Самоцензура в медіа вже давно обговорюється як значущий фактор, що впливає на свободу слова та якість журналістики. В Латвії це питання останнім часом набуло особливої уваги, зокрема у сфері суспільних мовників, таких як Латвійське радіо (LR) та Латвійське телебачення (Latvijas Televīzija, LTV). Зміна у сприйнятті журналістами самоцензури після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну підкреслює глибоко вкорінену проблему, яка виходить за межі редакцій і торкається соціальної тканини латвійського суспільства.

Передумови проблеми

До 2022 року латвійські журналісти рідко розглядали самоцензуру як нагальну проблему. Проте початок війни Росії проти України кардинально змінив це сприйняття. У квітні 2024 року Редакційна рада Латвійського радіо опублікувала відкритий лист, у якому висловила занепокоєння щодо згортання свободи преси, посилаючись на постійні атаки на журналістів та тривалу політизацію реформи суспільних медіа.

Однак проблема самоцензури не обмежується лише діяльністю медіа. Автори дослідження зазначають, що політичний вплив на латвійські суспільні мовники має довгу історію. Цей вплив корениться в радянському минулому Латвії, коли державні медіа перетворювалися на суспільні під управлінням людей, які були пов’язані з колишнім режимом.

Латвійські суспільні мовники, попри недостатнє фінансування, залишаються центральними гравцями на медіаринку країни, маючи рейтинг довіри, який дещо перевищує середній показник у ЄС: (51%), ніж у середньому по ЄС (49%). Проте вони стикаються зі значними труднощами в залученні аудиторії серед меншин та молоді, що викликає занепокоєння щодо їхньої ролі у зміцненні демократичних цінностей.

Нове дослідження латвійських авторок Анди Рожукалне, Айї Кажока та Лінди Сіліна (Anda Rožukalne, Aija Kažoka, Linda Siliņa) вивчає зміни в самоцензурі серед латвійських суспільних мовників за останні два роки та вплив цих змін на висвітлення війни в Україні. У ньому використовуються два основні методи: напівструктуровані інтерв’ю з працівниками медіа та якісний контент-аналіз матеріалів, пов’язаних із війною. До вибірки потрапили журналісти, розслідувачі, продюсери, ведучі та редактори латиськомовних і російськомовних платформ (радіо, телебачення та цифрові медіа).

З початком повномасштабного вторгнення Росії контент суспільних мовників Латвії суттєво змінився. Експерти, які аналізували цей контент, дійшли висновку, що медіа загалом дотримувалися високих стандартів журналістики. Хоча серйозних порушень етики не виявили, дослідники помітили прояви самоцензури, особливо у виборі джерел та тем для висвітлення.

Сприйняття самоцензури

Самоцензура в редакційній діяльності медіа має безліч аспектів: психологічних, професійних та управлінських. Незалежно від досвіду та професійного статусу, працівники суспільних медіа часто сприймають самоцензуру як серйозну перешкоду, яка ускладнює прийняття рішень. Це відчуття невпевненості та страх перед публікацією певних тем чи вибором джерел інформації обмежує автономію журналістів і редакційну незалежність. В умовах криз, таких як війна в Україні, самоцензура стає ще більш виразною і змушує переосмислювати основи журналістики та професійні звички.

«Війна стала для нас новим викликом, і ми не знали, як правильно діяти. Основна турбота полягала в тому, як працювати, не надаючи перевагу ворогові та зберігаючи нашу гуманістичну позицію. Я б, якби була можливість, взяв інтерв’ю у Путіна, хоча багато моїх колег вважають, що цього робити не слід», — зауважив Респондент 2.

Респондент 1: «Я став набагато обережнішим у виборі слів і акцентів, бо постійно турбуюсь про можливі реакції. Це величезне відчуття невпевненості та страх помилитися».

Фактори, що сприяють самоцензурі

Самоцензура в медіа часто виникає під впливом зовнішніх і внутрішніх факторів. Зовнішні фактори можна розділити на два основні типи: вплив аудиторії та політиків (або посадовців). Керівники суспільних медіа визнають, що проблема існує, але з нею стикаються рідко. Редактор (Респондент 13) зазначає: «Я сам рідко стикаюся з самоцензурою і намагаюся надавати моїм колегам велику свободу». Водночас керівники не завжди можуть визначити, чи журналіст самоцензурується так, що це не помітно.

Аудиторія впливає через коментарі, прямі повідомлення та особисті атаки. Найчастіше працівники медіа стикаються з негативом на платформі X (раніше Twitter), де обговорюють їхню професійну діяльність, приватне життя і зовнішність. Респондент 11 зазначає, що ці атаки здаються особливо гучними через мовчання опонентів, які бояться потрапити під осуд в Twitter. Платформи суспільних медіа зазнають частіших і жорсткіших атак, ніж окремі журналісти. Зокрема, зросла кількість нападів на платформі WhatsApp, де з’являються приховані погрози та мова ненависті. Водночас критика від аудиторії змушує працівників медіа оцінювати свою роботу за професійними критеріями. Важливо зазначити, що незадоволення окремих осіб чи груп не завжди призводить до самоцензури.

Респондент 9 додає, що політики також можуть перешкоджати роботі журналістів, блокувати інформацію та активно виступати проти медіа. Респондент 12 описує політиків як найбільш активних розпалювачів ненависті: «Політики та лідери думок, задля своїх егоїстичних цілей, розпалюють атмосферу ненависті до медіа як джерела всіх бід. Є ризик, що хтось може вчинити насильство в прямому ефірі, як це було в США».

Щодо внутрішніх факторів, деякі респонденти вважають, що чутливі питання часто обходять, щоб уникнути подальших атак. Це також може проявлятися у відмові джерел брати участь у програмах через страх публічних нападок і приниження.

Механізми подолання самоцензури

Найпоширеніший прояв самоцензури — це мовчання, яке допомагає уникнути нових атак. Це може проявлятися у відмові від коментарів, правової допомоги у випадках наклепу, бажанні залишити свою роботу, або в зміні практик створення контенту. Механізми подолання самоцензури можна умовно поділити на три категорії: опір і підтримка, мовчання та апатія.

Індивідуально журналісти часто обирають уникнення як спосіб захисту, проте колеги можуть проявляти емпатію та підтримку, наприклад, захищаючи від негативної інформації, що спрямована на їхніх колег. Розмови з колегами є важливим елементом підтримки, адже вони допомагають відчувати, що не залишаєшся самотнім у своїх переживаннях. Досвідчені журналісти зазвичай легше справляються з атаками, тоді як молодші колеги можуть почати сумніватися у доцільності продовження професійної діяльності.  Респондент 2 коментує:

«Я намагаюся уникати соціальних мереж. Навіть якщо я опублікую фото квітів з мого саду, я все одно отримую прокльони та переслідування. Опонентів турбують не тільки наші слова, а й те, що ми наважуємося їх висловлювати».

Погляди, висловлені на цьому сайті належать авторам і не обов’язково відображають точки зору, політики та позиції EJO. 

Джерело зображення: будівля Латвійського телебачення у 2022 році, LSM.lv.

Стежте за нами у Facebook.