Жінка, поранена і приголомшена, сидить без сорочки. Поруч із нею – також з пораненням – інша жінка, телефонує і просить про допомогу. Минули хвилини після двох потужних вибухів, влаштованих терористами-смертниками в аеропорту Брюсселя. Згодом ця картина, зафіксована  грузинською журналісткою Кетеван Кардав, стане символічною. Багато хто порушить питання: чи повинна була репортерка відкласти свою камеру і допомогти жертвам замість того, щоб фотографувати їх?

“Не знаю, як я це зробила. Я не знаю, як це сфотографувала. То був мій журналістський інстинкт,- сказала Кардав пізніше. – Власне, тоді зрозуміла: маю показати світу, що відбувається в момент такого жаху. Зробити фото було більш важливим”.

З цією ж дилемою в 1993 році зіштовхнувся південноафриканський фотограф Кевін Картер (Kevin Carter), який отримав Пулітцерівську премію за сповнене тривоги фото змореної голодом суданської дитини,  до якої підкрадається гриф. Невідомо, що сталося з дитиною, але через рік Картер наклав на себе руки.

Над усіма цими зображеннями горя витає запитання: журналістам слід втручатися чи просто знімати те, що вони бачать? Які рамки цієї морально-етичної дилеми,  і хто за це відповідальний?

Чи можуть фотожурналісти бути об’єктивним?

Тривають суперечки і щодо ще однієї проблеми: чи може фоторепортер коли-небудь досягти об’єктивності? Адже він, по суті, є посередником, котрий вирішує, яка саме  візуальна інформація надається глядачеві.

Фотографії можна прийняти за доказ чогось, “що відбулося”, за словами філософа Ролана Барта, який осмислював роль емоцій і суб’єктивності в фотографії – як спосіб “постійно творити правду”.

Однак, ця дія “заморожування” моменту залежить від характеру, поглядів та прийняття рішень фотожурналістом, який пропонує щось на зразок часткової або “обрізаної” реальності.

Вплив цифрових технологій на етику фотожурналістики

У цифрової революції достовірність і автентичність є заплутаними.  Цифрова технологія дозволяє вносити зміни так само легко, як і натискати на кнопку спуску затвора. Будь-який елемент фотографії можна поліпшити, змінити чи додати. І що ще гірше: маніпулювання цифровими зображеннями практично неможливо виявити.

Нещодавнє дослідження про фотожурналістів, які нині працюють у Центральній Європі (Чехії, Польщі та Словаччині), показали, що фотокореспонденти мають сильне почуття професіоналізму та етичну свідомість.

Дослідження, проведене вченими Інституту досліджень комунікацій і журналістики в Карловому університеті Праги (Institute of Communication Studies and Journalism at Charles University in Prague), виявило: рішення, прийняте фотожурналістами, завжди залежить від контексту, і аналіз кожного окремого випадку не пов’язаний з іншим. Таким чином, навіть найбільш сумнівна практика може бути прийнятною в певних умовах.

До етично неоднозначних дій можуть належати зрежисовані кадри, плата за ексклюзив чи отримання доступу до інформації, фотографування і публікація знімків когось, хто відмовлявся фотографуватися. Фотожурналісти, опитані для дослідження, часто проводять межу між “жорсткими” новинами і м’якими матеріалами (коли йдеться, приміром про лайфстайл, ілюстративні знімки). Редагування і маніпуляцію найменше толерують у випадку жорстких новин.

Стурбованість етикою також проявляється через зображення кризових станів і людських страждань. Рішення про те, зробити знімок драматичної події чи врятувати жертву, є проблемою морального, гуманістичного і юридичного характеру. Знову ж таки, фотожурналісти стверджують, що кожна ситуація вимагає ретельного розгляду. Але погодьтеся, є певні межі, коли цінність новини не повинна мати пріоритету над обов’язком надати першу медичну допомогу.

Більшість опитаних не схвалюють зйомки та публікації будь-яких графічних зображень дітей, сфотографованих без згоди батьків. В інших випадках – як-от неприємні фото стихійних лих, жертв, насильства і оголених тіл –  респонденти проявили у своїх відповідях досить високий рівень відповідальності. Вони були досить консервативними в дискусії про медійну “таблоїдизацію” і так званий “інфотеймент”.

Цифрові фотографії не слід редагувати, за деякими винятками

Наше дослідження показало, що всі фотографії, котрі публікують новинні медіа, редагуються за допомогою спеціального програмного забезпечення. Деякі зміни, наприклад, поліпшення кольору, колірного балансу, контрастності, обрізка, вважаються звичною практикою.

Рішення про інші зміни приймаються фоторедакторами і журналістами тільки за певних умов. Більшість респондентів не схвалює жодного редагування цифрового зображення, крім загальноприйнятого і такого, що не змінює загальний зміст фотографії. Меншість – проти навіть таких змін, особливо кадрування.

З іншого боку, респонденти були не такими радикальними щодо переробки кадрів “м’якого”, ілюстративного змісту: допускали зміни від простої ретуші – до фотомонтажу. Кілька респондентів сказали, що не мали жодних проблем з приводу будь-яких змін кадру, доки під зображенням був напис “фотоілюстрація ”. Іншими словами, маніпулювання можливе до тих пір, доки адресат знає про це.

Фотожурналісти Центральної Європи, як правило, встановлюють свої власні стандарти і етичні норми відповідно до потреб їхньої редакції, а не підпорядковуються регулюванню і приписам офіційної організації. Звісно, вони борються з упровадженням таких стандартів.

Зважаючи на історію Центральної Європи, існує природна недовіра до професійних асоціацій, спілок та інших подібних організацій, які не за призначенням використовувалися тоталітарними режимам у  другій половині двадцятого століття. Це може пояснити, чому так мало фотожурналістів є членами журналістських професійних об’єднань. Немає активних організацій, які б займалися фотожурналістами, як наприклад NPPA (Національна асоціація фоторепортерів) у Сполучених Штатах.  Проте, майбутні обговорення  повинні порушувати питання: чи потрібно формувати функціональні професійні асоціації, присвячені візуальному  контенту, які б сприяли розвитку фотожурналістики в регіоні, поліпшувати свою культуру і випрацьовувати етичний кодекс.

Переклад з англійської мови статті “Photojournalism And Ethics: Research From Central Europe“

Фото: скріншот головної сторінки The Guardian, 23 березня 2016 року