На фото: Девід Гершенгорн

Девід Гершенгорн (David Herszenhorn) – кореспондент The New York Times та один зі спікерів цьогорічного медіафоруму, що відбувся 26-28 травня у Львові. Журналіст розповів про проблеми американської журналістики, парадокс Дональда Трампа та уроки, яких слід вивчити медіа в контексті президентських виборів у США. Ми занотували найцікавіші думки із виступу Девіда.

Мій колега Джим Рутенберг (Jim Rutenberg), колумніст The New York Times, написав статтю із заголовком “Республіканські кінні перегони закінчились, і журналістика програла”. Свою публікацію він починає словами: “Неправильно, неправильно, неправильно, – до самого кінця ми розуміли це неправильно”. Його матеріал фокусується на щоденних опитуваннях підтримки кандидатів: хто лідирує, а хто пасе задніх. Джим називає це “кінними перегонами”, і ця метафора є досить влучною. Та велика різниця полягає у тому, що у кінних перегонах усвідомити свою помилкову ставку можна буквально за декілька хвилин, і в цьому разі люди втратать лише декілька доларів. А на президентських виборах ми ризикуємо майбутнім демократії й, можливо, навіть всесвітньою безпекою.

Ми в Америці досі не можемо збагнути всіх уроків президентських виборів. Повного уроку ще не пройдено. Я сподіваюсь, що через шість місяців, після оголошення результатів у листопаді, нам не доведеться говорити, що ми були неправі. Хоча, за цей час може статись багато речей, які змінять або хід подій, або нашу думку про все це.

Ці вибори показали помилки й обмеженість вільної преси та, здавалося б, уже зрілої демократії. І це надзвичайно важливо, адже медіа є відображенням того суспільства, в якому ми живемо. Я розумію, що багато з вас очікує від мене пояснення того, що відбувається в Америці. І я б хотів його дати, але не можу. Багато речей нас дивують точно так само, як і решту світу.

Коли 23 листопада 2013 року я говорив із Святославом Цеголком, тоді ще журналістом 5 каналу, він сказав мені: ”Українське суспільство кипить, і ми не уявляємо, коли воно вибухне”. Американське суспільство починає кипіти зараз. У політиці демократичних країн багато що залежить від звичайних людей. І одним із уроків, які Америка має засвоїти від України – журналісти мають менше говорити, а більше слухати.

Якщо ви послухаєте голоси Америки, то почуєте багато схожих речей, які звучали на Майдані в 2014 році. Багато людей злі на уряд і на партію, вони більше не вважають їх представниками своїх інтересів. Багато хто вважає, що Америка рухається не до того майбутнього, яке буде добрим для їхніх дітей та внуків. Вони переконані, що “система” контролюється елітою і для еліти. Але просто божевільним є те, що всі ці люди, які виступають проти “елітарної системи” підтримують Трампа – мільярдера, який володіє багатьма казино й дорогими готелями.

Я думаю, що Трамп вірить в те, що він говорить. Водночас я переконаний, що він грає на публіку. Люди забувають, що він давно хотів балотуватися у президенти. Ще 20 років тому моя колега вивчала курс психології, й серед різних прикладів там був Дональд Трамп. Він був прикладом нарцисизму. Й професор, який викладав це, передбачив, що потреба Трампа в увазі лише зростатиме. Тому я не здивований, що він вирішив балотуватись у президенти.

Ще одним уроком, який Америка могла б вивчити на прикладі України – це урок Володимира Путіна. Ми живемо в часи, коли гра за правилами перестала мати значення. “Хочеш Крим? Візьми його! Що тобі зробить світ?” Трамп теж не грає за правилами – і це подобається людям. Начхати на конституцію – президент Трамп зробить Америку великою знову.

Такі кандидати, як Дональд Трамп, заслуговують значно більшої уваги до своєї персони й до того, що вони говорять. Коли він вперше оголосив про свої наміри балотуватись у президенти, ми у The New York Times не поставились до цього серйозно. Його заява про те, що всі мексиканці – ґвалтівники й що на кордоні слід збудувати стіну, була згадана лише в двадцятому абзаці нашої статті. Ми мали 19 параграфів про нього як про мільярдера й провокативну персону, і лише в 20-му згадали про його політичні погляди.

З цього випливає ще один урок. Зараз ми живемо у світі, який крутиться навколо культури знаменитостей, але як журналісти ми маємо приділяти більше уваги висвітленню занудних справ. Під цим я маю на увазі дві речі: перша – це політика й складні питання, пов’язані з нею, друга – механізм обрання кандидатів та держслужбовців. Важливо пояснити виборцям, що від цього напряму залежить їхнє право.

В такий країнах, як Сполучені Штати, де свобода преси є чимось невід’ємним, ми маємо усвідомити, що медіа все частіше можуть бути використані як інструмент маніпуляції тими людьми, у яких є влада та гроші. Ці процеси легше зрозуміти й виявити у країнах з невисоким рівнем демократії, як-от в Росії. Але в Америці вони теж є – проте не такі очевидні. Під час передвиборчої гонки преса часто стає лише декорацією. Журналістів транспортують на літаках кандидатів та у їхніх автобусах, журналістів замикають у кімнатах для прес-конференцій, їм створюють якомога менше умов для живого спілкування. І це дуже негативно впливає на висвітлення президентської кампанії.

В The New York Times та деяких інших великих медіа досвідчені журналісти не хочуть висвітлювати передвиборчі кампанії кандидатів. Вони беруться за ширші й складніші теми. Виборами здебільшого займаються молоді журналісти, які не мають достатньо досвіду й знань, щоб поставити під сумнів слова кандидатів. Відтак, вони легко піддаються під вплив і маніпуляцію. Вихід? Було б добре, якби якийсь один репортер взяв собі за завдання постійно слідкувати за кандидатом  й супроводжувати його на виборах. Однак у сучасних реаліях це дуже дорого й створює додаткові проблеми.

Я б дуже хотів бути безнадійним романтиком, коли йдеться про демократичне майбутнє Сполучених Штатів. Ми живемо в світі, коли люди мають практично необмежений доступ до різної інформації і вірять у те, що в першу чергу відповідає їхнім переконанням. Змінити погляди людей стає все важче.

На моє переконання, медіа є не настільки потужними, як дехто вважає. Однак якби я вважав, що вони зовсім безсильні – то не виступав би тут і не займався би журналістикою взагалі. ЗМІ є дуже важливими, але не потрібно недооцінювати своїх читачів і думати, що ми все контролюємо. Насправді влада перебуває у руках звичайних людей.

Право на фото: Lviv Media Forum