Медіадослідники та журналісти, які працюють у напруженому графіку ньюзрумів, роками ігнорували один одного. Кожен, хто намагається налагодити співпрацю цих двох напрямків, повинен уміти поєднувати розмірений темп академічної науки з галасом і шаленим темпом сучасних медіа.

Наразі Швейцарська асоціація досліджень комунікації та медіа (Swiss Association of Communication and Media Research) запускає ще один проект. У місті Вінтентур цими вихідними члени організації розглядали питання «Трансдисциплінарності». Вони спілкувались із такими представниками медіа, як Роджер де Век (Roger de Weck), генеральний директор швейцарської компанії громадського мовлення «SRG», і Норберт Нейніндгер (Norbert Neininger), власник і головний редактор регіональної газети «Schaffhauser Nachrichten». Медіадослідники були зацікавлені в тому, щоб на практиці опанувати сфери, які вони вивчають і викладають, щоб більше спілкуватись з аудиторією, журналістами та фахівцями зсередини та ззовні медіа галузі, які можуть отримати користь від їхніх досліджень.

Це чудова ініціатива: звичайно, журналістика і медіа дослідження повинні приносити користь суспільству, особливо, якщо дослідження фінансуються за рахунок платників податків. Невипадково, що ідея народилась у Вінценза Віза (Vinzenz Wyss), президента наукової спільноти, що знаходиться у Zürcher Hochschule у місті Вінтентур. Багато років тому Університет Цюриху передав тренінги для журналістів і сферу медіадосліджень до компетенції технічного коледжу, щоб скоротити приплив студентів. Коледжі прикладного спрямування завжди були більше зацікавлені у контактах з медіа галуззю та ньюзрумами. Окрім того, у німецькомовному світі Віз належить до невеликої групи експертів, знаних за увагу до якісного управління у журналістиці – це ще один приклад «дон кіхотства» в умовах, де бракує стабільних бізнес моделей, а «якість» перетворилась на банальну і заїжджену схему, щоб приховати скорочення робочих місць у ньюзрумах і зниження рівня професіоналізму у журналістиці через піар.

Таким чином, ми підійшли до суті проблеми – в обох учасників процесу бракує бажання робити те, що слід робити. У ньюзрумах тих, хто професійно вивчає медіа і журналістику, у тому числі займається медіадослідженнями, скорочують першими. ЗМІ, якщо і висвітлюють сьогодні медіа та журналістику, то роблять це з меншою професійністю, якщо порівнювати з політикою, спортом чи виборами нового Папи Римського.

Дослідники також належним чином не дбають про розповсюдження результатів їхніх досліджень, від конференції до конференції розраховуючи на те, щоб представити протягом 15 хвилин останні результати дослідницьких проектів своїм колегам. Молодих науковців змушують публікувати результати своїх робіт у престижних наукових журналах. Нікого не хвилює той факт, що лише обране коло фахівців дізнаються про ці дослідження. Рецензування – процедура внутрішнього контролю наукових досліджень – викликає все більше питань і стає дедалі абсурднішою з появою все нових і нових наукових журналів. Наука не лише диференціюється та розростається – вона стала неконтрольованою. Бракує дослідників та компетентних журналістів, які б об’єднали результати досліджень, та які б могли оцінити та розповісти про дослідницьку діяльність у сприятливому, але й критичному плані.

Нещодавно Швейцарська національна наукова фундація (Swiss National Science Foundation), запустивши проект Agora-Program, підтвердила, що усвідомлює наявну проблему. У сусідній Німеччині такі організації, як The Robert Bosch Stiftung, The Bertelsmann Stiftung, The Stiftung Volkswagenwerk, організація-співзасновник SAP The Klaus Tschira постійно вкладають кошти в удосконалення наукової комунікації та наукової журналістики – проте вони здебільшого фокусуються на тому, як медіа висвітлюють природничі науки, медицину та технології.

Представники ЗМІ заперечують роль медіадосліджень як способу виявлення нових шляхів інформування та комунікації з аудиторією в умовах кризи традиційної медіа галузі та журналістики. З іншого боку, імовірно, що медіа дослідження мають бути більш сфокусованими на темах, що є важливими для медіа практиків, і які зможуть допомогти у вирішенні проблем медійного громадянського суспільства. Не ставлячи під загрозу свободу слова, наші суспільства повинні бути вільними від інформаційного сміття та повинні рівномірно забезпечуватись високопрофесійною журналістикою, яка б відповідала професійним стандартам, і яка б хоча б частково лишалась незалежною від піару та протистояла впливу з боку політики та потужних медіа конгломератів.

Навіть якщо цього можна досягти, проблема досі вимагає від обох сторін, ньюзрумів та дослідників у сфері комунікації, робити те, що вони вміють робити найкраще: організовувати комунікацію між собою, а не проти один одного чи всупереч один одному.

Стаття вперше опублікована у Neue Zürcher Zeitung 9 квітня 2013 року

Право на зображення належить Jan Krömer / Flickr CC

Переклад з англійської мови статті “Self-Blockage: Media Research and Practice”