Я не знаю жодної галузі, що переживає таку екзистенційну кризу, як журналістика приблизно в останнє десятиліття. Понад 20 років я працював у новинах, поки дев’ять років тому не приєднався до команди Лондонської школи економіки. Моє дослідження в LSE стосувалося переважно того, як новинні медіа намагаються винаходити нові бізнес-моделі.

Етика, як і економіка, буде основою для світлого майбутнього журналістики. У цифрову епоху може виявитися так, що інші галузі також змушені будуть винести такий самий урок. Весь процес журналістики трансформується. Засоби збирання, виробництва та поширення новин змінюються під впливом технологічних трансформацій. Це означає, що спосіб, у який користувачі споживають новини та платять за них, також серйозно видозмінюється. Зараз у світі є більше смартфонів, ні людей, що мають доступ до глобального інтернету, який дозволяє громадянам  отримувати доступ, поширювати та створювати новини самим. Гейткіпери, журналісти та медіа більше не вважаються зв’язкою та каналом всередині мережевої інфомаційної структури, де нові цифрові гравці на кшталт Google, Facebook чи Buzzfeed є, ймовірно, більш важливими, ніж BBC, CNN чи the New York Times.

Багато “традиційних” медіа швидко адаптуються до цього фундаментального виклику, представляючи нові професійні практики, платформи та джерела доходів. У Великій Британії The Guardian обрала “відкриту” модель та прагне будувати онлайн-видання, брендуючи себе як світовий провайдер ліберальних новин із широким спектром продуктів, включно з гарячими новинами, глибинними розслідуваннями, кулінарними майстер-класами та сайтом знайомств. Buzzfeed знайшов свою чудову схему журналістської роботи через спонсорський контент та відео з кошенятами. Тимчасом інші, як-от лондонська The Times,обрали модель передплати та низку сервісів, що пропонують читачам долучитися до їхньої спільноти.

А як щодо етики? Яка у ній цінність?

Візьмімо нинішню кризу біженців, що розгортається у Європі. Це величезне кейс-стаді потенційної можливості та реальних викликів, що стоять перед журналістами, так само як і перед бізнесом у цифрову епоху. Одне фото мертвого хлопчика на пляжі видається поворотним пунктом для усвідомлення людьми цього надзвичайно важливого, складного та тривожного набору проблем. Через соцмережі цей знімок потрапив до людей. Він з’являвся на їхніх підключених до мережі, інтерактивних екранах посеред їхнього звичного життя. Вони реагували на нього, навіть якщо йшлося лише про “лайк”. Мільйони людей розпочали твіттер-кампанії з хештегами на підтримку мігрантів. Інша частина реагувала сердито, вибухаючи “цифровим гнівом”, очікуючи того, що вони вважали загрозою їхньому способу життя. Що роблять професійні журналісти перед загрозою заворушень?

Одна відповідь – нав’язати читачам та глядачам той знімок, разом із усіма іншими переконливими, сумними історіями. Газети, що лише кілька тижнів тому переймалися страшними наслідками масової імміграції, раптом заговорили про співчуття. Журналісти, які доводили, що захід має залишатися на відстані від втручання у конфлікти, котрі спричиняють приплив до берегів Європи, нині кажуть що це насправді наша відповідальність. Новинний цикл був швидкий як ніколи, завдяки прискоренню цілодобових новинних каналів у поєднанні з онлайн-стрімами. Всі вони намагалися  відчайдушно встигати за непередбачуваним, як ніколи динамічним стрімом у соціальних медіа. Все це могло залишити аудиторію виснаженою та розгубленою.

Вибудовувати стабільні відносини довіри та відповідати на запити аудиторії – найкращий спосіб змусити людей платити…

Мій аргумент такий: найкращою бізнес-відповіддю журналістики має бути додана вартість до цього сценарію складності та непевності. Щоб досягти цього, треба звернутися до етики. Так, звісно, журналісти повинні користуватися новими технологіями. Працівники медіа мають бути на усіх нових платформах. Не лише на своїх власних веб-сайтах та великих мережах, як Facebook, а і в таких місцях як Snapchat та Instagram, куди люди заходять у надзвичайно великих кількостях, аби шукати, що відбувається у їхньому світі. Та коли журналісти роблять це, мають додавати етичну цінність.

По-перше, вони мають бути поряд – висвітлення з місця події досі життєво важливе. В той же час, вони мають долучитися до незліченних онлайн-ресурсів, що оточують кожну історію, коли вона відбувається. Вони повинні мати змогу займатися журналістикою даних: давати реальну, достовірну інформацію, подану доступними способами, котрі описують події та проблеми точно та пропорційно. Але вони повинні також співпереживати. Стара ідея про неупереджену, базовану та фактах, збалансовану журналістику цілковито дії досі. Але журналісти мають також розуміти емоційний елемент. Вони мають мати співчуття до  суб’єкта та відгуку аудиторії, щоб у кожній історії передавати людський інтерес. Якщо роблять це прозоро, намагаються чесно дати  кращий звіт, то їм довірятимуть. Журналісти мають бути достатньо скромними, щоб помічати свої помилки та завжди приймати те, що знають не все. Якщо засвоять цей етичний принцип, люди цінуватимуть їхню роботу. Вони будуватимуть стабільні відносини довіри та відповідатимуть на потреби  громадськості. Це найкращий спосіб досягти того, аби люди платили за твою роботу.

Все більше інші бізнеси, а не лише медіакомпанії, засвоюють такий самий урок.

 Побудова довіри означає необхідність працювати важче, обслуговуючи громадськість, а не лише намагаючись продати їм товар. Етичний підхід означає, що ви захищаєте свій бренд від нищівної критики про те, коли ваші дії розходяться із заявленими цінностями, інформацію можуть надавати сучасні соціальні медіа. Репутаційні ризики все більше перестають бути проблемою PR, це – серцевина бізнес-стратегії.

Переклад з англійської мови статті “Ethical, Trustworthy Journalism Central To The Future Of The News Industry”

Вперше матеріал був опублікований у LSE Business Review

Право на зображення: Flickr Mustafa Khayat