Зі зростанням впливу Інтернету та цифрових технологій медіа зазнають докорінних трансформацій. Причому змінюється не лише форма подачі повідомлень, але й функції журналістики, актуалізуються нові методи пошуку та інтерпретації інформації. Чимало експертів погоджуються з тим, що журналістика даних – це не модний тренд, а життєва необхідність для медіа у найближчому майбутньому.

В англомовних джерелах можна натрапити на різні терміни, що стосуються журналістики і даних. У Вікіпедії, крім “data journalism”, знайшлися ще “database journalism” та “data-driven journalism”. Усі ці терміни в англійській мові є самостійними, однак в основі кожного з них – нові способи роботи журналістів із даними.  В Україні найчастіше використовують один термін – журналістика даних.

Портал Technopedia визначає data journalism як журналістику, що використовує дані та числа, аби краще пояснити чи зобразити новинну історію. Дані можуть допомогти журналістові показати якусь історію, можуть стати джерелом інформації, або і те, і інше.

Останнє застереження було взяте із «Посібника з журналістики даних» (Data Journalism Handbook), який видали торік за редакцією Джонатана Грея (Jonathan Gray), Ліліани Бонегру (Liliana Bounegru) та Люсі Чамберс (Lucy Chambers). Ця книга є збіркою експертних суджень багатьох журналістів, програмістів, громадських активістів та науковців. Видання пояснює, що таке журналістика даних, як вона розвивається у багатьох провідних медіа, які інструменти можна використовувати при підготовці матеріалів з великою кількістю даних.

Філіп Мейєр (Philip Meyer), професор Університету Північної Кароліни в Чапел Хілл (The University of North Carolina at Chapel Hill) та один із авторів Посібника з журналістики даних зауважує: «Зараз, коли інформації більш, ніж достатньо, – важливіша її обробка. Ми обробляємо її на двох рівнях: 1) аналіз (потрібно надати інформації змісту і структурувати безкінечний потік даних); 2) представлення – для того, щоб отримати  і зрозуміло продемонструвати для читача саме те, що для нього важливо і що йому запам’ятається».

Проте нинішня журналістика даних з’явилася не зненацька. 4 листопада 1952 року телекомпанія CBS вперше застосувала метод так званої «комп’ютерної журналістики», а простіше кажучи, використала комп’ютер для обробки інформації. Базуючись на аналізі симпатій виборців з 1944 по 1948 рік, у прямому ефірі було здійснене моделювання результатів президентських виборів. Попри те, що прогноз суттєво відрізнявся від результатів соціологічних опитувань, він виявився точнішим.

У 1960-их роках журналісти (переважно розслідувальники) почали  використовувати в роботі бази даних державних архівів: за їхньою допомогою виявляли певні тенденції, викривали порушення з боку влади. У 1970-их заговорили про точну журналістику, яка передбачала використання дослідницьких методів, що використовуються у соціальних науках. Вона була реакцією на такі негативні прояви, як залежність від прес-релізів та провладних джерел інформації. Сьогоднішнє ж розуміння журналістики даних  –  наслідок  зростання впливу нових технологій.

Серед тих, хто давно і ефективно використовує інструменти журналістики даних, – The Guardian, The New York Times, The Texas Tribune, Die Zeit.

Редактор The Guardian Datablog Саймон Роджерс (Simon Rogers) в одному із розділів посібника розповідає, що цей (на сьогодні успішний і масштабний) проект раніше був маленьким блогом, на якому розміщували дані, що стосувалися публікацій The Guardian. Сьогодні ж це візуалізації даних, графічні роботи, а також інструменти для дослідження даних. На думку Роджерса, сучасна аудиторія все більше цікавиться сирими даними, на яких базуються новини. Він пригадує, що коли лише запускали The Guardian Datablog, то очікували, що він зацікавить передусім програмістів. Натомість зараз на нього заходять звичайні люди, які «хочуть більше знати про викиди оксиду вуглецю, чи еміграцію зі Східної Європи, чи спалах смертності в Афганістані – чи просто кількість вживань слова «love» у текстах пісень «Бітлз» (613 разів)».

Подібні дата-блоги часто працюють не лише на себе і на свого читача. Команди фахівців створюють зручні бази даних, якими можуть користуватися інші журналісти. Яскравим прикладом цього є база даних зарплат урядових чиновників, яку створили The Texas Tribune, зібравши інформацію про заробітки 660 тисяч посадових осіб.

Australian Broadcasting Corporation (ABC) та ABC News Online наприкінці 2011 року запустили проект «Газ вугільних пластів – у цифрах». Венді Карлайл (Wendy Carlisle) з ABC назвав його: «гібридом різних видів журналістики, що постав із суміші людей у команді та історій, які в цьому контексті є однією з найгостріших тем у Австралії». На інтерактивних картах видно території видобутку газу та конкретні свердловини. Можна побачити, хто веде видобуток,  дату, коли пробурили свердловину та її статус, а також місцезнаходження ґрунтових вод.

Інструменти журналістики даних використовують не лише медійні редакції та конкретні журналісти. З’являються також спеціалізовані компанії, які продають певним чином опрацьовані дані журналістам або іншим зацікавленим особам.

З 2010 року діє OpenDataCity – єдина компанія в Німеччині, що працює винятково з журналістикою даних, виконує різні проекти для ЗМІ. Крім того, проводить тренінги та консультації для медійників. За свою роботу отримала низку престижних нагород.

Данська корпорація Kaas og Mulvad є одним із перших у світі медійних підприємств, що здійснює розслідування та надає експертні ресурси іншим організаціям. Фірма була створена із колишньої НУО. Зараз вона виробляє «сирий контент», який треба допрацьовувати. Їхні клієнти – це прес-служби, громадські організації, профспілки.

В Україні першопроходцем у сфері журналістики даних став проект texty.org.ua. Він позиціонує себе як онлайн-видання із двома напрямками діяльності: традиційна журналістика та журналістика даних. В послужному списку «Текстів» візуалізації на теми бюджету, хабарництва, доріг, шкіл.

Для прикладу, торік Тексти візуалізували роботу Верховної Ради України попереднього скликання. Створили рейтинг депутатів-прогульників, а також продемонстрували, що лише 14% законопроектів були прийняті особистим голосуванням. Ще однією резонансною інфографікою став рейтинг «Де в Україні знаходяться найкращі університети?». Вищі навчальні заклади країни впорядкували за критерієм найвищого середнього балу ЗНО. Рейтинг прояснює ситуацію із рівнем освітніх закладів для абітурієнтів та громадськості, а також дає змогу побачити певні закономірності (тобто знову ж таки може бути корисним для інших журналістів).

Журналістика даних – важливий інструмент для громадських організацій. Вже зараз українські НУО активно цим користуються. Наприклад, громадянський рух «ЧЕСНО» у проекті «Чеснометр» досліджував, наскільки кандидати у народні депутати відповідали критеріям доброчесності. В результаті була створена зручна візуалізація, яка дає змогу побачити інформацію про кожного кандидата.

Під час минулих виборів Громадська мережа «ОПОРА» створила Мапу виборчих порушень, на якій були відображені всі виборчі порушення, зафіксовані спостерігачами цієї організації.

Зрозуміло, що така робота з даними – це не журналістика у звичному сенсі. Однак громадські активісти частково виконують журналістську роботу і великою мірою допомагають традиційним медійникам у пошуках тем публікацій.

Оскільки ніша журналістики даних на українському медіа просторі ще мало зайнята, то слід очікувати, що скоро вона набуде значної популярності.