Чому праві популісти Європи ненавидять суспільних мовників

липня 29, 2019 • Головне, Медіа і політика • by

Після відставки з поста віце-канцлера Австрії через скандал «Ібіца-Гейт» Гайнц-Крістіан Штрахе (Heinz-Christian Strache) заявив, що планує подати до суду через таємно зняте відео

«Ібіца-Гейт» – скандал, що спричинив крах австрійського уряду у травні, – став свідченням ставлення австрійських правих популістів до преси та суспільних мовників. Втім, цей випадок не поодинокий – в усій Європі праві популісти прагнуть взяти під контроль суспільні медіа. 

Коли були опубліковані таємно зняті кадри, де колишній віце-канцлер Австрії та лідер правої популістичної Австрійської партії свободи (FPÖ) Гайнц-Крістіан Штрахе (Heinz-Christian Strache)  із захватом говорив про продаж своєї країни жінці, яку вважав російською мільярдеркою, коментатори всієї Європи висловили шок і обурення.

Слова Штрахе були скандальними на багатьох рівнях: намір до корупції, готовність вступити в змову та використовувати державні кошти для боротьби з медіа та підриву австрійської демократії. Його слова викликали занепокоєння, природно спричинили суспільний резонанс та зрештою призвели до його відставки з уряду. Втім, одному з аспектів приділили відносно небагато міжнародної уваги: йдеться про плани Штрахе щодо австрійського суспільного мовника ORF.

Контроль порядку денного

Журналіст ORF Армін Вольф часто має конфлікти з політиками Австрійської партії свободи

ORF роками вибудовувала репутацію медіа з найвищим рівнем довіри та найпопулярнішого новинного ресурсу. Вона часто була на ножах з Австрійською партією свободи та деякими політиками звідти. Найвідоміший журналіст ORF Армін Вольф (Armin Wolf) не раз наражався на гнів FPÖ за притягнення її до відповідальності у своїх сильних та  неупереджених репортажах та інтерв’ю. 

Не дивним тоді видається те, що Гайнц-Крістіан Штрахе бачить у громадському мовнику ворога і прагне його знищити. Тієї доленосної ночі на Ібіці у 2017 році, що потім спричинила масштабну політичну кризу, Штрахе відверто розмірковував над втіленням «орбанізації» австрійського медіаландшафту. Перш за все він окреслив можливість змусити найбільший таблоїд Австрії Kronen Zeitung змінити редакційну позицію за умови отримання фіктивною російською мільярдеркою, з якою щойно познайомився, контрольного пакету акцій газети. 

Потім він звернувся до теми ORF, що, за його припущеннями, мала залишитись єдиною перепоною для його партії, оскільки Kronen Zeitung вже став підтримувати FPÖ і допоміг тим виграти наступні вибори. «Якщо ми потрапляємо в парламент, то можемо уявити приватизацію мовника […] Ми можемо уявити повну перебудову ORF», зазначив політик.

Якби мрії, висловлені Штрахе напідпитку, стали реальністю, їхній вплив був би колосальним. Можливість FPÖ встановлювати та контролювати громадський порядок денний була би майже абсолютною за умови перетворення ORF на рупор правих націоналістів та наявності у якості союзника головного таблоїда країни. 

Курс на зіткнення

Штрахе не самотній у своїх ідеях. Майже всі праві популістичні партії Європи плекають подібні амбіції. Існує багато причин, чому праві популісти зневажають суспільних мовників. Ці причини різняться залежно від країни, але є і спільні риси. Зокрема, те, що місія суспільних мовників –  представити усі прошарки суспільства – суперечить твердженню популістів, що вони – єдині представники від народу. Вони також люблять наголошувати на упередженості щодо них частини умовно лівої еліти, що ігнорує «реальних людей», представниками яких себе вважають праві популісти.

Прагнучи до обґрунтованого та об’єктивного висвітлення, суспільні мовники стають опонентами політикам, що часто звертаються до брехні, дезінформації та теорій змови, аби отримати політичні результати.

Праві популісти переконані, що якщо зробити суспільного мовника лояльним до себе, то вже не варто боятись небажаної критики. Також стає набагато легше виграти вибори, якщо за тобою стоїть сила найбільшого новинного ресурсу країни. 

Отже, за будь-якої зручної можливості праві популісти роблять спроби взяти під контроль суспільних мовників. Іноді їм це вдається. Суспільні мовники Угорщини та Польщі, наприклад, втрачають свою незалежність. Зараз вони повністю підконтрольні правим консервативним урядам, що використовують їх для просування своїх політичних інтересів.

У Данії популістично-консервативний уряд збільшив контроль над данською суспільною телерадіокомпанією DR, скоротивши її бюджет та міцніше прив’язавши до держави. В Італії панівна коаліція з ультраправої Ліги та популістичного Руху п’яти зірок призначила президентом суспільного мовника RAI  журналіста-євроскептика з репутацією поширювача фейкових новин.

Легка мішень

Частиною проблеми є те, що суспільні мовники – легка здобич. Попри наявність беззаперечних доказів їхнього позитивного соціального та політичного впливу (наприклад, шляхом підвищення політичної обізнаності), останніми роками багато говорять про невдоволення суспільними мовниками, що робить їх більш вразливими до нападів. 

Багато людей заявляють, що суспільне мовлення не варте вкладених у нього грошей. Ліцензійні збори, що є джерелом фінансування мовників і гарантують їхню незалежність, є об’єктом постійної критики. Їх часто вважають невиправдано високими, і щодо них дуже просто здійняти хвилю обурення.

Багато правих популістів, включно з FPÖ та німецькою AfD, прагнуть збільшити це незадоволення, використовуючи його у своїй війні проти цих демократичних установ. Популісти Швейцарської народної партії підтримали референдум 2018 року про скасування ліцензійного збору, що фінансує швейцарського суспільного мовника SSR. Пропозицію було рішуче відхилено, але якби швейцарці проголосували за такий крок, це стало би серйозною загрозою для майбутнього суспільного мовника.

Журналістика в інтересах суспільства

Якщо суспільні мовники зазнають таких ризиків, що можна зробити для їх захисту? Чи що вони можуть зробити, аби захистити себе? На це запитання немає простої відповіді. В епоху фундаментальних змін звичок сприйняття новин суспільні мовники мають радикально змінитись, щоби стати органічною частиною сучасного життя. Їм також необхідно на прикладі довести, чому саме зараз вони важливі як ніколи та яку цінність мають для суспільства. Вдалим прикладом журналістики, що викликає суспільний інтерес та має глибокий вплив, є високо оцінені розслідування щодо Cambridge Analytica  та щодо фінансування Ароном Бенксом (Arron Banks) Найджела Фараджа (Nigel Farage), так само як і сміливі інтерв’ю Арміна Вольфа для ORF.

Втім, з іншого боку, суспільство теж має берегти мовників: голосуванням за партії, що готові захищати свободу преси, а також заступатися за суспільних мовників, коли вони під загрозою. 

Переклад з англійської мови статті «Why Europe’s right-wing populists hate public broadcasters» Дарії Діденко

Підпишіться на нашу щомісячну e-mail-розсилку найцікавішого у сфері медіа

Print Friendly, PDF & Email

Tags: , , ,

Send this to a friend