Фото: Архів Івети Янсової

Такі академічні напрямки, як дослідження фанатських рухів, поп-культури чи навіть культурологічні студії у Чехії мусять постійно боронити свої позиції. Проте, торік вийшов перший переклад із серії «канонічних» книг і навіть навчальні картки «Міні-теорії в медіа», які спонукають глибше зануритися в терміни й теорії досліджень фан-рухів та ігор. Її автори – теоретикиня Івета Янсова (Iveta  Jansová) та її колега Зденєк Загора (Zdeněk Záhora).

«У навчанні ми також залюбки грали й створювали такі допоміжні засоби», – пояснює в інтерв’ю для EJO Івета Янсова, яка в рамках спеціальності «Медіа та культурологічні студії» при Університеті Палацького в Оломоуці викладає – єдина в Чеській Республіці – студії фан-рухів.

Ваші навчальні картки спрямовані на вивчення теорій ігор та фан-рухів. Обидві спеціальності досліджують ігри фанатів, і в певному сенсі концепція гри проектується в завершальну форму. Як у вас з’явилася ця ідея?

Cпочатку ми просто сиділи собі в кав’ярні й розмовляли про свої спеціальності й термінологію. З’ясували, що досить багато термінів переплітається, навіть коли подивитися на них трохи з іншої перспективи. Власне, гравці власне часто є фанами, а в їхніх практиках цікаво те, як виникають різні ігрові теми. Потім ми зрозуміли, що нам обом подобається грати, і що навчаючись робили собі такі картки як допоміжний засіб. Кажемо: чому б не зробити такі для наших студентів, щоби вони не мусили собі робити їх самі? Проект виникав з електронних листів, де ми знову дискутували про терміни, які необхідно висвітлити. Так тривало два роки.

То це, виходить, посібник для ваших студентів?

Дослідження фан-рухів та ігор дуже специфічні, це скоріше можна сприймати як надійний вказівник. Водночас там є терміни з медійних чи культурологічних студій, як-от гегемонія, ідеологія або міфи, що пов’язані з нашими спеціальностями. Ми жартували, що будемо застосовувати це на іспитах, і кожен студент буде тягнути картки. Дослідження ігор, порівняно зі студіями фан-рухів, має як спеціальність куди міцнішу основу, передусім завдяки зусиллям Ярослава Швелха й великої групи дослідників гри.

Що читач дізнається і з чим познайомиться через ваші карти?

Мій колега Зденєк Загора практичніший, тому там є термінологія з ігрового дизайну й процесу розробки ігор. Я, навпаки, більш теоретична й орієнтуюся на «підривну творчість», намагання якось протиставити себе системі. Нам, сподіваюся, вдалося вмістити на папір основні терміни для людей, які хочуть отримати уявлення про щось у дослідженнях фан-рухів чи ігор. Звісно, не зайвими були би ще кілька видань карт. Йдеться про суб’єктивний вибір.

«Ми жартували, що будемо використовувати це на іспитах, і кожен студент тягнутиме картки». Фото: Архів Івети Янсової

«Міні-теорії в медіа» вийшли наприкінці минулого року. Які поки що відгуки на них?

Із відгуків студентів ми впевнилися, що це проект зі специфічним призначенням. Люди  оцінили би щось більш загальне. Карти не можна сприймати як самодостатній посібник. Складно придумати визначення терміна для маленької карти, ми їх переробляли – допомогли відгуки від рецензентів. Ми обдумали реакцію і хочемо зробити карти також для медійних чи культурологічних студій.

Ви говорили про підривну діяльність фанів. Можете навести приклад?

За Джоном Фіске, творчість фанатів є символом поп-культури. Це повідомлення, яке люди переймають із телесеріалу, комп’ютерної гри чи слухаючи поп-зірок. Їхні улюблені шоу закінчуються; вони собі кажуть «нізащо» й пишуть наступні історії. Або якась публіка протестує, доки серіал не відновиться. Цей споживацький активізм, звісно, тепер легший – з цифровими медіа.

Дослідження фан-рухів – усталена спеціальність в американському контексті. А чи змінюється загальний погляд на фаната? Як пише Фіске, раніше, наприклад, фанатів «Зоряного шляху» піддавали остракізму.

Якщо сьогодні когось назвати диваком, то це не є, навпаки, чимось образливим. Однак у 80-х та 90-х роках це було майже як уявлення про вбивцю-психопата. Медіа-репрезентація фанатів була такою жахливою, що їх сприймали як людей, не здатних на соціальне життя й розрізнення вигадки й реальності. Таких висновків дійшли теоретики на кшталт Фіске та Генрі Дженкінса, які сказали: «Чекайте, фанат – це активний споживач, тому ми маємо ним цікавитися».

Я особисто переконана, що це не так – більшість людей приймають те, що роблять виробники, й тільки дискутують про це. Активізм фанатів у доцифрову епоху був доволі обмежений, нам відомо тільки кілька окремих випадків із Шерлоком Голмсом чи «Зоряним шляхом».

Тепер, завдяки інтернету, дуже добре видно, коли фанати щось починають. Такі кампанії «знизу» можуть бути монструозними, коли компанії-виробники роблять промах. Наприклад, навколо нового сезону популярного британського серіалу «Доктор Хто» йде найбільша суперечка стосовно того, що тринадцятий «доктор» – це жінка. Запеклі фанати кажуть, що Доктором Хто не може бути жінка, а інша група запеклих фанатів та академіків їм опонує, що якраз може, що це ідеально пасує до наративу й має сенс. Із комерційного погляду є розумним орієнтуватися на фанатів, тому й виникає більш позитивний їхній образ – із ними добре ладнати, бо вони завжди купуватимуть товари.

Що можуть принести дослідження фан-рухів медійним студіям? Межі між цими дослідницькими галузями дуже тонкі.

Фанати, гадаю, це новатори практик, які стали звичайними і для пересічних користувачів – майже кожен із нас може відкрити Twitter, YouTube-канал чи Instagram і почати продукувати власний контент. Відбулася демократизація інструментів, і тепер це легше, ніж будь-коли досі. Якщо раніше ти хотів записати якусь музику, винаймання студії коштувало багато грошей. Сьогодні тобі досить мати телефон.

Медійним студіям це може принести погляд на споживача, який не хоче тільки сидіти й клацати пультом, а хоче поділитися, пояснити свою точку зору і заперечити: «Це мені не подобається, бо цей персонаж не відповідає моєму міноритарному досвіду». Але в Чехії нам би здалося нечуваним, наприклад, написати авторам «Ординаторської в трояндовому саду» (Ordinace v růžové zahradě – серіал): «У вас там стереотипні й нецілісні персонажі». А за кордоном це звична річ.

Яку позицію займають дослідження фан-рухів у чеській академічній сфері?

Мені пощастило, що в Оломоуці в мене розв’язані руки. Це завдяки тому, що я закінчила та викладала культурологічні студії. Дослідження фан-рухів та культурологічні студії пов’язані одне з одним; не можна сказати, де кінець і початок. Тривалий час ми були єдиною інституцією, де ви могли записатися на такий курс – і він мандрує зі мною, тому у весняному семестрі буду його викладати в Університеті Масарика.

Коли скажеш «дослідження фан-рухів», то люди не знають, що й думати. Фанат у їхніх очах – це переважно якийсь футбольний уболівальник. Дилентантське уявлення – дике, і навіть в академії справи не набагато кращі. Коли я захищала свою дисертацію, було цікаво спостерігати за реакцією професорів. Комісія складалася з людей, які довго займалися історією; саме слово «фан» на них справляло враження чогось недоречного, наче це зменшувальне ім’я. Але в той момент, коли ви починаєте підкріпляти це міждисциплінарними теоріями – вже розуміють, про що це. Але ми все одно першопрохідці. Це пов’язано зі станом студій поп-культури та культурологічних студій. Попри те, що Ірена Рейфова починала в цілому рано викладати їх уже в 90-х, усе ще важко пояснити й обґрунтувати, нащо здалася ця дисципліна. Чимало з нас споживає популярну культуру, її вплив беззаперечний, але, попри це, місце популярної культури в академічній сфері потрібно постійно обстоювати.

А можуть дисципліні допомогти й актуальні серії #POPs видавництва Akropolis, де вийдуть переклади теоретиків фан-рухів Джона Фіске й Генрі Дженкінса та інших?

Думаю, це хороший і помічний крок, це може зацікавити студентів. Хоча це здається дивним, але читання англійських текстів – не якась самоочевидна річ. Фіске можна закидати багато чого, але більшість його концепцій усе ще актуальні – показують, чому і як із продуктами популярної культури люди поводяться інакше, ніж задумувалося спочатку. Усе це, завдяки збігу обставин, переклади текстів, які кажуть: «Глядачі не дурні, не чекають тільки, поки їм хтось щось згодує. Вони граються з текстами популярної культури й користуються ними з різних причин, навіть якщо тільки для задоволення». І це цікаво!

Одна з карт пояснює поняття «ака-фан», тобто академік-фанат. Фанаткою чого є ви?

Викладаю студії фан-рухів і цікавлюся публікою, але парадоксально – я дуже консервативна. Цікавлюся телесеріалами: на магістерці я займалася кримінальними серіалами з жіночими персонажами – крізь країни та історію. Цікавлюся цим професійно, але це також моя guilty pleasure. Останнім часом мені найбільше подобається дансько-шведський «Міст». Запоєм (binge watching – одна з гральних карт до теорій фан-рухів та досліджень ігор) щойно додивилася британську «Марселлу», й мене вона здивувала – такої специфічної, цілісної героїні давно не бачила. А так моїми зірками вже 15 років є «Закон і порядок: Спеціальний корпус».

Фіске бачить культуру як відображення суспільних та політичних рухів, як дзеркало суспільства. Що каже останній сезон «Закону й порядку» про нашу сучасність?

Нічого хорошого. Серіал нас витягує з упереджень, переосмислює різні уявлення про маскулінність. Тут цікаво пропрацьоване питання материнства, транс-тематика, різноманітність. Найбільше резонує тема сексуального насильства, яка є структурною проблемою, й виробники серіалу її вирішуют від самого початку. Насильство в серіалі – не тільки над жінками, а й над чоловіками. Йдеться про вчинок, який важко довести, але тепер це змінюється. Минулий рік був символічним, бо про це говорили з усіх боків – і «Закон і порядок» з цього погляду випередили всіх на двадцять років.

З чеської мови текст переклала Марія Косенко

Підпишіться на нашу щомісячну e-mail-розсилку найцікавішого у сфері медіа