Висвітлення передвиборчої кампанії на сайті Spiegel Online минулого тижня не було помилковим, просто автор упустив ключовий момент у яскравій цитаті: «Клоун, мільярдер, партійний функціонер і професор, які абсолютно не тямлять у політиці: один з них скоро стане новим прем’єр-міністром Італії». Справжня новина, яку можна було передбачити напередодні дня виборів, полягала у тому, що два клоуни скоріш за все перетворять країну у неконтрольовану державу. Зірка мильних опер та любитель секс-вечірок «бунга-бунга» Берлусконі і не надто смішний комік Беппе Грілло отримали понад 50% голосів.

Їхній успіх пояснюється в аналізі двох добре відомих дослідників комунікації, які тривалий час до цих виборів спостерігали з болем за процесами у країні. У відомій книзі політолог Жанп’єтро Маззолені (Gianpietro Mazzoleni) описав абсурдні особливості італійських «поп-політиків», тоді як вчений-семіотик Умберто Еко неодноразово застерігав, що телебачення робить італійців примітивними. Приватне і громадське телебачення в Італії – настільки низької якості, що важко уникнути абсурдних наслідків, які мають тривалий вплив на аудиторію. Італійці не є фанатами газет: це означає, що вони не отримують адекватного інформування з більш серйозних джерел.

Голоси на користь Грілло та Берлусконі слід також сприймати як голоси проти Європи і показник того, що італійці дедалі більше втрачають зв’язок з реальністю. Хоча лишається маленький промінь надії: вже тричі Берлусконі не вдавалось отримати більшість, незважаючи на власну медіа потужність. Він прямо контролює три найбільших приватних телеканали країни та опосередковано контролює найбільшу частку у RAI, що є державною організацією громадського телевізійного мовлення, а також керівну частку у найбільшому італійському видавництві Mondadori. Здається, навіть в Італії популізм «старих» медіа має свої межі. Більш сенсаційним, проте навряд менш популістським є успіх Грілло, організатора масових об’єднань та унікальної онлайн передвиборчої кампанії.

Вперше опубліковано у Die Furche № 9/2013