Чи існує європейський читач? Той, хто хотів би зрозуміти життя людей у сусідніх країнах, хто хотів би знати, чим дихає континент? Такі газети, як “The Financial Times” і “Wall Street Journal”, мають міжнародну читацьку аудиторію, проте вони висвітлюють переважно теми бізнесу та економіки, що розраховані на міжнародну еліту. Жодне видання ще не намагалось достукатись до звичайного жителя Європи.

У січні 2012 року шість ключових європейських щоденних видань – “Le Monde”, “The Guardian”, “Süddeutsche Zeitung”, “La Stampa”, “El País” і “Gazeta Wyborcza” – вирішили запустити власний європейський додаток до видань під назвою “Europe”. Ідея, яка, можна сказати, народилась під час розмови за вечерею, не має аналогів у минулому і є абсолютно новою для читачів.

Проект є сміливим, інноваційним і дешевим. Провівши серію інтерв’ю із залученими у проекті редакторами і журналістами, Інститут Ройтерз з вивчення журналістики опублікував звіт, у якому були викладені методи, досягнення і обмеження проекту “Europe”.

Проект “Europe” суттєво відрізняється від попередніх спроб створити європейську газету. У 1991 році сьогодні сумнозвісний видавець Роберт Максвел (Robert Maxwell) відкрив видання “The European”. Запуск видання супроводжувався самозакоханою і яскравою маркетинговою кампанією, де бізнесмен у вітринах з моделями позував для розкішних фешн-кадрів.

Максвел хотів створити альтернативу таким американським журналам, як “Newsweek” і “Time”, розраховану на “технократів, які володіють другою мовою – англійською”. Звучить амбітно? Так, ідея була справді амбітною, проте на той час світ перебував на зовсім іншому етапі розвитку. Видання, які контролювались могутніми і впливовими “шишками”, мали величезний вплив та ресурси, у той час як Європа тільки-но взяла новий курс і здавалась процвітаючим місцем з кордонами і бар’єрами, що поступово стирались.

Тоді ніхто не купився на образ Європи, як глянцевого, стильного і впливового місця, що потребує власної газети. Через вісім років боротьби за виживання газету “The European” було закрито.

Проект “Europe” запустили в інший час, застосовуючи інші підходи. Проект є результатом співпраці між кількома компаніями і не має єдиного власника. Редакторська команда “Europe” складається із журналістів шести газет. Ніхто з партнерів проекту не є його головою і не має права остаточного голосу.

Зменшення витрат є важливим питанням для всіх учасників проекту. Газети використовують власний штат для вироблення контенту. “Europe” не має окремого офісу: матеріали до друку ухвалюються на редакторських зібраннях. Редактори подорожують дешевими авіалініями, переклади матеріалів виконуються дистанційно.

Редакторські рішення ухвалюються колективно. Команда повинна досягати консенсусу з таких питань: головні теми і напрямки, які варто висвітлювати, офіційні представники та експерти, у яких можна взяти інтерв’ю, ключові історії, кількість статей, що мають вийти в друк, тощо. Правило колегіальності поширюється лише на прийняття рішень з редакторських питань. Розв’язання технічних і бізнес питань, як наприклад, замовлення паперу чи політика продажу, покладається індивідуально на видавців.

Проект “Europe” спирається на існуючу читацьку аудиторію видань-партнерів, що дозволяє скоротити ризик, який зазвичай супроводжує запуск нового медіа бренду. Додаток розповсюджується разом із основними виданнями і продається за звичайною ціною. Проте спосіб висвітлення життя Європейського Союзу – це те, що найбільше вирізняє проект “Europe” з-поміж решти видань.

Редактори додатку “Europe” вирішили, що висвітленням діяльності інституцій ЄС та його політики здебільшого займаються самі представники ЄС. Тож, редактори взяли курс на висвітлення людських історій замість висвітлення політичного життя ЄС. “Europe” розповідає про історії людей, звичайних європейських жителів, а не про директиви та політику.

Проект зачіпає такі теми, як життя молодих європейців, освіта, а також питання сімейного бюджету у період кризи в єврозоні. Оригінальний підхід додатку “Europe” полягає у порівняльному висвітлення тем: досвід однієї країни порівнюється із досвідом з аналогічного напрямку в інших країнах ЄС.

Проект справив враження на відомих політичних діячів. Ангела Меркель, Франсуа Олланд та Маріо Монті погодились на інтерв’ю. Марк Райс-Окслей, редактор міжнародного відділу “The Guardian” зазначив, що співпраця кількох видань зробила проект потужнішим. “Коли ми приходимо в офіс політика і просимо дати інтерв’ю шести виданням, це спрацьовує безвідмовно”, – розповів редактор.

Незважаючи на досягнення проекту та високу професійність репортерських матеріалів, проект “Europe” привернув невелику кількість нових читачів і у більшості випадків не зміг зацікавити рекламодавців. Більшість учасників проекту, у тому числі “The Guardian” і “Le Monde”, не захотіли розкривати показники трафіку, який отримали історії додатку.

Учасники проекту переконані, що проект “Europe” повинен мати продовження. Незважаючи на низькі прибутки від реклами, проект досі залишається рентабельним і ефективним способом для просування залучених медіа брендів. На відміну від “The European” (та багатьох інших проектів), проект “Europe” є більше редакторською ініціативою, аніж підприємницьким бізнес проектом.

Проект допоміг його учасникам налагодити відносини, які стали запорукою співпраці у різних сферах: коли Ангела Меркель відвідала Афіни, висвітлення її візиту у “Süddeutsche Zeitung” стало доступним також і на сторінках “La Stampa”. У свою чергу італійський щоденник допоміг німецькому виданню-партнеру у висвітленні відставки Папи Римського. Видання “Le Monde” дозволило “Süddeutsche Zeitung” використати деякі матеріали з висвітлення конфлікту на Малі. З допомогою видань-партнерів проекту “The Guardian” створило культурну карту Європи. Всі шість щоденників застосовують прийом краудсорсінгу. Видання просять своїх читачів повідомляти про закриття кінотеатрів, галерей, музеїв та інших культурних установ через скорочення державного фінансування.

Проект може не принести фінансового успіху, проте редактори додатку “Europe” вважають, що він відкриває багато доріг і у період бюджетних обмежень та скорочення фінансування на журналістику дозволить знайти нові шляхи роботи у сфері міжнародної журналістики.

Переклад з англійської мови статті “Europa: an Unusual Reporting Experiment”