Як журналістам домовитися про правила роботи і як їх виконувати? Чи має цей процес контролювати держава і яким чином? На що мають бути спрямовані механізми само- та співрегуляції медіа за сьогоднішніх умов та викликів?

Про це говорили під час розмови про перспективи розвитку механізмів професійного регулювання журналістів у рамках організованої «Інтерньюз-Україна» конференції National Media Talk, що відбулася 25 жовтня.

Сьогодні у питанні саморегуляції професійного середовища українських журналістів – чимала плутанина. Як пояснює головний експерт із медійного права Центру демократії та верховенства права Ігор Розкладай, у нас діє кілька органів, що належать до сфери регулювання медіа. По-перше, це Національна спілка журналістів України – орган, що залишився як трансформований спадок СРСР і за українським законодавством належить до так званих творчих спілок.

Ігор Розкладай

По-друге, це Незалежна медіапрофспілка України, завданням якої є захист трудових прав і її діяльність жодним чином не стосується змісту роботи медіа. По-третє, існує Комісія журналістської етики і по-четверте – Незалежна медійна рада. Остання, за словами Ігоря Розкладая, є не органом саморегулювання, а експертно-журналістською організацією, яку створили НУО, аби допомогти журналістському ринку виробити підходи до вирішення наявних у галузі проблем, говорити про якість контенту, наративи та межі допустимого.

Співрегулювати чи саморегулювати

«У тому фреймворку, який у нас зараз є, все шматками, недороблене, з купою скандалів і поганих історій», – каже Ігор Розкладай. У новому законопроекті про медіасервіси закладено механізм співрегулювання. Ми намагаємося допомогти ринку вирости, розробити кодекси поведінки, але не відпускаємо це на вольницю, принаймні на цьому етапі розвитку медіаринку. І знову ж таки постає запитання, чи є в нас в Україні медіаринок», – каже юрист.

Уляна Фещук

Співрегулювання передбачає участь як держави, так і медіа у виробленні політик. Водночас, є сфери, що мають бути контрольовані винятково державою, погоджуються учасники обговорення. До таких заступниця голови Нацради з питань телебачення та радіомовлення  Уляна Фещук відносить питання національної безпеки, накладення санкцій, моніторингу мовних квот, ліцензійних умов. Разом з тим, є сфери, де механізми та підходи мають бути більш гнучкими, додає Ігор Розкладай. «Звісно, краще, якщо ринок розуміє, що йому вигідніше самостійно домовитися про певні правила гри, бо інакше прийде регулятор і надає по шапці. Це те, куди нам зараз добре було б рухатися», – каже він.

Слабкі беззубі леви

У всіх країнах є приблизно однакові кодекси журналістської етики, зазначає медіаекспертка та голова Наглядової ради Національної суспільної телерадіокомпанії України Світлана Остапа і у всіх країнах мають бути приблизно однакові правила гри. «Інше питання, чи існує в Україні саморегуляція і чи можлива вона на цей момент у цих умовах, – додає вона. – Комісія журналістської етики існує з 2002 року, але вона не впливова на ринку. Чому? Тому що за його поділу між олігархічними телеканалами всі, хто не зацікавлені в саморегуляції, її впритул не бачать, їм не цікаво, що вона вирішує. Та це не означає, що її не повинно бути. Комісія працює, все одно виносить свої рішення, до неї звертаються дуже різні люди, організації, органи влади і навіть телеканали».

Президент Академії української преси, професор Валерій Іванов у цьому контексті говорить, що інструмент саморегуляції у вигляді прес-рад не може бути по-справжньому сильним. «Прес-ради у всьому світі – це слабкі, беззубі леви. Хтось бере до уваги їхню роботу, а хтось ні. Це моральний орієнтир, і добре що він існує для підтримання рівня професії», – каже він.

Валерій Іванов

Світлана Остапа наголошує, що Комісія з журналістської етики надає можливість досудового вирішення проблем. А стосовно впливовості, експертка наводить позитивний приклад Бельгії, де подібний орган фінансово підтримується частково спілкою журналістів, частково державою і частково великими телеканалами. На її думку, медійні гравці не можуть не реагувати на рішення організації, якій надають кошти.

За спостереженням Світлани Остапи, поки що українські медіа недостатньо переймаються питаннями саморегуляції. Долучаються до цього лише деякі ЗМІ, що працюють за професійними стандартами. Переважна більшість великих телеканалів не реагують на рішення Комісії з журналістської етики, навіть перед загрозою судових позовів. «У них багаті юридичні служби, сильні юристи, готові йти до суду. Для них не важливі подібні рішення», – пояснює вона.

Журналісти і професійні стандарти

Журналіст «Громадського» Богдан Кутєпов вважає, що не потрібно поспішати з державним регулюванням медійної сфери. Насамперед треба визначитися хто є і хто не є журналістами. Прес-карта при цьому не може бути достатнім запобіжником, зауважує він, наводячи приклад «журналістів-тітушок» із посвідченнями, яких свого часу використовували на виборах.

Богдан Кутєпов

Реагуючи на коментар із залу про можливе створення чорного списку медіа, експерти Світлана Остапа та Ігор Розкладай нагадали про спроби експертного медійного кола створити список ЗМІ, які відповідають стандартам – однак і цей шлях не рятує. «Немає жодної людини в цьому залі, яка не може потенційно вчинити правопорушення. Так само може трапитися з медіа. Можуть змінитися журналісти чи власник, як це відбулося із каналом ZIK, хоча бренд залишився той самий. У цій ситуації важливіше вчити людей критичному мисленню», – переконаний Ігор Розкладай.

Фото надані прес-службою NMT

Підпишіться на нашу щомісячну e-mail-розсилку найцікавішого у сфері медіа