На фото: Євген Федченко Автор: Юрій Панін

За 6 років проєкт StopFake з фактечекінгової ініціативи перетворився на потужну медіаплатформу з освітніми та аналітичними функціями. У 2020 році став партнером Facebook із протидії дезінформації. Про основні виклики та роботу на тлі пандемії COVID-19 в інтерв’ю EJO розповів директор Могилянської школи журналістики та співзасновник платформи StopFake Євген Федченко.

EJO: Початковою метою вашого проєкту було виявлення російської пропаганди та фейків, а тепер StopFake – це ще й освітня платформа. Як відбувався цей розвиток?

Євген Федченко: За цей час проєкт пройшов дуже різні стадії. Ми починали з фактчекінгу як основного нашого підходу. Хоча це не було заплановано – ми діяли відповідно до ситуації, яка у 2014 році складалася в Україні. Коли ми починали, фактчекінг ще не був у трендах медійної діяльності, і цим майже ніхто не займався. Тоді про дезінформацію та російські впливи ще не говорили на глобальному рівні. Потім це стало мейнстрімом, з’явилося більше подібних платформ.

На кожному етапі розвитку  ми намагалися вирішувати нагальну потребу. Коли було потрібно викривати та спростовувати фейки – ми робили це; коли інформації стало дуже багато – ми почали її аналізувати та робити медіадослідження; коли ми отримали після аналізу теоретичну базу – почали закладати ці знання в освітній процес. Спочатку зробили з цього курс для студентів-журналістів з фактчекінгу, а також передавали знання викладачам з інших університетів, щоб вже вони навчали своїх студентів. Далі почали працювати з активістами у регіонах, щоб вони працювали вже з населенням та пояснювали суть та інструменти дезінформації. Потім було навчання шкільних вчителів, розробка шкільних курсів з медіаграмотності. Попри це, говорити, що проблема вирішена чи наближається до вирішення неможливо.

Коли проєкт розпочинався це була громадянська ініціатива небайдужих людей. Як з фінансової точки зору це впливало на розвиток?

Коли починався StopFake все відбувалося на хвилі волонтерства в Україні. Наш проєкт став одним з прикладів такого волонтерства – ми знали, що можемо вирішити проблему, і діяти потрібно тут і зараз. На той момент у нас в університеті вже були інтелектуальні та технічні ресурси, тому ми просто почали їх використовувати. Але, звичайно, зі зростанням нам стали потрібні більші ресурси – тоді ми почали краудфандінг, і люди нас підтримали. З часом це перестало працювати, і ми почали шукати донорів. У період 2015-2019 років нас активно підтримували різні фонди та дипломатичні установи.

Зараз ми вже самі себе забезпечуємо: пропонуємо різні освітні та аналітичні послуги та продаємо їх. StopFake – це неприбуткова організація, але ми продаємо послуги, щоби підтримувати існування проєкту. Адже наші користувачі не платять нам за розвінчування фейків та ніколи цього не будуть робити. Разом з тим, велику кількість тренінгів з медіаграмотності ми проводимо pro bono, бо це наша соціальна відповідальність. І це те, що відрізняє нас від подібних профільних організацій. Зараз наша мережа клієнтів охоплює як урядові, так і неурядові установи, ми також офіційно приєдналися до Міжнародної мережі мережі фактчекінгу (IFCN).

Не отримувати фінансування від уряду України – це ваша принципова позиція? Чи просто таких пропозицій не було?

Так,  ми ніколи не отримували жодної копійки від українського уряду. І це була наша принципова позиція, тому що це могло би поставити під сумнів достовірність нашої роботи. Чому люди повинні нам довіряти, якщо ми співпрацюємо з урядом? З одного боку, наша інформація завжди була і є відкритою, ми нею ділимося з урядовими установами. Але ми ніколи не вступали у фінансові відносини з державними установами.

Ваша діяльність – це журналістика чи активізм?

Якщо мені хтось каже, що може чітко провести межу між журналістикою та активізмом, то я поставлю це під сумнів. І це стосується не лише України. Навіть якщо хтось із журналістів буде запевняти, що має чітку межу між тим, що він пише чи знімає, та тим, що він думає, то це неможливо. Тому що все, що робить журналіст, у будь-якому разі буде результатом його думок. Тому показні прагнення до відстороненості можуть бути красивим жестом, але не практичною реальністю. Бо всі мають свої погляди та переконання, яких вони дотримуються під час своєї роботи. Ми завжди зазначаємо, що, можливо, ми не є об’єктивними, але їє прозорими у тому що, чому та як робимо. Ми також прозорі у тому, на яких позиціях стоїмо, але з методологічної точки зору наша робота не викликає зауважень.  Ми журналістський проєкт, але те, що нас спонукало його робити – це активістська позиція. За задумом, ми очищуємо інформацію від дезінформації та розчищаємо місце для журналістики. Тобто у нас така собі санітарна функція, пов’язана із журналістикою.

Проблему дезінформації фактично не можна вирішити. Вона настільки багатошарова, що на кожному з рівнів цієї проблеми відбувається її еволюція. Як тільки ми стримуємо її в одному місці, вона легко переходить в інше. Як тільки ми її спростовуємо для однієї аудиторії, вона так само може перейти на іншу. Дезінформація – це дуже гнучкий інструмент, який має високу «заразність» та легку поширюваність.

Платформа StopFake функціонує 13 мовами, 11 з яких – офіційні мови ЄС. Як ви до цього прийшли?

Вибір мов став результатом нашого спостереження за еволюцією феномену дезінформації та тим, куди він рухається. Ми побачили, що якісь речі починаються в Україні для впливу на українську аудиторію, а потім, у разі ефективності цих методик,  задіюються вже в інших європейських країнах. Цікаво, що таким чином поширюється не лише дезінформація у цих країнах про Україну, але й дезінформація щодо суто внутрішньої проблематики цих країн. Тому одним із наших завдань ми також ставили собі підняття рівня усвідомлення цієї проблеми шляхом перекладання наших спостережень цими мовами. Наші редактори також  вивчають медіаландшафт цих країн, і знаходять там приклади на суто місцеві теми, які не мають до України жодного відношення, але ця дезінформація поширюється за допомогою відпрацьованих в Україні інструментів.

Чи співпрацюєте з подібними європейськими ініціативами?

Так, ми співпрацюємо з багатьома європейськими організаціями, тому що поширення дезінформації – це та проблема, яку не можна вирішити самотужки. І ця проблема поширюється як пандемія – не можна боротися в одному місці, якщо вона поширюється в інших. Тому ми знаходили у кожній країні принаймні одного такого партнера. У Чехії, наприклад, їх двоє («Європейські цінності» та АМО). Ми не маємо стабільних партнерів у Польщі чи Німеччині, але так чи інакше співпрацювали з дуже різними проєктами. І саме завдяки такій розгалуженій мережі збільшувався ефект нашої діяльності.

Чи можна сказати, що моделі впливу на сусідні регіони подібні до тих, що використовуються в Україні?

Дезінформація і в Україні, і в інших європейських країнах має одну мету – породження політичного та соціально-економічного хаосу і невпевненості. І вона виконує ці функції в кожній країні по-різному.

Наративи впливу у країнах Східного партнерства були абсолютно подібними, зробленими за однією схемою. Для цього використовувалися псевдолокальні, маргінальні медіа, які «розкручували» ці теми за допомогою різного вірусного та неавтентичного контенту. Тобто, наприклад, групи у Facebook створюються для однієї тематики, а потім у них починають публікувати політичну інформацію. Тобто підписники цих груп стають учасниками політичних впливів. Це класична вепонізація (weaponizing – від англ. озброєння) інформації.

Чи помітили ви за 6 років зміни у наративах, формах та методах поширення неправдивої інформації?

Одним з наших спостережень є відмінність у використанні платформ розповсюдження цієї дезінформації у різних країнах. В Україні спочатку було російське телебачення, потім це перемістилося у російські соціальні мережі. Коли ці два джерела інформації були обмежені в Україні, дезінформація перемістилася у загальносвітові медіа. Окремий аспект – це створення місцевих, квазінезалежних медіа, які працюють в абсолютно російському наративі. Інші країни, наприклад, у цій схемі розповсюдження дезінформації не мали компоненту «російське телебачення», але мали російські соцмережі. Наприклад, у Німеччині дуже активно використовується мережа Vkontakte – не тільки серед російськомовних, але й серед німецькомовних жителів ФРН. Зокрема, Vkontakte активно використовують та поширення праворадикальної та популістської інформації різні внутрішньо німецькі сили. А все тому, що ця платформа абсолютно ніяк не контролює контент, що розповсюджується.

Чи зазнаєте ви критики? На що вона спрямована?

Зрозуміло, якщо займаєшся проблемою російської дезінформації, то залишатися довго в комфортних умовах не вдасться. Ми постійно перебуваємо під «хейтерським бомбордуванням» за допомогою дуже різних інструментів. Починаючи від примітивних DDOS-атак на наш сайт до атак у коментарях під нашими матеріалами. Також за допомогою постійних скарг відбуваються спроби заблокувати наші офіційні акаунти у соцмережах. Але зараз ми стали офіційним партнером Facebook в Україні, тому здійснювати атаки стало набагато важче. Тобто спротив є дуже великим, і він завжди надходить із різних сторін. Часто це не конструктивна критика нашої роботи, а персональні хейтерські нападки на членів нашої команди.

Що стало головним викликом у роботі StopFake під час пандемії коронавірусу COVID-19?

Пандемія створила умови для актуалізації нашої діяльності. Криза коронавірусу вкотре показала, як легко можна маніпулювати інформацією, а також наскільки низький рівень імунітету в аудиторії до чутливих тем. І це стосується усього світу, а не лише України. Стратегії та інструменти, а також джерела поширення дезінформації були відомі нам вже із нашої попередньої діяльності. Пандемія коронавірусу лише підтвердила наш досвід. Умовно кажучи, ми від початку вже знали, звідки, як і ким буде розповсюджуватися дезінформація про коронавірус, і як з цим боротися. Завдяки нашій співпраці з Facebook у нас з’явився ще один інструмент – це пониження рейтингу джерел неправдивої, маніпулятивної або шкідливої інформації. Тобто це вже серйозний інструмент боротьби – він не зупиняє, але реально зменшує масштаби розповсюдження цієї «медіаінфекції».

Яку роль відіграє емоційність та чутливість теми COVID-19 для розповсюдження фейків?

Звичайно, тема пандемії COVID-19 є потенційно дуже емоційною. Але ми побачили також тенденцію, що люди у сприйнятті чутливої інформації недалекоглядні. Тобто спочатку є розуміння того, що проблема є, її загроза серйозна, але потім сприйняття цієї загрози знижується – не в останню чергу й через бомбардування дезінформацією, конспірологією та теоріями змов. Усе це відбувається за допомогою платформ та каналів інформації, які були побудовані ще до пандемії. Зараз їх просто продовжують використовувати, додаючи лише тренди нової реальності. Робиться це або з метою просування політичних позицій, або задля створення суспільного хаосу.