«Чи є сенс?» — це питання, яке майже кожен, хто прагне заробляти на життя через роботу в медіа, ставить собі на початку своєї кар’єри. Реальність часто буває суворою. Щоб стати професійним журналістом, потрібні роки невизначеності — низька зарплата, фріланс, нерегулярні гонорари, тиск, стрес та іноді проблеми з психічним здоров’ям. Якщо у вас бракує соціального, культурного чи економічного капіталу, ви можете швидко вигоріти або покинути цю професію. Саме тому журналістика стає доступною переважно для тих, хто може собі це дозволити.
Зростання прекаризації
Коли британський економіст Гай Стендінг близько п’ятнадцяти років тому опублікував книгу «Прекаріат», він описав появу нового соціального класу без гарантій зайнятості, професійної ідентичності чи довгострокових кар’єрних перспектив. Спершу він мав на увазі переважно мігрантів і працівників агентств, але з часом зміни торкнулися й інших сфер, зокрема журналістики.
Зростання технологічних платформ та економіки гіг-займів, акцент на перегляди та зростаюча залежність медіа від онлайн-реклами поставили значну частину журналістів у скрутне становище. Стабільні робочі місця поступилися місцем аутсорсингу, фрілансу та короткостроковим контрактам. Прекаризація стала нормою, а не винятком, для цієї професії.
Цю реальність підтверджують як іноземні, так і чеські дослідження. Згідно з німецьким дослідженням Яни Рік від 2024 року, 43% журналістів описують свою робочу ситуацію як нестабільну. Водночас троє з п’яти кажуть, що їхні умови погіршилися з початку пандемії. Більше половини вважають, що невизначеність також загрожує якості та майбутньому журналістики.
Невизначеність як стандарт
Тенденція прекаризації також помітна у чеському медіасередовищі. Дослідження чеської асоціації «Жінки в медіа» вказує, що головною проблемою для чеських журналістів є погане фінансове становище медіа, що призводить до низьких зарплат і великого обсягу роботи. Подібний досвід згаданий у моїй попередній статті для EJO, де багато журналістів зазначали, що їхні доходи від професії є недостатніми і їм потрібно додатково заробляти поза медіаіндустрією.
Міжнародні дослідження та досвід журналістів з усього європейського континенту показують, що фріланс поступово стає основною формою роботи у медіа, хоча й є найбільш нестабільною. Згідно з дослідженням «Жінки в медіа», у Чеській Республіці цей сегмент охоплює 25% журналістів.
Дослідження Voxeurop про стан фрілансерів в Італії, Іспанії та Франції підкреслює надзвичайно низькі гонорари, що часто становлять лише кілька десятків євро за репортаж.
Португальське дослідження цього року також містить подібні дані. Багато журналістів працюють за таку винагороду, що ледве покриває їхні базові витрати на проживання.
Але нестабільність не обмежується лише фінансами. Це також стрес, надмірне робоче навантаження і не тільки для фрілансерів. Багато журналістів, які працюють за стандартними довгостроковими контрактами, розповідають про ситуації, коли їм потрібно бути онлайн безперервно, що підвищує ризик вигорання. Жіноча журналістка особливо часто стикається з сексуальними домаганнями. Такі ж результати показало опитування, проведене асоціацією «Жінки в медіа», у якому взяли участь 472 чеські медіаробітниці.
Маю час і нерви
Крім економічної невизначеності, зростає й навантаження на багатозадачність. Сьогодні журналісти не просто пишуть добре; вони створюють контент для соцмереж, знімають відео, формують особистий бренд і прагнуть бути «поміченими». За даними дослідження FSV UK, фрілансери-журналісти дедалі частіше використовують особистий бренд для здобуття медіаконтрактів.
Проте популярність у соціальних мережах не гарантує стабільного доходу, оскільки алгоритми залишаються непередбачуваними.
Постійний тиск онлайн-присутності викликає необхідність бути завжди готовим до роботи, що підвищує ризик вигорання. Це сприяє відчуттю, що сучасні журналісти мають змагатися не лише за якістю контенту, а й за читачами та охопленням аудиторії.
У дебатах про медіа часто звучить думка, що невизначеність є «частиною журналістики». Очікування гонорарів і система «чорних» зарплат, на жаль, характерні для професії. Однак цей аргумент ігнорує важливий аспект нерівності: ті, хто має ресурси, можуть ризикувати, тоді як ті, хто оплачує оренду, комунальні послуги та основні витрати, не можуть стабільно діяти в умовах невизначеності.
Класове питання
Саме тут чітко проявляється класовий аспект сучасної журналістики. Дослідження Яни Рік і аналізи Voxeurop демонструють, що фрілансери часто долають періоди невизначеності за підтримки родини або партнерів. Щоб вижити в цій нестабільній галузі, їм потрібен ще один стабільний дохід у домогосподарстві. Тому працювати у журналістиці можуть лише ті, хто походить із забезпечених сімей або має вищий дохід у партнерстві.
Самі журналісти відкрито підтверджують цей факт. Зокрема, Йонаш Зборжил, культурний редактор Seznam Zpráv, у статті для EJO зізнався, що важко уявити ситуацію, коли у нього не буде власного житла і доведеться платити оренду. Це досвідчений журналіст одного з найбільших медіа країни.
Як наслідок тенденції прекаризації, професія стає все більш елітарною. Людям без достатньої економічної бази значно важче залишитися в журналістиці, навіть якщо вони талановиті. Багато хто переключається на інші сфери через неможливість чекати на кращі умови. Це підтверджують емпіричні дослідження.
Менше різноманітності, менше голосів
Якщо ця тенденція триватиме, вона може суттєво вплинути на чеські медіа. Вже існує середовище, в якому у редакціях здебільшого працюють люди з високим соціальним походженням, освітою та життєвим досвідом. Це зменшить соціальне та регіональне різноманіття медіа і може спричинити втрату здатності медіа правильно відображати різноманіття соціальної реальності всього суспільства.
Більше того, невизначеність безпосередньо впливає на якість контенту.
Невизначені умови праці призводять до зниження готовності брати на себе вимогливі репортажі. На журналістів чинять тиск, щоб вони працювали швидше і використовували коротші, більш привабливі для ринку формати.
Як зазначає дослідження Яни Рік, понад половина журналістів вважає, що економічна невизначеність негативно впливає на сутність журналістики.
Журналістика як суспільна служба
Дані з Чеської Республіки та інших країн показують, що через прекаризацію журналістика стає дедалі більшою розкішшю, доступною переважно тим, хто має фінансові резерви. Це ускладнює залишатися в цій галузі для більшості. Однак проблема не лише у окремих особах – це в цілому питання суспільства та громадської дискусії щодо реальної репрезентативності сучасних медіа.
Якщо ми прагнемо змінити цю тенденцію, недостатньо покладатися тільки на індивідуальну стійкість і відданість журналістів. Необхідні системні реформи.
Медійні гонорари давно знижуються і часто залишаються непрозорими в редакціях. Фрілансери мають обмежений соціальний і правовий захист, а в чеському середовищі вони часто працюють за системою швейцарських окладів і отримують дохід через нестабільні контракти.
Ось чому важливо підтримувати професійні організації та регулярні дискусії щодо справедливих умов праці. Це не просто питання престижу, а основа стабільності професії. Якщо журналістика й надалі буде закритою для людей без фінансової «подушки», вона може втратити роль четвертої гілки влади і стати привілеєм обмеженої групи. Водночас, журналістика має базуватися на принципах демократії та різноманітності. Залишається питання, чи можлива довгострокова стабільність у сфері, яка доступна лише меншості. Журналістика важлива для кожного.
Цей текст було вперше опубліковано 21 січня 2025 року на чеському сайті EJO. Українською переклала Олександра Ярошенко.
Погляди, висловлені на цьому сайті, належать авторам і не обов’язково відображають точки зору, політики та позиції EJO.
Стежте за нами у Facebook та LinkedIn.
Tags: гонорар, заробітна плата, професійне вигорання, фінансування медіа, фріланс-журналістика, фрілансери, чеські медіа, чеська EJO, Чехія
