Журналісти повинні рефлексивно стежити за своїми іноді асиметричними відносинами з джерелами. (Ілюстрація створена за допомогою штучного інтелекту)

Журналісти часто опиняються у ситуації, коли їм доводиться висвітлювати теми, про які вони знають відносно мало. Цей брак знань впливає на характер їхніх взаємин із джерелами, які зазвичай є експертами у своїй галузі.

У повсякденному уявленні існує думка, що журналісти не є фахівцями у жодній конкретній сфері. Від них очікують, що вони зможуть оперативно реагувати на будь-яку тему. Натомість існує й протилежне бачення, яке розглядає журналістів як своєрідних «інсайдерів», що часом навіть занадто близькі до своїх джерел і можуть підозрюватися у змові з ними (Marchetti, 2002).

Однак реальність зазвичай не така проста. Кожен журналіст займає своє місце на континуумі між стороннім спостерігачем та залученим гравцем, балансуючи між різними моделями взаємин, які структурують кожне конкретне поле. Журналісти та їхні джерела займають нерівноправні позиції, і це значно впливає на поведінку як інтерв’юера, так і інтерв’юйованого. Інтерв’юйований може виявляти різну реакцію: від сильного опору до ентузіазму, а іноді й байдужості (Demazière, 2008). 

Асиметричні стосунки

Дідьє Демазьєр спостерігав подібний тип реакцій у дослідницьких відносинах між соціологом і суб’єктом його вивчення. Для нього вони є результатом нерівності позицій інтерв’юера та респондента в соціальному просторі, що виражається в різних вимірах: раса, клас, вік, стать тощо. Зазвичай саме дослідник опиняється в позиції «соціального домінування». За словами Алена Бланше (Blanchet, 1991), будь-які дослідницькі стосунки передбачають асиметрію ролей: одна людина дає собі право ставити запитання для потреб свого дослідження, тоді як інша повинна на них відповідати. Перевага тут на боці соціолога.

Але як щодо стосунків між журналістом і його джерелом? Чи вони також асиметричні? Дійсно, ці дві професії — журналіст і соціолог — мають багато спільного: вони прагнуть висвітлити певну соціальну реальність, використовуючи схожі методи, часто походять з одного академічного середовища. Проте між ними існують суттєві відмінності, особливо в характері взаємин із джерелами інформації. Журналісти регулярно спілкуються з «домінівними» категоріями — політиками, бізнесменами, науковцями тощо. Це ті, хто не «проходить» процедуру інтерв’ювання, а навпаки, прагнуть скористатися нею для поширення власного повідомлення (Dollé, 1998). Тобто реляційна асиметрія, описана вище на користь соціолога, тут має тенденцію змінюватися на протилежну. Особливо коли журналіст не є експертом у тій чи іншій галузі. 

Презентувати себе

Щоб відновити певний баланс у відносинах, журналіст повинен «нав’язати себе тим, хто нав’язує» (Chamboredon et al., 1994). Це передбачає свідому «самопрезентацію» (Goffman, 1973) — ідею про те, що кожна зацікавлена сторона будує уявлення про свого співрозмовника в міру того, як взаємодія просувається. Наприклад, журналіст, який працює у спеціалізованому виданні, не встановлює таких же владних відносин зі своїм джерелом, як той, хто позиціює себе як універсальний експерт у регіональній газеті. Аналогічно, статус «журналіста-стажера» не матиме такого ж впливу на інтерв’юера, як статус «головного редактора».

Інші елементи також здатні врівноважувати — або загострювати — цю початкову ситуацію домінування. Зокрема, вибір лексики, яку використовує журналіст, відіграє важливу роль. Спілкуючись із політиком, журналіст вживатиме технічні терміни, характерні для політичного середовища, даючи зрозуміти інтерв’юйованому, що вони обидва належать до однієї сфери. Це сприятиме балансу у відносинах. Натомість якщо журналіст просить інтерв’юйованого пояснити певні занадто спеціалізовані поняття, він зміцнює свій імідж «аутсайдера» політичного поля. Отже, лексичний репертуар є невіднятною частиною «особистого фасаду», про який писав Ервінг Гоффман (Goffman, 1973), і допомагає визначити ситуацію — в такому випадку, ситуацію асиметричних відносин.

Важливість рефлексивної перспективи

Залишається важливе питання: яким чином відносини домінування впливають на журналістське виробництво? Жан-П’єр Олів’єр де Сардан (de Sardan, 1995) пропонує частину відповіді у своїх роздумах про інтерв’ю. За його словами, «інтерв’юйований не має тих самих “інтересів”, що й інтерв’юер […]. Кожен, у певному сенсі, намагається “маніпулювати” іншим». Тому легко уявити, що позиція двох співрозмовників у полі взаємодії впливатиме на цю гру в переговори. 

Цей аспект стосунків важко контролювати, але його не можна ігнорувати. Наприклад, не підходити до джерела з надмірною наївністю, розуміючи, що воно може мати власні інтереси. Але також і в протилежному випадку, коли журналіст, бувши експертом у галузі, опиняється в домінівній позиції. Тоді пасткою може стати надмірна обізнаність із предметом («місцевістю»), як зазначають Бод і Вебер (Beaud & Weber, 2003). У таких випадках рефлексивне ставлення дозволить журналісту уникнути відриву від своєї основної місії — інформування громадськості. Зрештою, найміцніший зв’язок журналіста — це зв’язок з його аудиторією.

Література

Beaud, S. et Weber, F. (2003), Le guide de l’enquête de terrain. Paris: La Découverte.

Blanchet A. (1991), Dire et faire dire. Paris: Armand Colin

Chamboredon, H., F. Pavis, M. Surdez et L. Willemez (1994). S’imposer aux imposants. A propos de quelques obstacles rencontrés par des sociologues débutants dans la pratique et l’usage de l’entretien. Genèses, 16, 114-132.

Demazière, D. (2008). L’entretien biographique comme interaction. Négociations, contre-interprétations, ajustements de sens. Langage et Société, 123, 15 – 35.

Dollé, N. (1998). Les rapports intervieweur-interviewé en magazine d’information télévisée: question de confiance? Les cahiers du journalisme, 4, 110-139.

Goffman, E. (1973). La présentation de soi. La mise en scène de la vie quotidienne. Paris: Minuit.

Marchetti, D. (2002). Les sous-champs spécialisés du journalisme. Réseaux, 11, 22-55.

Olivier de Sardan, J-P. (1995). La politique du terrain. Enquête, 1, 71-109.

Ця стаття базується на роботі, виконаній в рамках курсу «Тематичні журналістські практики» на магістерській програмі Академії журналістики та медіа Університету Невшателя.

Цей текст було вперше опубліковано на швейцарському сайті EJO 21 жовтня 2024 року. Українською переклала Олександра Ярошенко.

Погляди, висловлені на цьому сайті належать авторам і не обов’язково відображають точки зору, політики та позиції EJO. 

Стежте за нами у Facebook.