на чолі яких стоять люди старшого віку, не займаються налагодженням контактів з медіа-фахівцями, що пропонують свої послуги з некласичної освіти. Причини цьому  – різні: брак коштів, аби відправити журналіста на навчання, якщо воно платне; брак коштів для майбутньої реалізації нових ідей, приклади яких запозичують з того ж таки Заходу, який здебільшого орієнтується на принципи Кнайт та Хаутін, згадувані на початку;складність у створенні в регіоні, який знаходиться далеко від столиці, власного проекту на базі нових знань після семінару чи курсу з некласичної освіти; несприятлива політична та суспільна ситуація для витрачання часу на підвищення кваліфікації журналіста тощо.

Наступна проблема в некласичній журналістській освіті – форма проведення самого навчання. Зазвичай, стаціонарні курси дуже короткі (максимум – 5 днів) і перенасичені інформацією.

Є ще і форма дистанційного навчання, однак для багатьох практикуючих журналістів мінуси такої підготовки полягають в тому, що система контролю за процесом опанування інформації або повністю відсутня, або фактично відсутня, що зменшує в рази ефективність навіть найкращого за змістом курсу. Окрім того, часто при такій формі викладання не відбувається комунікація між учасниками набраної групи.

Але найголовнішою проблемою для самих таки журналістів є час, який вони мають знайти для некласичної освіти. Адже люди, які працюють, мають виконувати роботу, за яку їм платять. І якщо постає вибір, чи поїхати в інше місто на короткі курси і втратити певну частину заробітної плати, чи залишитись на місці без матеріальних втрат, то український журналіст скоріше вибере останній варіант. Це пояснюється тим, що високу зарплату отримує лише 3% медіа-спеціалістів (за даними он-лайн опитування в рамках дослідження ринку праці, презентованих 16.12.2011).

Однак серед мінусів некласичної журналістської освіти є, звісно, і плюси. Взагалі, дуже добре, що вона є (хоча, здебільшого, за допомогою фінансування іноземних інвесторві). Українські журналісти, особливо з регіонів, вбачають у цьому хорошу можливість налагодити контакти з журналістами великих міст та столиці, отримати нові знання та зуміти їх застосувати до сучасних політичних реалій. Однак проблема останнього бажання – саме застосувати отримані знання, а не пристосувати, як відбувається здебільшого в наших ЗМІ.