“Те, що ми робимо, насправді не є журналістикою” – привертає увагу заголовок дослідження про те, як онлайн журналісти в Словенії та Сербії сприймають свою роботу і свою професійну роль у редакції.

Назва дослідження – цитата онлайн журналіста, що працює в словенський щоденній газеті “Delo”, – висвітлює дилему, з якою стикаються онлайн журналісти. Їхні основні завдання складаються із перекидання друкованого контенту видання в онлайн, компонування новин від інформагентств або просто копіювання цих новин і перекладу новин із закордонних медіа. Через брак часу вони лише зрідка створюють оригінальний контент. З цієї причини вони не вважають себе “справжніми журналістами”.

Однак їхні відповіді показують, що вони забезпечують “швидкі новини” і “достовірну інформацію”, а також бачать себе як своєчасних неупереджених медіаторів соціальної реальності.

Для свого дослідження Ігор Вобіч (Igor Vobič, Люблянський університет) і Ана Мілоєвіч (Ana Milojević, Белградський університет) провели глибинні інтерв’ю з п’ятьма (з десяти) онлайн журналістами словенської газети “Delo” і чотирма (з дев’яти) онлайн журналістами сербської газети “Novosti”. Всі учасники інтерв’ю були віком до 35 років на момент проведення опитування в 2011 році.

Як “Delo”, так і “Novosti” були створені в 1950-х роках і знаходились “у власності суспільства” до падіння соціалізму, після чого їх приватизували. Обидві газети започаткували свої новинні веб-сайти наприкінці 1990-х років. У 2000-х роках вони створили онлайн відділи, з окремими від друкованих відділів приміщеннями і персоналом. За два роки до опитування, проведеного дослідниками медіа, керівники обох газет почали переосмислювати роль їхніх онлайн журналістів і онлайн новин та інтегрувати друковані й онлайн редакції. На момент проведення інтерв’ю журналісти з друкованої та онлайн версій газети “Delo” вже працювали у спільній редакції, а керівництво газети “Novosti” намагалось інтегрувати процеси і контент друкованої та онлайн версій без створення спільної редакції.

Опитані онлайн журналісти обох газет скаржаться, що їх “не сприймають як рівних” їхні колеги з друкованої версії. Онлайн журналіст газети “Delo” говорить: “Деякі журналісти друкованих медіа зверхні. Вони вважають нас купкою студентів. Постійно передбачається, що традиційна друкована журналістика – це реальна справа. Нічого не зміниться, доки онлайн журналісти не стануть старшими”.

Співпраця між представниками друкованих та онлайн видань, якщо й відбувається, то лише під час ранкових та післяобідніх редакційних зборів; нерегламентовані домовленості виникають рідко. Також є велика різниця в статусі зайнятості: більшість опитаних онлайн журналістів залучені на умовах короткострокової контрактної, разової, тимчасової і позаштатної роботи. Більшість їхніх колег із друкованих версій працюють на постійній основі, з оплачуваними лікарняними і кращим кар’єрним розвитком.

Як у “Delo”, так і у “Novosti” онлайн журналісти відчувають себе “недооціненими” з боку їхніх друкованих колег. Онлайн журналіст газети “Novosti” заявив: “Здається, що журналісти друкованих новин не розуміють або не хочуть розуміти, що швидкість є принципово важливою онлайн. Їхня філософія – “давайте не напружуватись!”. Проте, швидкий темп роботи є також однією з основних проблем онлайн журналістів. Вони підкреслюють, що не мають часу для одного з найбільш фундаментальних принципів журналістики: перевіряти інформацію. Вони певною мірою покладаються на точність своїх колег, які для них є першоджерелом інформації.

З одного боку, онлайн журналісти газет “Delo” і “Novosti” думають, що вони не займаються “справжньою журналістикою”, і вважають себе “переробниками”, “роботами” і “копіювальниками”. З іншого боку, однак, вони привертають увагу до важливості онлайн новин в процесі формування суспільної думки та участі в політичному житті. “З новинами, які ми забезпечуємо, люди можуть діяти не просто як стадо овець, і ними вже не так легко маніпулювати. Вони можуть приймати кращі рішення”, – стверджує онлайн журналіст з “Delo”.

Проте вони майже ніколи не пишуть критичні статті, вони далекі від того, щоб взяти на себе роль сторожового пса. Відповіді словенських журналістів, втім, показують, що вони були б повністю спроможні “розкривати матеріали” і “контролювати можновладців”, якби мали більше часу та фінансову мотивацію.

Сербський онлайн журналіст визнає: “журналізм – це чиста економіка. Ми полюємо на переходи [за посиланням], стежачи за тим, що є онлайн такого, що може привернути увагу наших читачів. Можливо, я був наївним, але я уявляв журналістику інакше”.

Переклад з англійської мови статті “Just Copy And Paste”: Second-Class Journalists?”

Джерело: Vobič, Igor; Milojević, Ana (2013): „What we do is not actually journalism“: Role negotiations in online departments of two newspapers in Slovenia and Serbia. (“Те, що ми робимо, насправді не є журналістикою”: Узгодження ролей в онлайн відділах двох газет у Словенії та Сербії.) Опубліковано в: “Journalism” онлайн 10 грудня 2013 року.